1.2.1 Ілюстрації

Однією з основних елементів художнього оформлення книжки є книжкова ілюстрація що дозволяє найкраще художньо розкрити й доповнити зміст будь-якого твори - літературного, наукового, виробничого і від іншого.

Ілюстрація у сенсі - пояснення словесної інформації наочними прикладами, кресленнями і зображеннями, а вужчому - область мистецтва, що з образотворчим тлумаченням літературних і наукових творів. Мистецтво ілюстрації книжок є самостійним виглядом образотворчого мистецтва, вона дуже своєрідно і специфічно і вимагає глибокого творчого підходу.

Книжкові ілюстрації різняться за змістом - документальні, художньо-образні, декоративно-орнаментальні; за способом виконання - оригінальні (творчий малюнок, технічний малюнок, креслення, схема, діаграма, фотографія), запозичені; за кольором - одноколірні (чорно-білі штрихові ітоновие) і барвисті (барвисті); за способом відтворення - висока, пласка й глибока печатку. Вони можуть лежати у книзі на суперобкладинці, обкладинці, палітурці, форзаці, фронтисписі, шмуцтитулі, як заставок (до початку тексту) чибуквиц (на початку глав, частин 17-ї та т.д.), будь-де тексту, соціальній та вигляді кінцівки (наприкінці книжки).

Є багато способів верстки ілюстрацій з тексту: розкриті, смужні, напівсмужні, під обріз, з полів, закриті, глухі та інших.

Ілюстрація – тлумачить текст, збагачує у своїх зорових образах, коментує, розвиває і доповнює думки автора. Найважливішими особливостями ілюстрації є її залежність від тексту і пряма мета - доповнити внаглядно-зрительних образах розповідь автора.

Серед образотворчих мистецтв книжкова ілюстрація за масовістю повторення та влучність поширення оригіналу посідає чільне місце. Ця особливість ілюстрації підкреслює їїсоциально-воспитательную роль ще більшу відповідальність видавництв перед читачами зі створення справжніх, справді художніх ілюстрацій. Ілюстрації завжди виступають як частину книжки, тісно пов'язані лише з її змістом, але й її способом пресі йброшюровки, технікою її виконання. Не той малюнок, що виконав художник пером чи кистю, тушшю чи аквареллю, а типографський відбиток, який відтворює малюнок художника. Якість ілюстрації у книзі залежить тільки від художників, а й від редакторів, працівників друкарні, тобто. ілюстрація стає у певною мірою плодом колективної праці.

Оцінюючи ілюстрацій редактор повинен перевірити:

· чи відповідають ілюстрації тексту;

· виражені у малюнках основні ідеї автора;

· правильно чи зроблено конкретизація твори.

Ілюстрації до серійним книгам потрібно виконати на єдиній форматі й лазерній техніці їхнього виконання, книжки однієї серії повинен мати єдинехудожественно-техническое оформлення.Иллюстрирование несерійних книжок на кожному окремому разі проводиться оригінально.

1.2.2 Робота з текстовим матеріалом. Шрифти

Технічний редактор поділяє текстовий матеріал за значенням на групи, до яких застосовуються основний, додатковий, видільний (акцидентний), технічний чи службовий текстовий шрифт. Кожен з цих видів має свої особливості, але використовується не обов'язково за призначенням, інколи кілька видів текстових шрифтів об'єднуються. Будь-який із перелічених видів можна легко перетворити на інший зміною кегля, накреслення, проміжків. Основний текст може бути прозовим, віршованим, драматичним, у вигляді таблиць. Крім того, основний текст може містити виділення, для яких технічний редактор створює впорядковану систему з урахуванням побажань автора і зручності сприйняття. Шрифти для основного тексту мають просте виконання, яке не відволікає від змісту, і призначені для максимально комфортного читання довгих текстів. Вони уніфіковані, легко помітні завдяки контрастності знаків. Їх ознаками є ясність, простота, стриманість (навіть щодо курсивного накреслення) малюнка, пропорцій, насиченості. Текстовими шрифтами можуть бути як гарнітури із засічками, так і рубані, але ніколи – декоративні. Їх розміри коливаються від 8 (у довідкових виданнях) до 20 пунктів (у дитячих виданнях).

До додаткового чи допоміжного тексту належать примітки, коментарі, переліки, цитати, посилання, бібліографічні та інші списки, розгорнуті текстівки, які найчастіше розташовуються наприкінці твору, але можуть бути необхідними і всередині основного текстового матеріалу. Призначення додаткового тексту – пояснити, доповнити основний матеріал, зробити його більш наочним, але при цьому не заважати сприйняттю основного змісту. Тому додатковий текст повинен відрізнятися від основного тексту (щоб читач візуально міг їх розрізняти) і виділятися графічно не сильніше основного (змістова важливість додаткового тексту менша).

Акцидентні (лат. accidentia – випадок) – шрифти, що застосовуються для виділень у тексті або на сторінці. Такі виділення можуть бути ледве помітними – тією ж гарнітурою, але іншим кеглем, накресленням; або ж різко контрастувати малюнком, кольором, розміром. Як правило, способи виділення у виданні чітко обмежені. Акцидентними шрифтами друкують невеликі текстові фрагменти (врізи, текстові виділення, колонтитули, ініціали, приклади) через їх важкість для сприйняття – складний малюнок, щільність.

Службові текстові шрифти мають завжди менший кегль порівняно з основним текстом і світле накреслення. Вони застосовуються для текстівок, підписів авторів, виносок, вихідних відомостей.

Технічні текстові шрифти застосовуються в електронних виданнях або як ілюстрація до повідомлень про різні пристрої в науковій, технічній чи навчальній літературі.

Значення естетичного боку оформлення різних видів друкованих видань неоднакове. В оформленні книги, наприклад, характер малюнка шрифту часто асоціюється зі змістом, крім того, враховується зв'язок малюнка шрифту з ілюстрацією й іншими елементами оформлення. У газеті при виборі текстового шрифту основна увага приділяється відповідності його малюнка виробничо-технічним вимогам. Гарнітури текстових шрифтів періодичних видань обираються під час їх проектування і закладаються у шаблон. Шрифт основного тексту повинен відповідати будь-якому змісту, асоціюватися лише з виданням загалом, а не з конкретними матеріалами. У зв'язку з цим на відміну від книги головні естетичні вимоги до оформлення газети чи журналу, залежно від їх типу, стосуються не стільки малюнка шрифту, скільки зручності його читання, єдності оформлення, що створює виданню визначений образ відповідно до призначення. У книзі ж гарнітура обирається з урахуванням зручності для тривалого читання, щоб не втомлювати око складністю малюнка. Співвідношення між шириною та висотою вічка літери у комп'ютерному шрифті повинне бути не менше як 2:3.

В усіх видах друкованих видань кегль основного шрифту пов'язується з довжиною рядка. У книжкових виданнях найменший кегль 8 пунктів допускається у літературно-художніх, наукових і науково-популярних виданнях при довжині рядка 4 1/2–5 кв. (81–90 мм), але при збільшенні інтерліньяжу можливості для застосування малого кегля розширюються – 2 3/4–5 3/4 кв. (50–104 мм) (табл. 3). Текст з довжиною рядка більше 3 3/4 кв. (67,5 мм) кегля менше 10 пунктів необхідно складати шрифтом із засічками. Текст обсягом до 3000 знаків у газеті може бути складений шрифтом прямого напівжирного накреслення вічка, кегля 8 пунктів, а обсягом до 1000 знаків шрифтом похилого накреслення вічка. Довжина рядка основного тексту у виданнях для дітей до 5 років повинна бути 7–9 1/2 кв. (126–171 мм), від 6 до 10 років – 4 1/2–9 1/4 кв. (81–167 мм) [Додаток 1].

Ширина шпальт журналу повинна становити 13/4–6 1/2 кв., середник – 8–12 пунктів (допускається 6–24 п.).

Текстові гарнітури застосовуються у книжкових виданнях у 9–10 кеглях. Кегель шрифту вибирається залежно від якості паперу і способу друку. Так, на газетному папері він має бути на 1 пункт більшим, ніж зазначено у стандарті. У журналах, що друкуються способом глибокого друку, не рекомендується використання шрифтів контрастних гарнітур. Для складання тексту реферативних, наукових, виробничо-практичних журналів слід використовувати шрифт однієї–двох гарнітур з широким асортиментом накреслень вічка, журналів для дітей – шрифти більше, ніж чотирьох гарнітур.

Для виділення тексту і поліпшення візуальної організації надрукованої інформації користуються модифікаціями гарнітури основного тексту – курсивним і жирним накресленням – сімейства основного шрифту.

За призначенням і роллю у виданні розрізняють виділення: - внутрішньо текстових заголовків, прихованих у тексті, – слова та словосполучення, які визначають тему певного фрагмента тексту. Застосовуються, коли рубрикаційна частина невелика за обсягом або ж у виданні складна багаторівнева рубрикація; - уточнення і посилення змісту фрагмента тексту або фрази виділенням слова або словосполучення. Застосовується для того, щоб уникнути подвійного тлумачення змісту, для акцентування на конкретному місці або слові.

Для нашого художньо-літературного видання ми використовували два шрифти. Перший – це Times New Roman. Ним оформлена основна частина та усі есе, тому що на нашу думку він найкраще сприймається. Для художнього оформлення і виділення цитат ми використовували два інших – Monotype Corsiva. Накреслення ми використовували тонке. Кегель основного тексту є 14пн., заголовки творів ми оформили кеглем 21пн.