3. Діалог як форма комунікації
Діалогом (від грец. dialogos – розмова, бесіда) називається форма мови, яка складається з обміну висловлюваннями-репліками й характеризується ситуативністю (залежністю від обстановки), контекстуальністю (обумовленістю попередніми висловлюваннями), мимовільністю й низьким ступенем організованості (незапланованим характером).
Підвидом діалогу є полілог, який виникає, коли кількість учасників спілкування більше двох.
Загальними правилами діалогу є такі:
отримувачу повідомлення рекомендується вислуховувати те висловлювання, яке йому адресується;
питання потребує відповіді – або вербальної, або невербальної, тобто зворотного зв’язку;
наказ, повеління потребують відповіді дією або словом.
Діалог – це сумісна діяльність учасників, які мають загальну мету.
Нормальний (конструктивний) діалог передбачає дотримання базових принципів, які регулюють поведінку співбесідників – комунікативних максим П.Грайса:
Максима кооперації складає основу комунікації. Вона передбачає готовність партнерів до співробітництва. Співбесідники можуть висловлювати незгоду, спорити, проте вони повинні включатися у розмову таким чином, що співпадає з її загальною лінією та цілями. Подальші максими конкретизують максиму кооперації.
Максима кількості. Кожен повинен вносити у розмову достатньо, але не занадто багато інформації.
Максима якості – це правдивість висловлювань. Ця максима порушується, коли людина навмисно каже неправду або веде розповідь таким чином, що вона не співпадає з істинними цілями комунікації.
Максима релевантності. Згідно з нею, репліки мають бути доречними й відповідати контексту розмови.
Максима способу комунікації потребує уникати неясності, дезорганізації дій, незрозумілості у висловлюваннях.
Порушення комунікативних максим завжди пов’язано з прагненням та
наміром вплинути на партнера по спілкуванню.
Максими Грайса не єдині правила ефективного діалогу. Відомий автор підручника «Теорія риторики» Ю.В. Рождественський наводить наступні закони, яким підпорядковується діалог:
Закон| часу – занадто тривале продовження діалогу в одному виді словесності знищує інформаційну цінність мови й навпаки;
Закон аудиторії – значне розширення аудиторії знижує інформаційну цінність мови;
Закон компетентності аудиторії – бідність знань з предмету в аудиторії знижує інформаційну цінність мови;
Закон доречності – організація діалогу при неврахуванні інтересів його учасників знижує інформаційну цінність мови.
Спір. Правила спору.
Під спором зазвичай розуміють будь-яке зіткнення поглядів, розбіжність у точках зору по будь-якому питанню, предмету, боротьба, при якій кожна зі сторін відстоює свою правоту.
С
пір
Полеміка Дискусія
Полеміка - це такій спір, при якому є конфронтація протистояння, протиборство сторін. Таким чином, полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок по тому чи іншому питанню, публічний спір із метою захистити, відстояти власну точку зору й спростувати думку опонента.
Дискусія – публічний спір, метою якого, на відміну від полеміки, є з’ясування й співставлення різних точок зору, пошук, виявлення істинної позиції, заходження правильного рішення спірного питання.
Одним із дієвих способів підтвердження власної правоти у процесі спору є переконання.
Переконання — це метод впливу на свідомість особистості|особистості| через звернення|звертання| до її власної критичної думки. Основою переконання служить роз'яснення суті явища, причинно-наслідкових зв'язків і стосунків, виділення соціальної й особистісної|особовій| значущості рішення того або іншого питання.
При переконанні доцільно:
• показати важливість пропозиції|речення|, можливість|спроможність| і простоту її реалізації|;
• представити|уявляти||уявляти| різні точки зору і зробити розбір прогнозів (при переконанні|
| включаючи і негативні|заперечні|);
• збільшити значущість достоїнств пропозиції|речення| і зменшити величину її недоліків|нестач|;
• враховувати індивідуальні особливості суб'єкта, його освітній і культурний рівень і підбирати|добирати| найбільш близькі і зрозумілі йому аргументи|;
• ніколи прямо не говорити людині, що вона не права, таким чином, можна
лише зачепити її самолюбство|самолюбний| — і вона зробить все, щоб|аби| захистити себе, свою позицію;
• для подолання|здолання| негативізму співбесідника|співрозмовника| створити ілюзію, що запропонована| ідея належить йому самому (для цього досить|достатньо| лише навести його на відповідну думку і надати можливість|спроможність| зробити висновок|висновок|);
• критикувати в спорі не особистість|особистість| співбесідника|співрозмовника|, а аргументи, що наводяться|наводять| ним;
• аргументувати максимально ясно, періодично перевіряючи, чи правильно
вас розуміє суб'єкт;
аргументи не розтягувати, оскільки|тому що| це звичайно|звичний| ассо|ціюється| з|із| наявністю певних сумнівів; використовувати між аргументами паузи, оскільки|тому що| потік аргу|ментів в режимі монологу притупляє|притупляє| увагу і інтерес співбесідника|співрозмовника|;
• включити суб'єкта в обговорення і ухвалення рішення, оскільки|тому що| люди краще
приймають ті думки, в обговоренні яких беруть участь;
• протиставляти свою точку зору спокійно, тактовно, без менторства|.
Що треба знати у процесі переконання:
люди з низьким та середнім рівнем самооцінки легше піддаються переконанням;
люди похилого віку більш консервативні у своїх поглядах;
настанови, придбані у підлітковому віці можуть залишатися на все життя;
у стані сильного збудження, схвильованості, тривожності реципієнта податливість до переконання зростає;
люди, які перебувають у гарному настрої, можуть приймати імпульсивні рішення, звертаючи увагу на непрямі признаки інформації;
легше піддаються переконанню жінки й конформні особистості;
чим вище інтелект реципієнтів, тим критичніше їх відношення|ставлення| до пропонованого змісту|змісту|, тим частіше вони засвоюють інформацію, але|та| не погоджуються з|із| нею;
ефективними є ті переконання, які викликають страх.