1.4. Структура наукового тексту

Будь-який текст (як матеріальний носій інформації) реалізує певну систему знаків і вже тому має більшу чи меншу впорядкованість обох планів – і плану змісту, і плану вираження, а тому варто звернути увагу на ту впорядкованість, з порушенням якої текст, навіть зберігаючи граматичну і смислову правильність, перестає відповідати своєму призначенню – руйнується як науковий твір.

Потрібно зауважити, що для наукового тексту найбільш важливим є план змісту, оскільки саме в цьому плані реалізується основна функція наукового стилю – функція інформативності. У відповідності з основною метою наукового опису він узгоджує дані досвіду, встановлює необхідні семантичні зв’язки між цими даними, інакше кажучи – однозначно впорядковує план змісту. Отож, можемо сказати, що впорядкування плану вираження в науковому стилі має виразно підпорядкований характер і визначається характером упорядкування плану змісту наукових текстів.

Логічна послідовність викладу можлива в наукових текстах, причому виключається дія емоційних елементів. Конкретними ознаками логічної послідовності викладу є вираження суто логічних форм думки (понять, суджень, умовиводів) і тісний логічний зв'язок компонентів. Мовними засобами, які відбивають логічну послідовність викладу, вважаються будь-які складні або прості речення, одна частина яких виражає причину, друга – наслідок. Причиново-наслідкові зв’язки у цих текстах виражаються не тільки й не стільки складнопідрядними реченнями, скільки цілим рядом інших синтаксичних засобів. З одного боку, причиново-наслідкові зв’язки виражаються складнопідрядними реченнями з підрядними причиновими, наслідковими, додатковими та ін.. З другого боку, причиново-наслідкові зв’язки можуть виражатися і в межах простого речення: у простому реченні суб’єкт дії містить причину, а об’єкт – її наслідок. Тісний логічний зв'язок між компонентами може виражатися не лише через причиново-наслідкові відношення, але й через цілий ряд інших типів смислової залежності, які мають і певне формальне вираження в тексті: приєднання (до того ж), порівняння (подібно до того), протиставлення (проте), черговість (потім), мету (з цією метою), результат (таким чином), конкретизацію (наприклад). Логічна послідовність досягається і за рахунок членування тексту на окремі пункти, або ще один типовий прояв членування – виділення головного, основного серед усієї маси фактів. Усі названі засоби вираження логічної послідовності викладу допомагають організувати спостереження і факти в єдиний логічний ланцюг.

Лінійність тексту. Упорядкування плану змісту в науковому творі не може здійснюватися виключно на рівні судження насамперед тому, що в практиці людського мислення взагалі кожне судження виступає найчастіше в сукупності з іншими тісно пов’язаними з ним судженнями і виражає разом з ними розвиток думки, яка одним судженням, звичайно, не вичерпується. Логічна послідовність передбачає такий спосіб викладу, при якому кожна наступна ланка його безпосередньо випливає з попередньої або йде за попередньою. В усіх цих випадках виклад набуває лінійного, ланцюгового характеру. Лінійний характер зовнішньої структури наукового тексту проявляється не лише з допомогою смислових зв’язків між компонентами тексту, але й з допомогою формально-синтаксичних і лексичних засобів, які виражають ланцюговий зв'язок.

Серед них можна назвати такі:

1) значна кількість речень у наукових текстах починається не з підмета, а з іншого члена речення, що зміцнює зв’язки між сусідніми реченнями;

2) частина речень, які починаються з підмета, не порушує лінійності структури, а сприяє їй;

3) безособові речення в ролі головних частин складнопідрядних речень засобом пов’язання того, що повідомлялося в попередньому реченні, з тим, про що повідомлялося у підрядній частині даного речення.

Крім того, створенню тісних лінійних зв’язків сприяє наявність різноманітних сполучників, сполучних слів і речень.

Скорочення кількості надлишкової інформації. Два або більше судження – послідовні ланки в процесі мислення – з однаковою предметною співвіднесеність створюють надлишкову інформацію. Такі судження можуть бути вміщені в рамки одного речення, в тому числі й простого ускладненого речення. У такому реченні елементи, що не збігаються, виступають як однорідний ряд або відокремлений зворот, а однакові не повторюються – цим різко скорочується кількість надлишкової інформації.

Свобода від суперечностей – найважливіша вимога серед таких, як повнота, простота, точність, ясність та ін. Наявність суперечливого тлумачення, неоднозначність лексичних одиниць, які обираються для наукового опису, невідповідність між змістом і синтаксичною формою його вираження – свідчення недосконалості тексту.

Повнота викладу. Науковий текст прагне до максимального паралелізму між мовним вираженням і поступовим розвитком теми. Таким чином, «повнота висловлення визначається залежно від повноти чи неповноти мовного аспекту висловлення з урахуванням того, що повинно бути виражене тим чи іншим висловленням».

Ясність викладу і точність опису. В науковому стилі ясність у доборі однозначних і несуперечливих позначень понять є результатом точності їх аналізу – і навпаки: глибина проникнення в сутність предмета дослідження, точність знань про нього дає в результаті ясність у викладі добутих результатів дослідження.

Абстрактність викладу створюється насамперед переважанням номінативних конструкцій, вона тісно пов’язана з інтелектуалізацією наукового викладу.

Об`єктивність досягається високим ступенем безособовості, відсутністю навіть мінімальної кількості суб`єктивно-оціночних моментів у манері викладу.

Однією з визначальних сторін у впорядкуванні плану змісту наукового твору є композиція і архітектоніка.

Композиція наукового тексту як засіб упорядкування плану змісту стоїть дещо осторонь від названих раніше засобів – і насамперед тому, що значну роль тут відіграють не логічні підстави, а традиції жанру.

Важливим елементом композиції наукового тексту є система способів передачі чужої мови. У науковому стилі сформувався цілий ряд прийомів передачі чужої мови. Одним із найхарактерніших з них є прийом цитації. Цитата найчастіше виступає як засіб підкріплення авторської думки; проте вона може бути наведена і для того, щоб протиставити їй авторську думку; в цитаті для автора може бути важливим не тільки її зміст, але і форма.

Крім цитації існують ще інші способи передачі чужої мови. Діаметрально протилежною до цитації є непряма мова, коли чиясь думка може переказуватись у вигляді непрямої мови, але з неоднаковим наближенням до тексту.

Архітектоніка тексту (як компонент його композиції) оперує більш або менш закінченими в смисловому і формальному відношеннях одиницями, з яких будується текст наукового твору. Найважливішою для наукового тексту архітектонічною одиницею є абзац.

Зробимо короткі висновки до І розділу дипломного дослідження.

1. Огляд наукової літератури дав нам можливість виробити лінгвістичні, психологічні та психолінгвістичні основи дослідження, а саме:

а) глибоко вивчити теорію лінгвістики тексту, психологію сприймання та відтворення змісту тексту, вибрати мінімум теоретичних відомостей, необхідних для засвоєння в шкільному курсі української мови;

б) застосувати текстоцентричний та комунікативно-діяльнісний підходи до навчання рідної мови;

в) дібрати оптимальні прийоми для експериментальної методики навчання.

2. Аналіз проблеми роботи з текстами наукового стилю у лінгводидактичній літературі засвідчив недостатню забезпеченість науково-методичної бази для формування культури наукового мовлення у школярів, а також підтвердив нерозробленість і актуальність теми нашого дослідження.