Ненаголошены е и

1.    У складах із ненаголошеними е та и пишемо ту саму літеру, що й під наголосом: вели́кий, величе́зний, бо вели́ч; держу́, бо оде́ржати; клекоті́ти, бо кле́кіт; несу́, бо прине́сений; шепоті́ти, бо ше́піт; блища́ти, бо блиск; вишне́вий, бо ви́шня; трима́ти, бо отри́мувати; широ́кий, бо ши́роко.

2.     Е пишемо:

а) у групах -ере-, -еле-: бе́рег, де́рево, передмі́стя, сере́дній; оже́ледь, пелена́, се́лезень, ше́лест;

б) у суфіксах -ен-(я), -єн-, -ен’н’-, -енк-, -еньк-, -ер-(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня́, дору́чений, повідо́млення, Юхи́менко, ру́ченька, се́меро, мале́сенький, кни́жечка, вихова́тель;

в) коли е при зміні слова випадає або вставляється:

сі́чень, бо сі́чня; ві́тер, бо ві́тру; мі́тел, бо мітла́; справедли́вий, бо пра́вда; хло́пець, бо хло́пця.

3. И пишемо:

а) у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих ненаголошених складах: брині́ти, гримі́ти, дрижа́ти, крива́вий, крини́ця, криши́ти, стримі́ти, трива́ти, триво́га; глита́ти, блища́ти, але дріма́ти, тріща́ти;

б) инколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: криши́ти (кри́хта, кри́шка), трима́ти (стри́мувати); блища́ти (бли́скавка).

Там, де застосувати визначені правила написання ненаголошених е, и не можна (апельси́н, лева́да, кише́ня, лемі́ш, мину́лий, лимо́н, пирі́г та ин.), треба звертатися до орфографічного словника.

Правопис префіксів з-, с-

Префікс С- завжди пиши перед К, П, Т, Ф, Х. Легко букви вивчи ці у словах “кафе” і “птах”. Перед іншими пиши -префікс “З-”. Наприклад: сказав, спитав, стурбований.

Правила вживання апострофа

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпя­чий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.

Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо.

Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

Апостроф у словах іншомовного походження

1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

2. Апостроф не пишеться:

а) Перед йо: курйоз, серйозний.

б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Кюв’є, Рюдберг.

Апостроф у прізвищах

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

Апостроф у географічних назвах

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

Зміни груп приголосних -цьк-, -ськ-, -зьк-, -ск-, -шк-, -зк-, -ст- при словотворенні такі

1. Сполучення -цьк- змінюється на -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький — вояччина, козацький — козаччина, гайдамацький — гайдамаччина, німецький — Німеччина, турець­кий — Туреччина.

Виняток: галицький — Галичина.

2. Групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються на -щ- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): кіровоградський — Кіровоградщина, львівський — Львівщина, харківський — Харківщина, тріск —

тріщина, віск — вощина, пісок (піску) — піщина, лісок (ліска) — ліщина.

3. Групи приголосних -ск-, -шк- змінюються на -щ- при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан-(-ян-): віск — вощаний, вощанка, дошка — дощаний, пісок (піску) — піщаний.

4. Групи приголосних -ск-, -ст- змінюються на -щ-, а група -зк- — на -жч- при творенні багатьох форм дієслів ІІ дієвідміни: вереск — верещати, блиск — блищати, виск — вищати, ляск — лящати, луска — лущити, спустити — спущу, простити — прощаю, про­щати, але: простить, простиш; брязк — бряжчати, бряжчу, бряжчиш тощо.

5. При творенні прізвищ на -енк(о), -ук буквосполучення -ськ- змі­нюється на -щ-, а -зьк на -жч-: Васько — Ващенко, Ващук,Ісько — Іщенко, Іщук, Онисько — Онищенко, Онищук, Парас­ка — Паращенко, Паращук, Водолазький — Водолажченко, Кузь­ко — Кужченко, Кужчук.

Примітка. При творенні присвійних прикметників із суфіксом -ин від власних імен із групами приголосних -ск-, -ськ-, -зьк- с (ес) та з (зе) на письмі зберігаються, а замість к (ка) з' являється ч (че) (унаслідок чергування приголосних): Параска — Парас- чин, Ониська — Онисьчин, Пріська — Прісьчин, Кузько — Кузь- чин, Рузька — Рузьчин. Проте -шк- дає -щ- [шч]: Мелашка — Мелащин

ІУ. Сполучення -чн-, -шн-.

Кінцеві приголосні основи [к, ц', ц] змінюються на ч (че) пе­ред суфіксами -н-, -ник: рік — річний, вік — вічний, кібернетика — кі­бернетичний, безпека — безпечний, галактика — галактичний, кі­нець — кінечний, місяць — місячний, місячник, околиця — околичний, полуниця — полуничний, столиця — столичний, теплиця — тепличний, одиниця — одиничний, серце — сердечний (той, що має відношення до серця), сердечник, сонце — сонячний, яйце — яєчня.

Літера ч (че) у кінці твірної основи зберігається: поміч — помічний, помічник, ніч — нічний, нічник, піч — пічний, пічник, жовч — жовчний, параліч — паралічний, ключ — ключник, ячмінь — ячний або ячмінний.

Винятки. У кількох словах відповідно до вимови пишеться спо­лучення -шн-: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (бі­долашний), соняшник, торішній.

Зверніть особливу увагу! У небагатьох словах вимовляється зву­косполучення [шн] (так повинні читати під час диктанту), але пи­сати при цьому потрібно -чн-: ячний, яєчний, яєчня, смачний, смач­но, сонячний, пшеничний, молочний, місячний. Проте інколи вимова залежить від лексичного значення слова, наприклад: моло[шн]а каша, моло[чн]а кухня, моло[чн]о-товарна ферма; міся[шн]а ніч, міся[чн]а поверхня, міся[чн]ий ґрунт.