31. Типологія політичних систем

Більш сучасною є типологія за критерієм відповідності переважаючого типу політичної культури якості політичної системи, запропонована наприкінці 50-х років ХХ ст Г.Алмондом, який виділяє 4 типи політичних систем:

1-Англо-американський, які характеризуються переважанням в політичній культурі таких цінностей, як свобода особистості, добробут, соціальна безпека, економічний лібералізм, світоглядний індивідуалізм тощо. Характерними рисами цього типу є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність.

2-Континентально-європейський, яка відрізняється фрагментарністю політичної культури, співіснуванням традиційних і нових культур (ФРН, Австрія, Швейцарія), нерівномірним розповсюдженням і розвитком окремих субкультур. У ньому домінують елементи притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи.

3-До індустріальний і частково індустріальний, які теж мають політичну культуру змішаного типу, в них вищим є рівень насилля, нечіткий поділ влади, нижчий рівень інтелекту і раціоналізму в рішеннях і діях.

4-Тоталітарний, який забороняє політичну самодіяльність, всі соціальні комунікації знаходяться під контролем держави-партії і домінує примусовий тип політичної активності.

Типологія політичних систем за Ж. Блонделем:

– ліберальні демократії;

– радикально-авторитарні (комуністичні) системи;

– традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

– популістські (властиві країнам третього світу);

– авторитарно-консервативні.

Класифікація політичних систем може базуватися й на виокремленихМ. Вебером трьох типах легітимності політичного панування — традиційному, харизматичному і легальному. Відповідно до цих типів існують політичні системи з традиційним, харизматичним чи легальним типами легітимності влади. У політичних системах традиційного типу легітимність влади грунтується на стійкому переконанні у непорушності традицій і необхідності підкорення правителям, які здійснюють владу згідно з традиціями, У системах з харизматичним типом політичного панування основою легітимності влади є віра у виняткові особисті здібності правителів, що об'єднуються поняттям «харизма». За легального типу легітимності влада в політичній системі грунтується на переконанні мас у тому, що правління здійснюється на законних підставах і найкращим чином.

32. Особливості та проблеми розвитку політичної системи України.

Політична система України нині перебуває на стадії розвитку всіх її компонентів, наповнення її функцій новим змістом, що відповідає статусу незалежної самостійної держави. Становлення і розвиток політичної системи України відбувається в період переходу від тоталітарного до демократичного суспільства еволюційним шляхом

Новий етап у розвитку політичної системи України настав із прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. Основний Закон держави визначив засади формування і розвитку політичної системи, закріпив функції її окремих елементів, розкрив зміст та особливості діяльності держави у політичній системі.

Для політичної системи України притаманні такі ознаки:

— перехід віднеправового до правового типу;

— легітимна для більшості населення;

— миролюбна, неагресивна;

— позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи — забезпечення національних інтересів;

— система, яка поки що не здатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави";

— світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

— етатизована (одержавлена);

— система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

— система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури", нової "номенклатури", "нуворишів" тощо;

Головними проблемами, які суттєво стримують процес демократизації політичного режиму, зумовлюють низьку ефективність гілок влади та вимагають якнайшвидшого вирішення є такі:

-Відсутність чіткого конституційного розмежування повноважень гілок влади та вищих владних інститутів. Насамперед це стосується порядку формування та припинення діяльності парламентської коаліції, підстав припинення повноважень Кабінету Міністрів, процедури здійснення деяких кадрових призначень тощо.

-Недостатність законодавчого врегулювання зазначених питань, особливо тих, що зачіпають інтереси різних владних інститутів, створює постійну політичну напругу та можливість зловживання владними повноваженнями з боку окремих органів влади та посадових осіб.

-Політизація конституційного процесу. Йдеться про те, що політична реформа або внесення змін до Конституції різними політичними суб’єктами сприймаються переважно крізь призму власних, переважно короткострокових політичних інтересів, та залежно від їх нинішнього статусу (перебування у владі або опозиції

-Неспроможність судової гілки влади відігравати роль неупередженого арбітра у конфліктах між іншими гілками влади.

-Високий рівень патерналізму. Держава продовжує надмірно втручатися в усі сфери суспільного життя, намагаючись регулювати не лише соціально-економічні відносини, а й розвиток елементів громадянського суспільства. Це призводить до обмеження участі громадян в управлінні державою, а відтак до послаблення суспільної довіри до влади.

-Відсутність єдиного розуміння політичними силами змісту національних інтересів України та спільного бачення шляхів їх втілення. На жаль, ідеологія державотворення часто підміняється кон’юнктурними політичними гаслами, що неспроможні спродукувати національну ідею та консолідувати країну.