Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

Машинобудівний коледж

Розробка нового видавничого продукту (книжкового видання – збірка «Місто троянд»)

ЗМІСТ

ВСТУП

З появою нових засобів масової інформації книга починає втрачати свої позиції. Більшість людей віддають перевагу вечірньому перегляду різних телепередач чи новин, а ніж читанню. І тепер головною метою видавництв є створення економічно вигідного, унікального продукту. Тепер книга стає трансформером. Вона перетворюється на іграшку, зменшується до мінімальних розмірів. А її оформлення і форми можуть вражати навіть найвимогливіших поціновувачів прекрасного.

Одним з таких видів книжок є художньо-літературні видання. Адже останнім часом їх з’являється величезна кількість. Пишуть всі – хто вміє і хто ні. Тому великою проблемою для автора стає вирізнити своє видання з поміж інших і запевнити покупця, що це саме та книга, яку він так довго шукав. Проблемою ж для покупця є знайти хороше видання з якісним оформленням та цікавим наповненням. Цим зумовлена актуальність нашого дослідження.

Саме тому ми вирішили розробити власне художньо-літературне видання, дослідити усі тонкощі видавничого процесу та подальшого його комерційного просування.

Об’єктом дослідження є художньо-літературне видання та процес його створення.

Предмет дослідження – це розробка літературно-художнього видання, його структури та змісту, художнього оформлення.

Мета роботи полягає у тому, щоб зібрати унікальні зразки прози молодих сумських письменниць, а також робіт фотографів міста Суми і комплектуванні їх у збірку.

Об’єкт, предмет та мета дослідження зумовили такі завдання:

• пошук цікавої прози, молодих авторів та фотографів;

• аналіз економічної вигоди видання;

• розробка оригінального художньо-літературного видання;

• створення книги, розробка всіх її складових;

• робота з авторами.

Методи дослідження:

• теоретичні: індукція та дедукція, аналіз і синтез; порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація, систематизація; узагальнення, формалізація, моделювання: наочно-образні, вербальні, знакові (символічні) та математичні (перфокарти, графіки) та інші моделі;

• емпіричні методи: спостереження; усне опитування: бесіда, інтерв’ю; письмове опитування: анкетування, тестування, рейтинг; педагогічний експеримент, узагальнення незалежних характеристик, аналіз документів і продуктів діяльності, узагальнення передового досвіду.

Структура пояснювальної записки. Пояснювальна записка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дипломної роботи ____ сторінок, основної частини – _____ сторінок. Для розкриття змісту викладення положень та методичних аспектів роботи запропоновано 4 додатки загальним обсягом 4 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СТВОРЕННЯ ВИДАННЯ, ДОЦІЛЬНОСТІ І ПРЕСПЕКТИВ.

1. Художня література

Художня література – складова літератури, сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси.. Специфіка художньої літератури виявляється у зіставленні, з одного боку, з видами мистецтва, які використовують інший матеріал замість словесно-мовного (музика, образотворче мистецтво). Крім того, художня література, як і інші види мистецтва, об’єднує авторські (включаючи і анонімні) твори на відміну від фольклорних творів, котрі не мають авторів [1;23].

Термін українського літературознавства «художня література» має прямі або близькі відповідники лише в деяких слов'янських мовах (російська, білоруська, польська, чеська). Натомість у західному літературознавстві найчастіше послуговуються терміном «fiction», який має дещо інші конотації.

Епітет «художній» вказує на особливий статус цього різновиду літератури на відміну від літератури наукової, технічної, релігійної тощо. Тобто «художня література» є літературою, що описується категорією художності. За Літературознавчою енціклопедією «художність»— «складний комплекс структурних властивостей творів мистецтва, яскрава образність, що відрізняє письменство від науки, котра оперує категоріями логіки» [3;297].

Художня література — це насамперед частина всіх текстів у загальній системі культури. Існування художніх текстів передбачає наявність нехудожніх текстів, які протиставляються між собою. У суспільстві повинна бути присутня певна норма, яка дозволяє проводити таке розрізнення.

Тексти художньої літератури, за Юрієм Лотманом, відрізняються від інших текстів функціонально та структурно. У функціональному плані до художньої літератури належить кожен текст, що виконує естетичну функцію. Важливо, що естетичні установки змінюються з часом, і текст, що раніше не вважався приналежним до художньої літератури, зі зміною естетичної норми може увійти до корпусу художніх текстів. Наприклад, природничі праці Бюффона сьогодні публікуються в найпрестижнішій французькій видавничій серії Бібліотека Плеяди, в якій зазвичай публікують твори класиків літератури, та розглядаються як зразок високого літературного стилю [2;16].

З погляду формальної школи, естетична функція реалізується тоді, коли текст замкнений на самого себе, а головною є сфера вираження. Тобто в нехудожньому тексті головним є питання «що?», а в художньому «як?». Для формалістів план вираження ставав певною іманентною сферою, що мала самостійну культурну цінність [2;93].

З погляду сучасної семіотики художній текст має не менше, а, навпаки, значно більше семантичне навантаження. Там, де нехудожній текст може обмежуватися простою денотацією, художній текст наділений складною системою конотативних значень. Як тільки читач фіксує певну впорядкованість в сфері вираження, він припускає, що перед ним художній текст, а значить, як він вже знає з досвіду, текст повинен мати ще якийсь додатковий зміст. Умовою естетичного функціонування художнього тексту є попереднє знання про додатковий «шифр» такого тексту та необхідність вгадати, збагнути чи вирахувати його підспудний зміст [2;48].

У структурному плані тексти художньої літератури повинні містити в собі «сигнали» для читача, які вказують на його художність та необхідність «розшифровувати» додаткові культурні коди в ньому, що подаються певним чином. Спосіб подачі культурних кодів знінюватиметься в залежності від боротьби в літературі між літературними новаціями та усталеними метричними, стилістичними та жанровими нормами певної епохи.

Важливим елементом художньої літератури є система оцінок текстів, що, за Юрієм Лотманом, організується за триступінчастою шкалою: «верх», що ототожнюється з найвищими ціннісними характеристиками, «низ», що виступає його протилежністю, та нейтральна в аксіологічному плані проміжна сфера. Самоосмислення літератури починається з виключення певного типу текстів з кола художньої літератури, що відбувається як в синхронному, так і в діахронному (історичному) плані. Основою для оцінки творів художньої літератури виступає група текстів, що розташована на найвищому щаблі організації, це метатексти літератури, тобто норми, правила, критичні та теоретичні розвідки. [2;49].

Паралельно з включенням чи виключенням певних типів текстів, відбувається процес ієрархічного розташування літературних творів відповідно до пануючих норм стиля, тематики, зв'язку з філософськими концепціями.

За Ю. Лотманом, внутрішня класифікація літератури формується завдяки взаємодії протилежних тенденцій: прагнення до ієрархічного розташування творів, жанрів і навіть сюжетів за шкалою високий/низький стиль, а з іншого боку — тенденції до нейтралізації цієї опозиції та зняття ціннісних протиставлень.

Іншою суттєвою рисою будь-якої художньої літератури є опозиція «своє-чуже». «Своя» система літератури постійно зазнає впливу з боку інших літератур. Контакт з іншою літературою, на думку Ю. Лотмана, починається з «вторгнення» «чужих» текстів, згодом відбувається сприйняття чужих текстів через систему власної культури за принципом уподібнення чи протиставлення, врешті можлива взаємодія з системою чужої культури. Художня література «активно творить своє минуле», вибираючи з численних організацій текстів минулого лише одну й канонізуючи її. Так, наприклад, Відродження канонізувало спрощений варіант античності. Таким чином художня література постає не просто нагромадженням певної суми текстів, а динамічною системою, яка розвивається через конфлікти та взаємодію різних організуючих сил [2;59].

Видання, що ми створюємо, покликане розкрити нові кордони свідомості для читачів, показати всю глибину жіночої думки, її почуттів і переживань.

За функціональною ознакою книга є масовим виданням і немає чіткого вікового чи статевого кордону. Але ми б все-таки рекомендували її для читання молодим панянкам, котрі хотіли б поглянути на світ іншими очами, розмежувати рамки «Я» і світ, філософськи осмислити минуле, теперішнє і майбутнє.

Великою проблемою для нас було створення оригінального видання, бо збірки віршів та прози займають велику частку на книжковому ринку. Тому неповторність нашої книги є в тому, що всі есе написані оригінальними жанрами і є наче маленькими путівниками по життю. Твори виражають не просто різні погляди на якісь речі, а дозволяють читачеві самому зануритись в опіум власної свідомості.

Кожен читач безумовно має власну уяву і різні люди можуть розуміти одне слово двояко, тому одним із наших завдань є зберегти первинний сенс есе. Тому усі твори є проілюстровані тематичними фото.

Не менш важливим є оформлення книги. Кожна письменниця є індивідом і має власний стиль. Тому щоб краще розкрити глибину творів письменниць, кожен новий розділ має власний, неповторний колонтитул і починається з чорно-білої фотографії автора.