44.Поняття політичної партій.Їх виникнення.Етапи розвитку.

Термін „партія" (від лат. - ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину якоїсь великої спільноти.

Серед чинників, які викликають утворення політичних партій, можна визначити наступні:

1. наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій;

2. різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

3. незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити його;

4. наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей.

Виникнення партій не є випадковим явищем. Їхня поява зумовлена об'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю за діяльністю уряду, розвитку демократії, громадянського суспільтва, формування громадської думки. Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію, яка для досягення своєї мети йде шляхом розгортання політичної дільності.

Свого часу М.Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Але такий шлях пройшли тільки ангілйські партії лібералів і консерваторів.

Політичні партії утворюються:

1. внаслідок об'єднання гуртків і груп однакового ідейно-політичного спрямування, які виникли та існували в різних місцях країни;

внаслідок розколу партії на дві та більше чи об'єднаня двох та більше партій в одну;

2. у надрах масових рухів;

3. під впливом міжнародної партійної системи;

4. як своєрідне віджродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює певну наступність політичного розвитку;

5. внаслідок діяльності лідерів, які організували партії під себе;

6. ініціативи профспілок.

Крім того, залежно від того як ініціюється створення партії, виділяють:

1. шлях „зверху" — це коли члени партії рекрутуються з чиновників державного апарату, членів політичної еліти, з парламентських груп або партійних фукціонерів після розколу якої-небудь партії.

2. шлях „знизу" — суттєву роль відіграють маси, які орієнтуються на ту чи іншу доктрину або лідера;

3. комбінований шлях.

Ставлення до такого суспільного явища як партія протягом історії змінювалось від позитивного до негатичного і навпаки, і навіть сьогодні не дивлячись на наявність значної літератури, присвячної партіям, єдності в розумінні їх сутності немає.

Найбільш поширеними є такі підходи:

1. Класовий. Становлення партії пов'язується з виділенням великих соціальних груп (класів), а самі партії є найбільш активною і організованою частиною якого-небудь класу, що виражає його інтереси. (Маркс, Енгельс, Ленін). Сьогодні цей підхід зустрічає найбільше критики.

2. Ідеологічний. Ставлення партій пов'язується з виділенням груп, заснованих не стільки на спільності соціально-економічного становища, скільки на спільності поглядів. Сама ж партія, як писав Констан, є групою людей, які визнають одну і ту ж ідею.

3. Інституційний. Партія розуміється як організація, діюча в системі держави. (Дюверже).

4. Функціонально-прагматичний. Становлення партій пов'язується з метою завоювання влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять перед собою завдання приходу до влади. Саме даний підхід домінує в сучасній ідеології.

Загалом політичну партію можна визначити як добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Ознаки політичних партій:

1. наявність певної ідеології;

2. певна тривалість існування у часі;

3. наявність організаційної структури;

4. прагення влади;

5. пошук підтримки у народу.

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:

1. вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;

2. бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.

3. Члени партії:

• активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;

• пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;

• соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.

Інколи виділяють, крім цього, ідеологів партії. Крім того, істотну роль у визначенні політичного впливу партії відіграють: симпатики і меценати.

Основна мета діяльності політичної партії - здобути політичну владу в державі та реалізувати свої програмні цілі: економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні, за допомогою законодвачої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) дільність, виробляючи стратегію і тактику своєї поведінки на різних етапах розвитку і за різних політичних умов.