1.4.2 Дифілоботріоз

Більшість гельмінтів риби не уражують людей і тварин й не викликають у них захворювань. Однак серед них є гельмінти, що паразитують у рибі в личинковій стадії, які потім, потрапляючи в організм людини або тварини, спри­чинюють тяжкі захворювання. Такі хвороби називаються гель- мінтозоонозами. Реєструють їх у басейнах великих річок: Волги, Іртиша, Лени, Єнісею, Амуру, Десни, Дніпра, у місцях розташування великих озер та водосховищ. Значно вони поширені у деяких зарубіжних країнах. Люди, що займаються промислом риби та її переробкою, нерідко заражаються личинками гельмінтів, небезпечних для людини й тварин. Ри­ба, яку розводять у ставових господарствах (короп, сазан, карась, білий амур, товстолобик, буффало тощо) в своїй більшості вільна від личинок, патогенних для людини й тва­рин. Деяким гельмінтозам властиве природне вогнище, пов'я­зане з ареалом існування проміжних і дефінітивних хазяїв. Трапляються вони лише в деяких зонах чи районах [32].

Дифілоботріоз — захворювання людини і м'ясоїдних тварин (собак, котів, лисиць, песців), яке викликає доросла стадія стрічкових червів — стьожаків Pseudophylidae із родини Dipnyllobothriidae. Встановлено кілька видів стьожаків, що викликають захворювання: D. latum — стьожак широкий, паразитує у кишечнику людини та м'ясоїдних тварин, стьожаки чайок — D. diudriticum, D. ditremum [33,34].

Етіологія. D. latum — членикова цестода білого кольору, довжиною від 50 см до 10 м, шириною 0,5 ̶ 1,5 см. Сколекс невеликий, подовжено-овальний з двома щілиноподібними ботріями. Членики короткі, широкі [35].

Розвиток збудника відбувається з участю проміжного й допоміжного хазяїв. Заражені дифілоботріозом людина або м'ясоїдні тварини виділяють з фекаліями у зовнішнє середовище яйця. Потрапивши у воду, яйця розвиваються і через 8 ̶ 10 днів із них виходить личинка — корацидій. Личинка має війки, за допомогою яких вільно плаває у воді. Строки розвитку яєць залежать від температури води і продовжуються від 7 до 20 днів. При температурі води 18—20 °С яйця розвиваються за 8—10 днів. Зниження температури води до 10—15 °С подовжує строк розвитку яєць до 15— 17 днів. Личинок корацидій захоплюють циклопи або діаптомуси — проміжні хазяї гельмінта. В порожнині тіла рачка корацидій через 20 ̶ 25 днів перетворюється у наступну личинкову стадію — процеркоїд. Заражених рачків поїдає риба: щука, окунь, йорж, налим і інші проміжні хазяї (допоміжні). Рачки у кишечнику риби переварюються, а личинки прони­кають у м'язи, стінки кишечника, очеревину, жирову тканину, печінку, гонади і перетворюються в інвазійну стадію — плероцеркоїд. Ця личинка має подовжену форму, тіло не розчленоване, молочно-білого чи кремуватого кольору, довжина його 6—60 мм, ширина 1—3 мм. На головному кінці личинки є дві щілиноподібні ботрії, за допомогою яких вона прикріплюється до стінки кишечника. Людина чи тварини — дефінітивні хазяї — заражаються дифілоботріозом при вживанні риби, інвазованої плероцеркоїдами стьожака. У їх кишечнику за 2—2,5 міс. виростають статевозрілі гельмінти, які починають відкладати яйця. Так здійснюється кругообіг цього паразита у природі. Встановлено, що дефінітивним хазяїном стьожака D. dendriticum є рибоїдні птахи (чайки) [36,35].

Епізоотологічні дані. Захворювання значно поширене у різних зонах, частіше його виявляють у районах розташування великих водосховищ, озер, річок. Носіями плероцеркоїдних личинок D. latum є щука, налим, окунь, йорж; плероцеркоїдів D. dendriticum — корюшка, пелядь, ряпушка, муксун, омуль, харіус. Плероцеркоїди в них поселяються у капсулах на стінках шлунка. Заражену рибу виявляють в уловах як в літній, так і в зимовий час, хоча відзначено, що у літній час інвазованої риби більше. Екстенсивність інвазії по окре­мих водоймах у таких видів риби, як щуки, налима, йоржа, сигових може досягати 80—90 % при інтенсивності — десятки і сотні плероцеркоїдів. Личинки поселяються у м'язах риби, в стінці кишечника, очеревині, печінці, жировій ткани­ні, часто в ікрі, особливо у щук. Заражаються риби процеркоїдами стьожаків переважно у весняно-літній період у зв’язку з великим забрудненням водойм яйцями дифілоботриїд. Вони потрапляють із стічними та каналізаційними водами, з фекальними масами з пароплавів, барж, від хворих людей тощо. М'ясоїдні тварини (собаки, коти, лисиці) забруднюють водойми, місця лову і обробки риби фекальними масами.

Риба, особливо молодь, живлячись зоопланктоном, захоплює інвазованих рачків і заражається. Людина або м'ясоїд­ні тварини можуть заразитись у будь-який час року, якщо з'їдять рибу, інвазовану плероцеркоїдами стьожаків. Населення, яке використовує в їжу заморожену або погано пров'ялену рибу, де личинки можуть зберігати життєздатність. Люди часто заражаються при споживанні сирої ікри щук під час весняного лову риби.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Стьожак широкий у кишечнику людини може жити до 25 років, у той час як у лисиць — всього кілька місяців. Гельмінти закупорюють про­світ кишечника, чим порушують процес перетравлення їжі і проходження кормових мас. Виділяють токсини, які викликають анемію, збуджують центральну нервову систему. Різко знижується вміст вітаміну В12. Хвора людина чи тварина стає збудженою. Спостерігається біль у животі, порушується акт дефекації, погіршується апетит. Паразитуючі в рибі личинкові стадії гельмінта спричинюють зміни в органах і м'язовій тканині. Між пучками м'язових волокон розростається сполучна тканина.

Діагноз. Медичні працівники проводять копрологічні дослідження людей методом Фюлеборна, Дарлінга чи Като і при виявленні яєць стьожака ставлять діагноз. Ветеринарні працівники проводять копрологічні дослідження м'ясоїдних тварин і виявляють заражених. Усі види риб, що мешкають у прісноводних водоймах і сприйнятливі до зараження плероцеркоїдами стьожаків, піддають гельмінтологічному дослідженню. Обстежують внутрішні органи на наявність у них плероцеркоїдів. Компресорним методом досліджують шматочки м'язів і внутрішні органи: кишечник, печінку, жирову тканину.

Заходи боротьби. Рибу, виловлену у неблагополучних водоймах, не можна використовувати у їжу в свіжому, слабко просоленому чи неякісно пров'яленому вигляді. Забороняється також згодовувати сиру рибу собакам, котам, хутровим звірам на звірофермах. Така риба підлягає засолу протягом 14 діб чи заморожуванню при температурі мінус 18—20 °С протягом 48 год. При використанні риби для громадського харчування вона підлягає старанному прожарю­ванню або проварюванню. Необхідно роз'яснювати населен­ню, особливо людям, які зайняті рибним промислом, що не можна використовувати в їжу сирі рибу й ікру, а також згодовувати її котам, собакам і хутровим звірям. Не можна також забруднювати водойми стічними водами тваринницьких приміщень, екскрементами тварин і людей, каналізаційними водами, допускати собак і котів у місця відлову риби та її обробки. Необхідно періодично обстежувати населення і домашніх тварин на зараженість дифілоботріозом й усіх тварин піддавати лікуванню [32,36].