1. 3. Науковий стиль, його мовні особливості, сфера використання

Науковий стиль української літературної мови є одним з функціональних стилів. Цей стиль обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Його основна функція – пізнавально-інформативна, доповнена функцією доказовості. Твір, написаний цим стилем, передає наукове повідомлення, доводячи його істинність, новизну, цінність.

У науковому стилі можна виділити такі основні підстилі: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. Кожен з цих стилів має своє конкретне завдання, свого адресата і свій набір виражальних засобів, свої способи їх організації. У залежності від того, який цикл наук обслуговується науковим стилем, розрізняють фізико-математичний, природничий, суспільно-політичний різновиди наукового стилю. Ці різновиди не вичерпують усієї різноманітності наукової сфери. Крім специфічних, тільки їм притаманних, підстилі і стилістичні різновиди мають і спільні риси, особливо яскраво виражені в текстах тих нових галузей наукових знань, що виникають на стику двох або більше наук.

Особливості мовлення залежать і від жанру наукового твору (монографія, стаття, наукове повідомлення, нарис, посібник, і т. ін.), і від предмета науки (математика і літературознавство, економіка і біологія), і від методів цієї науки (математична лінгвістика і традиційне мовознавство). Всі засоби і прийоми у науковому стилі спрямовані на досягнення головної мети – зосередження думки на строго логічному розгортанні доказів. Кожне наступне речення наукового викладу логічно продовжує, розвиває думку попереднього.

Науковий стиль має ряд традиційних загальних моментів у змісті і композиції: обов`язкове визначення предмета, об’єкта дослідження, виклад власної концепції, полеміка з опонентами, аналіз матеріалу, висновки, підсумки, у деяких циклах наук – експеримент.

Загальна характеристика мови наукового стилю включає в себе такі ознаки: сувора відповідність нормам літературної мови, монологічний характер викладу (форма виявлення більшості наукових жанрів – писемна), високий відсоток термінолексики; перевага слів з абстрактним і узагальненим значенням; обов`язкова повнота синтаксичної структури, завершеність висловлення; підпорядкованість порядку слів логічному принципові, обмеженість варіантів словорозташування; тісний зв'язок окремих частин висловлення, що досягається широким використанням складних речень (найчастіше з підрядним зв`язком), специфічних відокремлених і невідокремлених зворотів, вставних і службових слів; однорідність стилістичного забарвлення – книжні слова, морфологічні форми, синтаксичні конструкції. Провідна і постійна ознака наукового стилю – термінологічність, тобто наявність термінологічної лексики і фразеології.

Оскільки терміни здебільшого оформлені у вигляді іменників, у науковому творі ця частина мови переважає над дієсловами, хоча предикативність – одна з основних рис мови наукового твору. Уявну несумісність цих двох положень усуває факт використання іменників у дієслівній функції і семантична маловиразність дієслів у науковій мові, у зв`язку з чим їх пропуск, як правило, не порушує смислової виразності фрази.

Розрізняють спеціальну термінологію і загальнонаукову. Перша стосується якоїсь певної галузі знання, друга – наукової сфери спілкування в цілому, а також, як правило, й інших сфер спілкування.

Другим важливим компонентом мови наукових творів є загальновживана лексика. Її характерна риса – однозначність. Загальновживане слово реалізує в науковому тексті лише одне значення полісемічного слова. Загальновживані слова в науковому тексті набувають узагальненого значення. Називаючи предмет, говорячи про явище, автор наукового твору має на увазі не якийсь конкретний предмет, а певний клас таких предметів, не конкретне явище, а узагальнене поняття про цілий ряд таких явищ. Назви конкретних предметів і осіб також узагальнені і передають загальні поняття.

Синонімічність для наукового стилю – явище небажане, але неминуче. Воно викликається невпинним розвитком науки і потребою, в зв`язку з цим, не тільки називати нові поняття, але й уточнювати визначення вже відомих, існуючих.

У науковому тексті найбільше вживаються літературно-книжні слова і немає розмовно-побутової, просторічної чи діалектичної лексики, широко представлені професіоналізми, що називають знаряддя й продукти виробництва.

Однією з характерних особливостей наукового тексту є узагальнено-абстраговане, констатуюче, «позачасове» вживання дієслівної категорії часу. Вона випливає з того, що дієслово в науковому тексті позначає дію і стан як властиві предметам постійні ознаки. «Час представлений тут найбільше теперішнім постійної дії, що означає її безперервність, або абстрактним теперішнім та абстрактним майбутнім, що позначають повторювану і звичайну дію. Узагальненого значення набувають у науковому тексті форми дієслів: 3 особа однини або множини теперішнього часу» [25; 19].

Уживання множини, узагальнення усуває суб`єктивність викладу, посилює об`єктивність інформації. Цій меті служать також безособові та неозначено-особові синтаксичні конструкції. Форми майбутнього часу в науковому тексті також набувають «позачасового» характеру. Що ж до форми наказового способу, то в деяких різновидах наукової мови вона навіть є основною.

У науковій мові дієслова недоконаного виду переважають над дієсловами доконаного виду, оскільки недоконаний вид передає і дію в її протіканні, в розвитку, в необмежуваній повторюваності, і предметне значення дієслова. Переважає дійсний спосіб дієслів як такий, що нейтрально передає реально існуючі факти і явища та їх відношення і зв`язки. Досить часто вживаються дієслова пасивного стану у відповідних синтаксичних конструкціях. Дуже численні в наукових текстах віддієслівні іменники, що зберігають синтаксичні властивості дієслова – здатність поєднуватися з іншими словами, виступати предикатом.

Однією з особливостей текстів наукового стилю є відсутність у ньому особового займенника я: множину ми часто виражає відповідна форма дієслова, що активізує думку читача (слухача) і ніби зближує його з автором. Часто вживані вказівні займенники цей, той, такий та займенникові слова даний, відомий, відповідний. Вони забезпечують зв`язність логічного викладу, пов`язаність висловлюваної думки з уже висловленою.

Виклад у науковому творі строгий, розрахований на логічне сприймання. Застосовуються прийоми логічного обґрунтування висунутих теоретичних положень, для чого використовуються і власне мовні засоби як лексичні, так і синтаксичні. Терміни відображають наукові поняття, а складні умовно-наслідкові, причинові та інші синтаксичні конструкції передають багатоманітну складність реально існуючих зв`язків і відношень.

Наукові тексти мають багато однорідних підрядних речень та однорідних членів речення, відокремлених слів і зворотів, вставних конструкцій. Їм не властиві звертання й наукові слова. Поширені в наукових працях дієприслівникові та дієприкметникові звороти, прикладки, що дозволяє стисло, конденсовано висловити думку, чітко розмежувати головне і другорядне, уточнити сказане. Для наукового стилю характерна десемантизація повнозначних слів, наявність усталених словосполучень.

У науковому тексті часто повторюються ті самі слова, що сприяє точнішому вираженню думки, усуненню двозначності, чіткішому прив`язуванню висловлення до певного об`єкта мовлення. Функція доказовості виражена формальною структурою стилю: науковий виклад містить у собі відповідно оформлені аргументи для обґрунтування положень, тверджень, висунутих автором.

Мова наукового твору відображає також і авторську індивідуальність.

Це виявляється у переважному використанні тих чи інших мовних засобів. Кожен підстиль наукового стилю, крім указаних загальних, має і свої окремі особливості, що відрізняють його від інших підстилів.

Текст власне наукового стилю має своїм завданням найточніше, найповніше, обґрунтовано повідомити нову інформацію і довести її новизну. Він адресований ученим спеціалістам. Власне науковий стиль вирізняється серед інших насиченістю термінології; неспеціальних слів у ньому порівняно небагато; вони тематично досить однорідні і мають високу частотність. Певна одноманітність виправдана необхідністю бути якомога точним, однозначним, логічно послідовним. У власне науковому тексті багато довгих слів, зокрема складних, суфіксальних та префіксальних утворень, іншомовної лексики. Синтаксис відзначається сторогою логічністю, книжністю. Це виражається уживанням граматично і змістовно повних фраз, численними складними і ускладненими конструкціями, що концентровано виражають авторську аргументацію, розкривають зв’язки й відношення між предметами і явищами реальної дійсності. Тут широко вживані складнопідрядні речення, частіше від інших – з підрядними означальними, додатковими, причини або наслідку. Вставні слова підсумовують сказане, пов’язують його з наступним викладом. Переважають розповідні речення, питальні вживаються при постановці проблеми, при полеміці. Порядок слів прямий. У простих реченнях трапляються послідовно нанизувані залежні іменники в родовому відмінку, часті конструкції з відокремленими зворотами. Прості речення без ускладнених конструкцій виділяються на фоні ускладнених, і тому їх часто використовують для повідомлення важливої думки, наприклад, у підсумку, або, навпаки, при висуванні головного аргументу, що розкривається наступними фразами. У власне науковому стилі синоніми небажані, панує смислова однозначність. Тому саме тут особливо часті повтори тих самих слів. Частина складних речень у тексті наукового стилю стилістично однорідні, переважає сполучниковий, частіше підрядний зв'язок. Безсполучникові складні речення вживані переважно при переліку і класифікації. У власне науковому стилі можливі і деякі елементи образності (зіставлення, розгорнуті порівняння тощо), підпорядковані логічності викладу і спрямовані на краще сприймання інформації. У полемічних статтях або розділах можливі елементи розмовно-емоційної лексики і експресивного синтаксису (риторичні питання, незакінчені фрази і т. ін.).

Основне завдання науково-популярного підстилю – зацікавити неспеціаліста науковою інформацією. Науково-популярні твори в доступній, дохідливій формі несуть читачеві (слухачеві) нові дані людського пізнання. Цим спрямуванням визначається організація викладу, добір мовних засобів, менш строгих і одноманітних, ніж у власне науковому стилі. Інформація в науково-популярному творі подається вибірково, не в усьому обсязі, при цьому часто без доведення, у вигляді безпосередньої констатації факту. Наводяться певні положення, які читач (слухач) сприймає як істинні, такі, що не підлягають сумніву. Чим менш обізнаний з даною наукою читач (слухач), тим менш потрібні йому докази, тим більш можливі відступи від систематичного, послідовного викладу для висвітлення якогось окремого питання, що становить інтерес для цього читача (слухача). Але якщо читач (слухач) має певну підготовку, науковість викладу переважає над популярністю. Науково-популярна брошура, науково-популярний журнал мають більше елементів наукового стилю, ніж газетна стаття, розрахована на широке читацьке коло. В останньому випадку в тексті можливі розмовні конструкції, емоційна лексика.

Для популярного витлумачення наукових положень автор нерідко звертається до звичайних побутових явищ, спирається на звичні асоціативні зв’язки читача (слухача). Внаслідок цього у науково-популярних творах широко представлені елементи художнього мовлення (порівняння, епітети, метафори), вживається емоційна лексика і фразеологія тощо. Терміни замінюються синонімічними словами загальновживаної мови, подаються описово. Увага автора спрямована на добір таких засобів вираження, які могли б зацікавити читача (слухача), не відлякували б його надмірною складністю сприймання, сухістю викладу. Від простого до складного, від добре відомого до новопізнанного, від поверхового знайомства до глибокого усвідомлення суті – такий хід викладу в науково-популярному творі.

Науково-навчальний підстиль займає проміжне місце між власне науковим і науково-популярним підстилями. Від першого його відрізняє трохи менша строгість викладу, менша докладність у посиланнях на джерела, більш спрощена система доведень, що спрямована на більшу доступність інформації, обсяг якої визначає програма. Від другого – менша художність, більша послідовність у викладі, строгість.

Специфічна функція цього підстилю виражена в його назві – навчальна. Метою науково-навчального твору є активізація логічного мислення читача (слухача). Тут теж відіграє роль підготовленість останніх, але, на відміну від адресата науково-популярного твору, у науково-навчальному адресат – обов’язково спеціаліст у даному питанні.

Шкільні підручники, особливо для молодших класі, знайомлять із загальними основами наук і характером викладу наближаються до науково-популярних творів. Особливістю викладу в підручнику є численні посилання на раніше пройдений матеріал. Фрази занадто не ускладнені, хоч багато речень – складні, а прості мають у собі відокремлені звороти. Уживаються навідні питальні речення, які скеровують думку в потрібному напрямку.