37. Сутність поняття «політичний режим» та типологія політичних режимів.

Поняття ''політичний режим'' можна визначити як систему способів і методів управління певним державно організованим суспільством або як систему способів і методів взаємодії суспільства та органів політичної влади. Серед типологій політичних режимів найпоширенішою в світовій політичній науці й традиційною для вітчизняної політології є та, яка полягає у протиставленні демократії різним недемократичним режимам. Це тричленна класифікація режимів на тоталітарні, авторитарні й демократичні.

1.Авторитаризм — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб´єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу. Залежно від цілей виокремлюють різні види авторитаризму, наприклад, авторитаризм стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого ладу, чи альтернативний, властивий країнам, які відкинули демократичні засади розвитку суспільства. Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії.

Авторитарний політичний режим характеризується тим, що:

1) у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, відвертого диктату;

2) з процесу прийняття та реалізації політичних рішень повністю або в основному вилучено метод знаходження компромісу, взаємного погодження (в ході обговорення) різних

позицій;

3) органи політичної влади мають дискреційні повноваження, тобто право, виходячи з власного розуміння політичної до цільності, діяти на свій розсуд, у тому числі з порушенням

норм закону;

4) виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями;

5) обмежена або відсутня сфера застосування принципу гласності у діяльності органів політичної влади;

6) обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, а також юридичні гарантії їх забезпечення.

При цьому слід зазначити, що необґрунтованою є оцінка авторитаризму лише як негативного явища

2. Тоталітаризм (лат. totalis — увесь, повний) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов´язковою ідеологією. Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси: — наявність загальнообов´язкової ідеології, яка доводить необхідність існування даного режиму; — загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля «світлого» майбутнього; — ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму; — жорстке переслідування будьякого спротиву і навіть особистих думок та виправдовування з огляду на це будьяких форм насильства; — концентрація влади в руках одного лідера чи партії; — підпорядкування інформаційного простору політичному лідерові чи партії. Класичними тоталітарними державами були гітлерівська Німеччина та СРСР.

3. Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

демократія характеризується такими ознаками: 1) визнанням народу вищим джерелом влади; 2) виборністю основних органів держави; 3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав; 4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень. 5)додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави; 6) конституційне обмеження влади більшості над меншістю; 7) повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження; 8) верховенство закону; 9) поділ влади та ін.

До інших систем належать такі класифікації (типології) політичних режимів (їх критерії легко реконструюються з наведених нижче різновидів політичних режимів):

1) постійні та тимчасові;

2) нормального та надзвичайного функціонування;

3) конституційні та неконституційні;

4) режими функціонування правової держави, революцій ної законності та сваволі (відсутності законності);

5) світські, релігійні та атеїстичні;

6) безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні;

7) цивільні та військові;

8) режими, що мають досить стабільну і надійну внутрішнюопору, та такі, які потребують постійної підтримки ззовні;

9) режими, що спираються лише на національні (тобто не на іноземні) інституції влади, та ті, які підтримуються за допоїмогою діючих на території даної країни політичних інституцій, котрі представляють закордонні сили;

10) режими, які мають постійною й активною сферою своєї діяльності весь світ, та такі, що обмежені рамками своєї країни й мають лише окремі компоненти власної глобальної (загаль-нопланетарної) системи забезпечення національних інтересів.