40. Демократія як тип політичного режиму.

Політичний режим - це спосіб функціонування політичної системи суспільства, який визначає характер політичного життя в країні, відображає рівень політичної свободи і ставлення органів влади до правових основ їх діяльності.

Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

Характерна особливість демократичного політичного режиму - децентралізація, роззосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів. Демократичний режим – це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Ознаки демократичного політичного режиму: 1) наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади й управління, механізм їх формування; 2) визначено правовий статус особистості на основі принципу рівності перед законом; 3) поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них; 4) вільна діяльність політичних і громадських організацій; 5) обов´язкова виборність органів влади; 6) розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства; 7) економічний,політичний, ідеологічний плюралізм.

За демократії політичні рішення завжди альтернативні, законодавча процедура чітка й збалансована, а владні функції є допоміжними. Їй властива зміна лідерів. Лідерство може бути як індивідуальним, так і колективним, завжди має раціональний характер. Демократичний режим характеризують високий рівень суспільного самоврядування, переважаючий консенсус у відносинах між владою й суспільством, наявна багатопартійність. У політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення. Сутнісними ознаками демократії є електоральні змагання, можливість розподілу інтересів, націленість на консолідацію суспільства.

41. Особливості перехідних політичних режимів.

Перехідний політичний режим – тип політичного режиму, який поєднує в собі ознаки різних політичних режимів. Перехідні режими, які реформуються, є нестабільними системами, здатними до розвитку, демонструють свою потенційність, тобто здібність постійно генерувати нові ідеї, нові структури, нові шляхи, інакше кажучи – варіанти, альтернативи розвитку режиму. Серед них слід виокремити:

Посттоталітарний політичний режим – є перехідним від тоталітаризму до демократії. Характеризується формуванням демократичних інститутів, зокрема багатопартійності, з поступовим зменшенням державного контролю над суспільно-політичними процесами та лібералізацією економіки (країни колишнього СРСР).

Посткомуністичний політичний режим – є перехідним від авторитарного до демократичного політичного режиму (колишні соціалістичні країни Східної Європи).

Ліберальний режим – це перехідний тип політичного режиму. Історично він виникає у результаті боротьби проти абсолютизму, а тому на початковому етапі відзначається співіснуванням необмеженої влади монарха ті окремих первинних демократичних інститутів: наявності представницького органу, конституції, запровадженням таких первинних прав і свобод, як право приватної власності, свобода конкуренції і ринку, скасуванням привілеїв дворянства і духовенства та допущенням до участі у здійсненні державної влади вихідців з третього стану – буржуазії. У сучасних умовах це перехідний тип від тоталітарного до демократичного режиму. Такі режими має переважна більшість пострадянських держав.

Диктабланда - режим, у якому відбулася певна лібералізація, але без наступної демократизації. Хоча населенню надані певні права, але воно не втягнуте в політичне життя, немає розвинутого громадянського суспільства.

Демократура - є елементи демократії (багатопартійність, багатопартійні вибори), але немає лібералізації. Елементи демократії носять формальний характер, а вибори покликані гарантувати перемогу правлячої партії.

Делегативна демократія - передбачає встановлення сильної виконавчої влади на чолі з президентом. Виборці делегують право приймати важливі рішення не законодавчому органу, а президенту.

42. Демократичний ~ державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми), діяльність різноманітних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. Різновиди демократичного режиму: а) демократично-ліберальний; б) демократично-консервативний; в) демократично-радикальний. Прихильники ліберального режиму надто поблажливі, радикального - за рішучі зміни, консервативного - захисники старого, противники змін. Ліберальний, або ліберально-демократичний режим - це такий вид демократичного типу державного владарювання, в умовах якого демократичні способи, форми і методи здійснення державної влади отримують порівняно неповне, обмежене і непослідовне застосування. З одного боку, такий режим пов'язаний з досить високим рівнем політичної свободи особистості, а з іншого - реальні об'єктивні і суб'єктивні умови відповідних країн істотно обмежують можливості використання демократичних засобів і методів державно-політичного правління. Це обумовлює те, що ліберальний державно-політичний режим повинен бути віднесений до демократичного типу державного владарювання і в той же час виділений в його рамках в особливий вид демократичних режимів, відмінний від власне демократичних або розвинених демократичних режимів. Консервативно-демократичний, який заснований переважно на демократичних принципах державного управління, що склалися історично та є характерними саме для цієї держави, яка не бажає перейти до нових форм і методів державного управління; Радикально-демократичний, який здійснюється шляхом пос-тійного введення нових форм реалізації державної влади, вико-ристання рішучих заходів щодо підвищення ефективності дер-жавного управління.

43. У різноманітних визначеннях сутності процесу еволюції державного ладу сучасної України найчастіше використовують тезу про перехід від тоталітаризму до демократії. Звідси й політичний режим України вважається проміжним, який поєднує риси: тоталітарного у вигляді деяких рис політичної культури (впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, етатизм, егалітаризм, догматизм, примітивізація політичної культури). В своїй основі знищений на центральному інституційно-нормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівні політичної системи; авторитарного у вигляді відчуженості влади від громадян, адміністративно-командних механізмів управління, примату адміністративно-владних відносин над правовими, особливо концентрації влади у керівної особи порівняно з підлеглими; анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами: 1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади; 2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій; 3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил і сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони діяльності своїх опонентів); 4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля; суттєві елементи охлократичного політичного режиму характеризують політичне життя України тією мірою, яка її владним структурам притаманна: 1) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації, намагання не адекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці; 2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни, використання популістських настроїв певних соціальних груп для реалізації вузько корпоративних інтересів; 3) рекрутування певної частини правлячої політичної еліти з середовища "соціальних низів" та маргінальних верств суспільства, представники яких жадають швидкого підвищення свого індивідуального та групового соціального статусу та покращання матеріального рівня життя. Спираючись на підписання конституційного договору і прийняття нової Конституції українськими політологами висловлювалась точка зору, що після цього в Україні переважає авторитарно-демократичний режим із створеними передумовами для трансформації у демократичний. При цьому вказується, що на сучасному етапі для політичного режиму України характерні такі риси: громіздка структура установ державної влади з недиференційованими і неспеціалізованими функціями відповідно до вирішення сучасних модернізаційних завдань, слабкістю громадських інститутів впливу на владу; патерналістські, опікунські функції держави не тільки у соціально-економічній сфері, а й у сприянні розвитку елементів громадянського суспільства; малоефективний механізм стримувань і противаг як між вищими органами державної влади, так і регіональним і місцевим самоврядуванням внаслідок незавершеності юридичного оформлення меж їх компетенції, процедур прийняття рішень, мотиваційних механізмів до висококваліфікованої праці; політична неструктурованість державної влади, обумовлена не тільки слабкістю політичного потенціалу громадськості, а й свідомим гальмуванням владними структурами цього процесу через зволікання у прийнятті нового партійного і виборчого законодавства; партійна система фінансово, матеріально залежна від влади і фінансово-домінуючих соціальних груп і часто стає виразником їхніх інтересів всупереч декларованим програмним цілям; слабка взаємодія між партіями і групами тиску на основі взаємопорозуміння стратегічних перспектив суспільного розвитку і групових взаємовигод, а не на основі тимчасових кон'юнктурних ситуацій; виборча система не стимулює партійну конкуренцію, а закріплює зберігання корпоративно-кланових засад формування політичної влади через відсталі механізми висування кандидатів і голосування; сильні рецидиви щодо єдиної державної ідеології, відсутність чітко оформлених ідеологічних орієнтацій, цивілізованих форм ідеологічного плюралізму, цивілізованого центризму в політиці; досить міцні позиції крайніх ідеологій (особливо комуністичної). Виходячи з типологізації Е. Шілза, політичний режим України можна назвати опікунською демократією, де державна влада перебуває в парадоксальній ситуації: з одного боку, покликана розвивати законодавство, громадські інститути, з іншого – об'єктивно їх гальмує в силу інерції збереження бюрократичних структур. Разом з тим в українській політології існує інша оцінка існуючого в Україні політичного режиму та вектора його розвитку. Зокрема говориться про те, що всі аргументи на користь відсутності тоталітарного режиму в Україні не витримують критики. Вказується на те, що такі ознаки тоталітаризму, як наявність політичної сили, що продовжує утримувати практично безмежну владу над суспільством, тотальний контроль за самодіяльністю людини, непідзвітність влади громадській думці збережено майже без змін. Водночас відмова від механізму політичного та ідеологічного терору, перехід до іншої економічної системи дають підстави стверджувати про переростання традиційної форми тоталітаризму в новітню, модернізовану й модифіковану. Складовою цього процесу є відмова від офіційної державної ідеології, яка за новітніх умов може відігравати лише роль вторинного чинника у змаганнях за утримання чи перерозподіл влади у межах існуючого типу політичного режиму.