2. Травлення в ротовій порожнині.

Травлення в ротовій порожнині – перша ланка в складному ланцюжку процесу травлення, складається з смоктання (у дитячому ранньому віці), жування, слиновиділення і ковтання, який починається з прийому їжі, який є пусковим механізмом для функціонування шлунково-кишкового тракту.

Смоктання – рефлекторний акт, який забезпечує вступ молока з молочних залоз матері в ротову порожнину дитини. Центр, який регулює смоктальні рухи, розташований у довгастому мозку (частина травного центру).

Жування – простий рефлекторний акт, який відбувається на основі безумовного рефлексу, заключається в підніманні та опусканні нижньої щелепи по відношенню до верхньої (нерухомої). В процесі цього їжі розрізняється, перетирається, подрібнюється. У процесі жування відбувається змішування подрібненої їжі зі слиною і формування харчового клубка, створюються умови для виникнення смакових відчуттів (тверді речовини, розтираючись в слині, діють на смакові рецептори). Час утворення травної грудки залежить від характеру їжі, стану зубів. У дорослого він утворюється в середньому на протязі 30 с. Рефлекторний центр жування знаходиться також в довгастому мозку і входить до складу комплексного травного центру. Жування є міцним фактором, що стимулює секрецію слини і виділення інших травних соків.

Слинні залози поділяються на малі та великі.

Малі є в слизовій оболонці губ, щок, твердого і м’якого піднебіння, язика і глотки.

Великі знаходяться поза ротовою порожниною і пов’язані з нею вивідними протоками, їх попарна кількість. Найбільші слинні залози – привушні, знаходиться спереду і нижче вушної раковини. Її проток відкривається на слизову оболонку щоки. Наступними за величиною є підщелепні, що знаходяться під м’язами дна ротової порожнини, а потім – під’язикові, розташовані під слизовою оболонкою ротової порожнини. Підщелепні і під’язикові залози мають один вивідний проток, що відкривається у вуздечки язика.

По функціональним ознакам виділяють 3 групи слинних залоз:

1) слизисті слинні залози, секрет яких містить багато муцину, вони розташовані в слизовій оболонці кореня язика, твердого і м’якого піднебіння;

2) серозні (білкові) залози, їх секрет містить багато води, білка і солей. До них належать – привушні та малі слинні залози бокової поверхні язика;

3) гетерокринні (змішані) продукують і виділяють одночасно різні секрети, н-д, серозні і слизисті. Це підщелепні, під’язикові та малі слинні залози, які є в слизовій оболонці губ і кінчика язика.

До складу слини входять секрети привушних (60%), підщелепних (25–30%) і під’язикових (10–15%) слинних залоз, а також малих слинних залоз. Тому слина називається змішаною.

За добу у дорослої людини утворюється 0,5–2 л слини. Слина – перший травний сік, до складу якого входить 99,5% води та сухий залишок. Органічних речовин в 2–3 рази більше, ніж неорганічних. В слині наявні різні білки (ферменти, сечовина, аміак, креатин), у тому числі білкова слизова речовина – муцин. Харчовий клубок, зволожений слиною, завдяки муцину стає слизьким і легко проходить по стравоходу, захищаючи його від механічних пошкоджень.

Основні ферменти слини – амілаза і мальтаза, які діють тільки в слаболужному середовищі.

Амілаза розщеплює крохмаль (полісахарид) до мальтози (дисахарид).

Мальтаза діє на мальтозу і сахарозу, розщепляючи їх до глюкози.

Крім цих двох ферментів, до складу слини входить фермент лінгвальна ліпаза, що виробляється малими слинними залозами язика і забезпечує початкове розщеплення жирів.

В слині наявний лізоцим, який має бактерицидні властивості і попереджає розвиток карієсу, руйнуючи мембрани бактерій.

Крім того, до складу слини входить більше 20 ферментів, які приймають участь у гідролізі речовин, що утворюють зубний наліт, зменшуючи зубні нашарування.

Їжа знаходиться в ротовій порожнині – 15–30 с, тому повного розщеплення крохмалю тут не відбувається. Але дія ферментів слини продовжується деякий час в шлунку, це завдяки тому що харчовий клубок, який потрапляє в шлунок, просичується кислим шлунковим соком не відразу, а поступово – 20–30 хв. У цей час у внутрішніх шарах харчового клубка в лужному середовищі продовжується дія ферментів слини і відбувається розщеплення вуглеводів.

Слизова оболонка ротової порожнини володіє всмоктувальною здатністю. Але в ротовій порожнині немає кінцевих продуктів розщеплення їжі і тому всмоктування тут практичного значення не має. Добре всмоктуються в ротовій порожнині деякі лікувальні речовини, як валідол, нітрогліцерин.

Регуляція слиновиділення.

Слиновиділення є реакцією на подразнення рецепторів ротової порожнини. Виділення слини може спостерігатись і при подразненні рецепторів шлунку, емоційному збудженні.

Діяльність слинних залоз пристосовується до певного типу їжі завдяки нервово-гуморальної діяльності їх. Нервова регуляція забезпечує термінову роботу слинних залоз, а гуморальна призводить до стійких адаптивних змін. Рецепторне поле рефлекторної регуляції знаходиться в слизовій оболонці язика та ротової порожнини, де розташовуються хемо-, механо- та терморецептори.

На хеморецептори діють речовини, які одержуються в результаті розпаду їжі. Внаслідок цього відбувається аналіз щільності консистенції та вмісту вологи в їжі.

До первинного центру слиновиділення, який розташовується у довгастому мозку, імпульси передаються по аферентним соматичним волокнам язикогорлового блукаючого нерва.

З первинного центру слиновиділення імпульси йдуть до згір’я, підзгір’я і кори великого мозку.

Еферентна імпульсація (від центру слиновиділення до слинних залоз) передається по парасимпатичним нервовим волокнам до привушних залоз (йдуть в складі язикогорлового нерва), а підщелепних і під’язикових – лицьового нерва.

При збудженні парасимпатичних нервів виникає розширення кровоносних судин слинних залоз, змінюється проникність клітинних мембран і виділяється велика кількість слини з великим вмістом органічних і неорганічних речовин.

При збудженні симпатичного нерва виділяється мала кількість слини, але вона маж підвищену в’язкість і великий вміст органічних і неорганічних речовин.

Гуморальна регуляція слинних залоз пов’язана з тим, що при подразненні парасимпатичних нервів у слинній залозі утворюється гормон каліпоїн, який викликає розширення кровоносних судин, зміну проникності мембран і може змінити секреція слинних залоз навіть у донервованій слинній залозі. На слиновиділення також впливають гормони гіпофізу, підшлункової, щитоподібної і статевих залоз.

Перехід харчової маси до шлунку

відбувається завдяки безумовнорефлекторного акту – ковтання, у результаті якого харчова грудочка з ротової порожнини проходить через стравохід в шлунок.

При подразненні слизової оболонки кореня язика пережованою та змоченою їжею м’язи м’якого піднебіння трохи піднімаються, закривають носоглотку. При цьому закривається вхід в дихальні шляхи. Дихання припиняється і їжа з кореня язика проштовхується в глотку. У слизовій оболонці кореня язика міститься рецептивне поле, яке зв’язане з центром ковтання, розташованим у довгастому мозку.

З глотки харчовий клубок рухається в бік шлунку по стравоходу завдяки скороченню його м’язів, важкості харчового клубка та від’ємного внутрішньогрудного тиску. По стравоходу тверда їжі проходить за 6–8 с, рідка – за 2–3 с. Отже, функція стравоходу – рухова, переміщення їжі з ротової порожнини і глотки до шлунку, що здійснюється завдяки добре розвиненій двошаровій м’язовій стінці, двом звуженням (бронхоаортальному, діафрагмальному), трьом розширенням (шийному, грудному, черевному) і 2-м сфінктерним механізмам.

Рух харчової грудки у стравоході здійснюється завдяки його перистальтичним скороченням.

Існує первинна і вторинна перистальтика стравоходу.

Первинна виникає у відповідь на ковтання, хвиля проходить зі швидкістю 2–5 см/с безперервно.

Вторинна виникає у відповідь на місцеве подразнення стінки стравоходу і з ковтанням не пов’язано. Починається в грудній частині стравоходу під впливом подразнень слизової оболонки часточками їжі і підтримує рух харчової грудки до шлунку.

У стравоході всмоктування води практично не відбувається.