70. Посилення соціальних аспектів сімейно-шлюбних відносин за новим

сімейним кодексом України (2004р.)

Історія розвитку людства свідчить про те, що сім’я в системі соціальних

відносин завжди посідала особливе місце. Тому цей інститут завжди перебував під

правовим регулюванням з боку держави та суспільства. Саме в сім’ї узгоджуються

життєво важливі соціальні і біологічні інтереси людини і самої держави. Можна

беззаперечно констатувати, що в характері правового регулювання сімейних

правовідносин відображається стан суспільної свідомості у сфері шлюбу та сім’ї.

Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20 червня 1969 р. (далі – Кодекс), згідно з

пануючою на той час ідеологією, декларував подальше зменшення регулювання

сімейних відносин засобами права та посилення ролі моральних засад у сімейному

житті. Чинний Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947–ІІІ (далі – СК

України) поширює сферу правового впливу й на ті відносини, які передують

виникненню шлюбу (інститут заручин). СК України набрав чинності 1 січня 2004

року.

Відповідно до положень СК України джерелом сімейного права може бути і

звичай. При вирішенні сімейного спору суд за заявою зацікавленої сторони може

врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать

сторони або одна з них. Звичай не повинен суперечити вимогам Сімейного кодексу

України, інших законів чи моральним засадам суспільства.

СК України – це якісно нова модель регулювання відносин, що складаються між

нареченими, між подружжям, батьками та дітьми, дідом та бабою, братами і сестрами.

У СК України сформульовано загальні засади регулювання сімейних відносин,

соціальним регулятором яких визнано договір, дано поняття шлюбу, знято обмеження

щодо місця державної реєстрації, змінено концепцію особистих немайнових прав

дружини та чоловіка, розширено коло підстав для виникнення права особистої

власності дружини та чоловіка, законодавчо визначено правовий режим заробітної

плати, конкретизовано підстави виникнення права на утримання після розірвання

шлюбу, надано право подружжю на укладення аліментного договору.

Головними новелами кодексу є те, що вперше в законодавстві закріплено таке

поняття як “сім’я” і визначено підстави, відповідно до яких сім’я створюється. Згідно

зі статею 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані

спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Права члена сім’ї має і одинока

особа. Також зараз на законодавчому рівні фактичний шлюб (конкубінат) визнається

підставою для створення сім’ї.

Цікавим є положення статті 31 СК України про заручини, а саме про

відповідальність особи, яка відмовилася від шлюбу, що полягає у обов’язку

відшкодувати другій стороні витрати, що були нею понесені у зв’язку з

приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Окрім цього, у разі відмови від шлюбу

особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за

вимогою дарувальника може бути розірваний судом.

Одними із завдань кодексу є захист особистих немайнових прав та обов’язків

подружжя. Відтак, згідно зі статею 49 СК України позбавлення жінки репродуктивної

функції у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків

або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування

завданої їй моральної шкоди. Те ж саме правило відповідно до статті 50

застосовується і до чоловіка.

Окремої уваги заслуговують положення кодексу щодо прав та обов’язків

подружжя по утриманню. Відповідно до статті 84 право на утримання має вагітна

дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, незалежно від того, чи вона

працює, та незалежно від її матеріального стану за умови, що чоловік може надавати

матеріальну допомогу. Аналогічне право згідно статті 86 має і чоловік, з яким

проживає дитина, до досягнення нею шести років.

Детальну увагу в кодексі приділено питанням розірвання шлюбу, встановленню

режиму окремого проживання подружжя. Не залишилася без регламентації проблема

штучного запліднення та імплантації зародка – кодекс чітко захищає в таких

випадках права подружжя на дитину.

Окремим розділом врегульовані відносини щодо влаштування дітей,

позбавлених батьківського піклування – усиновлення, опіки та піклування і

патронату.

Розділ V кодексу встановлює права та обов’язки інших членів сім’ї та

родичів, зокрема права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків та

правнуків, права братів та сестер на спілкування, право мачухи, вітчима брати участь

у вихованні пасинка, падчерки тощо.

СК України спрямований на врегулювання проблем на законодавчому рівні, але

він не може охоплювати всі соціальні аспекти.

В Україні нині сім’я змушена стримувати потреби особистості в материнстві і

батьківстві; дедалі більше сімей обирають бездітність або відкладають народження

дітей; знижується народжуваність і зростає смертність населення; погіршується

здоров’я дорослих і дітей, скорочується середня тривалість життя. Рівень життя

більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру

доходів, а також від соціально-демографічного складу — кількості дітей, працюючих і

утриманців, віку членів сім’ї, їх освітнього та професійного рівня тощо. Найбільш

уразливими є: сім’ї з дітьми, особливо багатодітні; неповні сім’ї, в яких дітей виховує

одна мати або один батько; сім’ї з дітьми-інвалідами; сім’ї людей похилого віку; сім’ї,

в яких немає годувальника. Досить великою є також частка працездатних членів сім’ї,

які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічний стан сім’ї. Більшість

сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Сімейні негаразди, обмеженість

батьків у часі для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньосімейних

зв’язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля і

відпочинок.