3.2. Зміст, форми і методи роботи з науково-навчальним текстом

Програма і зміст експериментального навчання визначалися такими чинниками:

– наявністю прогалин у мовленнєвих знаннях та уміннях школярів;

– комунікативно-діяльнісним підходом до вивчення рідної мови;

– відсутністю системи роботи з текстами наукового стилю у шкільному курсі рідної мови.

Робота з текстами наукового стилю передбачалась:

1) на уроках з розвитку мовлення (написання творів та переказів, на яких проводиться власне текстова робота);

2) на аспектних уроках, де розглядалися різні мовні явища та одиниці, їх функціонування та роль в тексті.

Наукові тексти для роботи на аспектних уроках та уроках розвитку мовлення добирались з урахуванням загальних дидактичних вимог та вимог культурологічної змістової лінії шкільної програми.

В ході експериментального навчання було використано певні дидактичні методи.

Метод навчання – це основний спосіб досягнення певної дидактичної мети (засвоєння поняття, ідеї, теорії, певного уміння чи навички). Методи навчання можна визначити як впорядковані способи взаємопов’язаної діяльності учителя і учня, що направлені на вирішення навчально-виховних завдань

Методи – складні об’єкти, що мають певну структуру, елементами якої є дидактичні прийоми, дії, операції і засоби навчання.

Отож, можна сказати, що методи навчання – це впорядковані системи взаємопов’язаних прийомів педагогічної діяльності учителя і навчально-пізнавальної діяльності учня, що спрямовані на досягнення поставлених дидактичних, виховних і розвивальних цілей.

Прийомом можемо називати такий складовий компонент методу, який спрямовує учнів на вирішення часткових дидактичних завдань.

Під час експерименту було використано такі методи як метод бесіди, спостереження і аналізу мовних явищ і методу вправ.

Чи не найважливішим методом, що допомагає осмислити мовні факти і явища, є метод спостереження і аналізу мовних явищ. Він поступово наближає учні до самостійного розв’язання навчальних проблем.

Проведення спостережень ним матеріалом допомагає учневі вникнути у сутність мовних фактів, явищ, процесів, осмислити зв'язок між ними і теоретичними висновками, що з них випливають. При цьому в учнів формуються вміння оцінювати мовне явище, навички його аналізу, що полегшує розв`язання тренувальних завдань

У системі методу спостережень і аналізу мовних явищ важливою ланкою є стилістичний експеримент. Часто спостереження над мовним матеріалом починається з проблемного завдання.

Застосування методу спостережень і аналізу мовних явищ вимагає від учителя вдумливого підходу до матеріалу, який він виділяє для вивчення цим методом, правильної постановки основного завдання (проблеми), цілеспрямованої системи допоміжних підзавдань, що наближають учнів до розв`язання основної проблеми.

Засвоїти матеріал не можна тільки на рівні сприйняття, його треба ще й реалізувати у відповідних уміннях і навичках. Оволодіння системою навичок і умінь складає основу методу вправ.

Дидактична суть методу вправ полягає у тому, що вчитель за допомогою спеціальних завданню керує діяльністю учнів і спрямовує її на вироблення потрібних умінь і навичок.

Вправи і завдання з мови ­­­­­­– це не ілюстрація до вивчення теоретичного матеріалу, а необхідна складова у засвоєні й удосконалені знань з предмета. Лише добре продумана і випробувана система завдань забезпечує пізнавальну діяльність учнів.

У роботі вчителя особливе значення має система, під якою слід розуміти застосування у певній послідовності різних прийомів і видів вправ для досягнення оптимальної ефективності навчального процесу. Так, за характером виконуваних учнями операцій, вправи поділяють на аналітичні і синтетичні. Якщо перші пов`язуються з аналізом готового мовного матеріалу, з так званим мовним розбором, то другі передбачають і створення мовного матеріалу (який у процесі утворення також піддається аналізу з метою контролю за наслідками роботи).

Розрізняють вправи за іншими показниками:

1) за характером діяльності учнів: репродуктивні, зв`язані з відтворенням набутих знань, і продуктивні, що включають елементи творчого пошуку;

2) за навчальною метою: розпізнавальні (вчать виявляти мовні явища) за їх характерними ознаками), конструктивні (вчать добирати різноманітні за структурою мовні одиниці) і творчі (формують уміння самостійного висловлювання задуму);

3) стосовно вихідного тексту: без зміни та із зміною мовного матеріалу;

4) за місцем у формуванні навичок мовлення: мовні (вони дають можливість володіти певними операційними навичками й уміннями, сприяють засвоєнню мовних засобів), мовленнєві (формують уміння висловити певний зміст) і комунікативні (розв`язують конкретні завдання спілкування).

Найбільш цікавими, з нашого погляду, є творчі вправи, які передбачають формування умінь переносити набуті навички в змінені умови, застосовувати їх в нестандартних обставинах. Спробу охарактеризувати її знаходимо у працях М. Р. Львова. Він розрізняє вправи за зразком, конструктивні і творчі. До вправ за зразком віднесено переказ, написання ділових паперів. До другої групи – побудову речень із розрізнених слів; відтворення деформованого тесту; поділ суцільного тексту на окремі речення; поступове поширення речення за допомогою запитань; з`єднання двох або кількох простих речень в одне складне або просте з однорідними членами речення; побудову складних речень із кількох різних елементів; вираження однієї і тієї ж думки в кількох варіантах речення; побудову речення заданого типу; складання речення за поданою синтаксичною схемою, редагування речень, що містять мовні помилки і недоліки. Їх завдання – сформувати структурні уміння будувати речення, тексти. До третьої групи входить складання речень за опорними словами, за поданим мовним зворотом, а також вільне складання речень і цілісних текстів. Мета їх – прищеплювати вміння самостійного висловлення думки.

Під час повторення вивченого про стилі мовлення у 9-му класі роботу можна побудувати таким чином. Спочатку у формі бесіди повторити вивчення про стилі мовлення і науковий стиль зокрема. Потім у формі шкільної лекції поглибити знання учнів про науковий стиль, його підстилі, сфери його вживання, основні ознаки. Подаємо орієнтовний текст лекції.

Науковий стиль обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Його основна функція – пізнавально-інформативна, доповнена функцією доказовості. Твір, написаний цим стилем, передає наукове повідомлення, доводить його істинність, новину, цінність.

У науковому стилі можна виділити такі основні підстилі: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний.

Особливості мовлення наукового стилю залежать від жанру наукового твору: монографія, стаття, наукове повідомлення, нарис, посібник, виступ, доповідь, лекція, диспут.

Основне завдання наукового стилю – зацікавити неспеціаліста науковою інформацією.

Важливими рисами текстів наукового стилю є: логічна послідовність викладу – вираження логічних форм думки (поняття, судження) і тісний логічний зв'язок компонентів; лінійність тексту проявляється за допомогою смислових зв'язків між компонентами тексту; повнота викладу – максимальний паралелізм між мовним вираженням і поступовим розвитком теми; якість викладу і точність опису; абстрактність викладу досягається переважаннями номінативних конструкцій.

В текстах наукового стилю на рівні лексики переважають слова з узагальнюючим (абстрактним) значенням, терміни, віддієслівні іменники; на рівні синтаксису – складні речення з безсполучниковим зв'язком, з дієприкметниковими зворотами, розповідні речення, питальні речення.

Потім доцільно запропонувати учням певну систему вправ: аналітичних, конструктивних, трансформаційних, творчих.

Прочитайте текст, визначте його стиль. Доведіть свою думку, вказавши на лексичні особливості наукового стилю (слова з абстрактими значеннями, терміни, віддієслівні іменники) та синтаксичні особливості (складні сполучникові речення, дієприкметникові звороти, розповідні і питальні речення).