Львівський державний університет
безпеки життєдіяльності
Кафедра соціальних та гуманітарних дисциплін
Лекція
з історії України
Тема № 4.1.
“Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького”
Підготував:
начальник кафедри С та ГД
кандидат історичних
наук, доцент
Лаврецький Роман Вікторович
Львів - 2009
План
Вступ.
Причини, характер, періодизація української національної революції.
Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 – серпень 1657 р.)
Внутрішня політика Б.Хмельницького.
Висновки по лекції.
Завдання для самопідготовки.
Вступ
У середині XVII ст. в українських землях народний гнів вибухнув з такою силою, що кардинально змінив не тільки хід національної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток всієї Європи. Ця подія була глибоко закономірним, а не випадковим явищем: спрацював цілий комплекс факторів, які зробили широкомасштабний народний виступ необхідним і можливим.
1. Причини, характер, періодизація української національної революції.
1.1. Причини революції.
На середину XVII ст. в різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі суперечності з існуючим статусом України в складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.
Причини революції:
А) У політичній сфері:
Організувавши в ході укладення Люблінської унії 1569 р. інкорпорацію українських земель, польська еліта сформувала теорію згідно з якою, український народ не лише позбавлявся історії незалежного державного розвитку, але й перспектив у майбутньому, бо терени його проживання проголошувалися споконвічними польськими землями. Польська політика привела до денаціоналізації української еліти, що консолідувалась з польською на платформі польської державної ідеї.
Козацтво набуваючи функції “носія української державності” все наполегливіше виступало на захист “прав та вольностей руського народу” й започатковує розвиток державної ідеї у формі надання певного політичного статусу Південному регіону. Інтереси політичного розвитку України приходили у непримириму суперечність з інтересами Речі Посполитої.
Б) У національно-релігійній сфері:
На середину XVII ст. колоніальна політика національно-релігійного упослідження православних українців окреслилась (особливо в Західному регіоні) досить виразно. Послідовно проводився курс на усунення православних від участі у міському самоуправлінні; православним єпископам заборонялось засідати у сенаті. Чинилися перешкоди при вступі до цехів, у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею, внаслідок чого у економічному житті великих міст провідну роль відіграють неукраїнці. Ця політика таїла загрозу перетворення українців у “селянську націю”. Проводилась політика на лікідацію православної віри й впровадження католицизму та уніатства (закривались православні храми, насильно обертали на католиків чи уніатів, знущались над релігійними почуттями православних). Існувала дискримінація у сфері мови та освіти. В умовах загострення національно-визвольної боротьби каральні органи вдавались до елементів етнічних чисток.
В умовах розвитку національної свідомості викристалізовуються національні інтереси, а відтак зміцнюється рішучість знищити панування “ляхів”.
В) У соціально-економічній сфері:
Становлення козацького стану супроводжувалось розвитком якісно нового типу господарства – за суттю фермерського. І протиріччя між ним та наступаючим фільварково-панщинним господарством, яке грунтувалось на праці закріпаченого селянина, стає одним з головних причин вибуху 1648 р. Козацтво виробило нові принципи соціальної організації. Курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану не міг не викликати його збройного спротиву. Крім того спостерігались надзвичайно швидкі темпи як зростання соціально-економічного визиску селян та міщан, так і закріпачення ще відносно вільного населення Південного і Східного регіонів.
Г) У психологічній сфері:
Відомий соціолог П.Сорокін встановив: придушення базових інстинктів породжує “революційні відхилення у поведінці людей”. До них належать голод, інстинкти власності, самозбереження, свободи, успадкованих здібностей. Упродовж 1647-1648 рр. голод охоплював великі райони країни; протягом 20-40-х рр. відбувався процес втрати селянами, козаками, міщанами, дрібною шляхтою власності; постійні напади татар і репресії з боку державних структур придушували інстинкти як індивідуального, так і групового самозбереження, самовираження успадкованих здібностей, а закріпачення вело до втрати свободи.
Отже, на 1648 р. в Україні зав’язався складний вузол різних суперечностей, що міцно перепліталися і розв’язати який правлячі кола Польщі виявилися неспроможними.