4. Фізіологія нюхового аналізатору.

Рецепторна частина нюхового аналізатору розміщується в слизовій оболонці верхніх носових раковин і сусідніх з ними невеликих частин носової перегородки. Ця частина слизової оболонки носової порожнини називається нюховою ділянкою і має жовтуватий колір. Носова ділянка вкрита епітелієм, в якому розрізняють опорні і нюхові клітини. Останні і виконують рецепторну функцію в органі нюху. Кожна нюхова клітина має тіло (веретеноподібної форми) і два відростки.

Периферичний (короткий) відросток (дендрит) проникає між опорними клітинами і досягає поверхні епітелію, закінчується протоплазматичним волосками.

Центральний (довгий) відросток (аксон) – нервове волокно. Нервові волокна нюхових клітин проходять крізь отвори решітчастої кістки в порожнину черепа до нюхових цибулинок головного мозку. Звідси імпульси йдуть (що виникли в рецепторах) до нюхового тракту через стовбур головного мозку в скроневу ділянку кори великих півкуль, де здійснюється їх аналіз і виникають відчуття того чи іншого запаху.

У нюховій ділянці, як і на всій поверхні слизової оболонки порожнини носа, є ще вільні закінчення трійчастого нерву, подразнення яких викликають захисні рефлекси: затримку вдиху, а при сильному подразненні – чхання.

Рецептори нюхового аналізатору подразнюються хімічними збудниками. Але відчуття виникає тоді, коли пахучі речовини перебувають в газоподібному стані і разом з повітрям проникають у носову порожнину. Запах речовин залежить від вібруючих рухів їх молекул. При цьому молекули створюють низькочастотні електромагнітні коливання, які і сприймаються рецепторами нюхового аналізатору.

Чуття нюху гостре і тонке. Людина відчуває запах речовин, що знаходиться в повітрі в малих концентраціях, які не виявляються ні хімічним, ні фізичним аналізом. Н-д, в 1 л повітря 0,000000001 г сірководню викликається відчуття запаху.

5. Фізіологія смакового аналізатору.

За допомогою смакового аналізатору визначається придатність їжі і рефлекторно включається в роботу весь апарат травлення. В цьому – його фізіологічне значення.

Смакові рецептори – малі хімічні лабораторії, в яких відбувається первинний аналіз їжі. Вони містяться у смакових цибулинах, що знаходяться в сосочках язика, і менша кількість – на м’якому піднебінні та в глотці. Кожна рецепторна клітина має волосинку, за допомогою якої сприймається певний вид смакових подразників – солодке, солоне, кисле, гірке. Через отвір, що відкривається на поверхні смакового сосочка, до смакової цибулини проникають розчинені в слині речовини і збуджуються рецепторні клітини. Збудження, що в них виникає, передається на чутливе закінчення доцентрового нерва і по останньому надходить до ядер довгастого мозку, а звідки до смакового центру кори головного мозку, який розташований в скроневій частині.

Збудниками смакових рецепторів є хімічні речовини, що знаходяться в розчиненому стані. Природній розчинник у ротовій порожнині є слина.

Різні за будовою смакові рецептори збуджуються лише певними хімічними подразниками і одні з них сприймають лише солоне, інші – кисле і т.д. Різні смакові сосочки розміщені на поверхні язика нерівномірно, тому солодке сприймається кінчиком язика, кисле – бічними поверхнями, гірке – коренем язика, солоне – всією його поверхнею.

Збудливість смакових рецепторів залежить від температури. Найкраща +10-+35°С. Холодна і гаряча їжа знижує смакові відчуття.