9. Лімфа і тканинна рідина, їх склад і властивості.

Лімфа значною мірою повторює склад плазми крові. Концентрація білків, як і в тканинній рідині, менша, а ліпідів, особливо після їжі, більша, ніж у плазмі крові. Склад тканинної рідини і лімфи істотно залежить від тих органів і тканин, де ці рідини утворюються. Н-д, у лімфі, що відтікає від печінки, білків у 4-5 разів більше, ніж у лімфі, що відтікає від нижніх кінцівок. У лімфі також є лімфоцити, причому основна маса надходить до лімфи з лімфатичних вузлів.

Лімфа переносить ліпіди (від кишок) та білки (від печінки) у кров. За більшістю показників істотно відрізняється від крові: клітин крові менше 1 % загального об’єму лімфи; онкотичний тиск менше у 2-3 рази ніж у плазмі крові, нижча в’язкість і відносна густина. Реакція лімфи лужна 8,4-9. Хоч і менша концентрація білків, але наявні усі якісні білки плазми крові і здатна до згортання.

Тканинна (позаклітинна) рідина за більшістю компонентів мало відрізняється від плазми крові. Виняток становлять білки та іони кальцію, концентрація яких у тканинній рідині знижується відповідно до 1,8-2 %.

Тканинна рідина завдяки контакту з усіма клітинами тіла, забезпечує обмін речовин між клітинами, кров’ю і лімфою.

Імунітет. В 1796 р. Дженер взяв вміст волдиря хворої жінки віспою та привив здоровому хлопчику в результаті чого хлопчик не захворів на віспу. В 1881 р. Л. Пастер забув в термостаті вібріони курячої холери та ввів їх здоровим куркам. Вони не захворіли, в результаті цього знайшли метод боротьби проти хвороб – послабленими мікроорганізмами. В 1881 р. виникла наука, яка поглиблено почала вивчати імунну систему людини (Мечніков, Єрліх, Бернет).

Імунітет – це спосіб боротьби організму проти всього чужорідного за допомогою фагоцитів. Буває неспецифічний і специфічний (лімфоцитний). Неспецифічний поділяється на клітинний і гуморальний, а специфічний – на клітинний і гуморальний.

Неспецифічний – боротьба організму різними засобами проти одного й того ж (злущування шкіри).

Мечніков відкрив фагоцитоз, тобто імунітет ведеться шляхом клітин – лейкоцитів називається клітинним.

Ерміх вважав, що імунітет за допомогою хімічної речовини називається гуморальним.

Боротьба з конкретним подразником, виділяє конкретну речовину – специфічну (інфекційний – до хвороб; паразитичний – до червів, жуків і т. д.)

Імунітет – вроджений і набутий, а набутий на природний (після перенесення хвороби) і штучний (вакцини, щеплення).

Штучний – вводяться готові антитіла або послаблені паразити.

При проникненні в організм хвороботворних мікроорганізмів і взагалі чужих клітин, які називаються антигенами, в організмі утворюються антитіла, які зв’язуються з ними і знешкоджують їх.

Антиген – подразник зовнішнього та внутрішнього середовища, який тримає імунну систему в напруженні, завдяки хімічним речовинам.

Алерген – алергія (пилок, пух та інше).

Антитіла – речовина білкової природи, яка виникає на дію антигенів (імуноглобуліни).

В крові людини містяться природні та імунні антитіла. Природні є природженими, а імунні утворюються в крові при попаданні в неї антигенів.

Якщо подразник потрапив один раз в організм, то на протязі 3-4 днів формується первинна відповідь (сенсибілізація), а якщо потрапив другий раз, то формується вторинна відповідь швидко і при цьому може бути анафілактичний шок – сильна відповідна реакція. Антиген складається з таких частин: носителя та детермінанта (який визиває подразнення). Антиген з макрофагом веде боротьбу по типу фагоцитозу, він виносе на свою поверхню детермінантами, а носій поки що не потрібний. Детермінант потрапляє на Т лімфоцити 0. Хімічні речовини, які пов’язують клітини – інтерлейкіни, вони утворюються макрофагом. Цією речовиною обробляють Т-лімфоцити 0 (незрілі), які можуть перетворюються в кілера. Але в залежності від того, яка була детермінантом. Якщо трансплантат переходить в кілера, то кілер в цитоплазматичний тип відповідно. На штучній клітині (макрофагу) зустрічаються Т-кілер та антиген, антиген зв’язується з рецептором, а клітини трансплантата будуть знищувати, в них утворюються отвори і зміст витікає.

Кров, кровотворні (червоний кістковий мозок, лейкоцити, лімфатичні вузли, селезінка, вилочкова залоза, мигдалини, аденоїди, апендицит) і кроворуйнівні органи (кістковий мозок, селезінка, печінка, лімфатичні вузли) утворюють цілісну фізіологічну систему – систему крові.

У всіх кровотворних і кроворуйнівних органах є рецептори, які посилають інформацію у ЦНС про рівень активності цих органів. У відповідності з цими імпульсами ЦНС постійно тримає під контролем ці органи. Процес кровотворення регулюється також гуморальною системою за допомогою наступних речовин: вітаміни, нуклеїнові кислоти. Дуже важливу роль у процесах кровотворення відіграє залізо (для синтезу гемоглобіну) і кобальт (стимулює утворення еритроцитів).