26. Характерні риси та особливості доіндустріального та індустріального суспільств

Доіндустріальне суспільство, або як його ще називають традиційне

суспільство, було характерне для ранніх етапів історичного розвитку, коли люди ще

не займалися промисловим виробництвом. Характерним для економіки

доіндустріального суспільства є домінування натурального господарства. Товарно-

грошові відносини при цьому або взагалі відсутні, або використовуються у

примітивному вигляді серед малочисельного прошарку соціальної еліти. Основним

принципом організації соціальних відносин виступає ієрархічна стратифікація

суспільства. При цьому, основною формою організації соціальних відносин для

переважної більшості членів спільноти є переважно замкнута ізольована община.

Політична влада монополізована в руках певної групи осіб (родини, касти, клану),

здійснюється переважно у авторитарних формах і є головною метою членів

суспільства. Основними інститутами соціалізації виступають родина, община, каста.

Індустріальне суспільство – є наступним після традиційного. Це вже тип

економічно розвиненого суспільства, у якому переважаючою галуззю економіки є

промисловість або індустрія. Характерним для нього є: чіткий розподіл праці; масове

виробництво товарів споживання; механізація виробництва; значний розвиток засобів

масової комунікації і сфери послуг; високий рівень урбанізації. У такому суспільстві

зростає роль держави у регулюванні соціально-економічної сфери, поведінку індивідів

визначають особисті цінності, у першу чергу гроші, що активізують індивідуальність,

посилюють вибір, самостійність рішень, власну точку зору. В ньому відсутні чіткі

моральні норми, людина повинна шукати опору в собі особисто.

27. Характерні особливості постіндустріального (інформаційного) суспільства

Поняття «постіндустріальне суспільство» було вперше запропоноване

американським соціологом Деніелом Беллом (нар. у 1919) на рубежі 50-60-х років.

Зокрема, широке визнання концепція постіндустріального суспільства отримала після

виходу у 1973 році його книги « Майбутнє постіндустріального суспільства». Це

поняття зафіксувало вступ у кінці 50-х – на початку 60-х років розвинутих західних

країн, які вичерпали потенціал індустріального виробництва, у якісно новий етап

розвитку.

В кінці 60-х – на початку 70-х років XX століття різні варіанти концепції

постіндустріального суспільства висувалися Д. Рісманом, О. Тоффлером, З.

Бжезинським, Дж. Гэлбрейтом (США), А. Туреном, Ж. Фураст’є (Франція) та іншими.

Можна виділити такі особливості постіндустріального суспільства:

– перехід від виробничої сфери до сфери послуг. Постіндустріальним вважається

суспільство, у сфері послуг якого зайнято не менше 50% працюючого населення.

Виробництво аграрних та промислових товарів і послуг набагато перевищує власні

потреби;

– розвиток інформаційних технологій та науки призводить до перетворення

інфраструктури суспільства і способу життя людей. Посилюються взаємозв’язки і

комунікація у суспільстві та між кожною людиною особисто;

– власність перестає бути основним критерієм соціальної диференціації. Формується

«клас інтелектуалів», а влада належить інтелектуальній еліті. Володіння знаннями та

контроль над інформацією стають більш важливими, ніж володіння власністю.

У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще

називають інформаційним суспільством. У ньому інтелектуальні технології,

інформація, оброблення знань набувають дедалі більшого значення. Термін

«інформаційне суспільство» запровадив японський вчений І. Масуда. Інформаційне

суспільство характеризується розвитком виробництва інформаційних, а не

матеріальних цінностей. Рушійною силою його розвитку є широке впровадження і

використання обчислювальної техніки.

На думку низки вчених, суспільство вважається інформаційним, якщо:

• будь-який індивід, група осіб, підприємство або організація незалежно від свого

місцезнаходження на території країни й у будь-який час можуть одержати за оплату

чи безкоштовно, на основі автоматизованого доступу і систем зв’язку будь-яку

інформацію й знання, необхідні для їхньої життєдіяльності;

• у суспільстві виробляються і функціонують доступні будь-якому індивідові, групі

або організації сучасні інформаційні технології;

• відбувається процес прискореної автоматизації й роботизації всіх сфер і галузей

виробництва й управління;

• відбуваються радикальні зміни соціальних структур, наслідком яких є розширення

сфери інформаційної діяльності й послуг.

Інформатизація має чіткий зв’язок з еколого-безпечним, стійким розвитком

суспільства. Основа інформаційної економіки – знання або інтелектуально-

інформаційний ресурс. Знання мають незаперечні переваги в порівнянні з

матеріальними ресурсами – фундаментом попередніх етапів розвитку суспільства.

Тому, що останні жорстко підкорюються законам збереження. Якщо людина бере

щось у природи, вона загострює екологічні проблеми. Якщо ж намагається взяти в

сусіда – породжуються конфлікти й війни. Соціально-економічна структура

суспільства, що базується на інформаційній економіці, уже за своєю сутністю уникає

більшості соціально-економічних і екологічних проблем і в потенціалі припускає

експонентний розвиток суспільства за його основними параметрами.

Проте нові технології, що визначають особливості постіндустріального-

інформаційного суспільства, мають і негативні наслідки. Назване суспільство не

заміщує аграрне та індустріальне суспільства, а мусить певний час співіснувати з

ними, що призводить до конфліктів. Існує поділ на тих, хто програв, і тих, хто виграв:

одні сфери такого суспільства процвітають, інші потерпають від труднощів. А якщо

торкнутися суто інформаційних особливостей сучасного суспільства, то тут відчутно

нагадує про себе проблема інформаційної безпеки особистості.

Забезпечення інформаційної безпеки особистості означає її право на одержання

об’єктивної інформації й припускає, що отримана людиною інформація не

перешкоджає вільному формуванню й розвитку її особистості.

Як вплив на особистість можуть виступати:

• цілеспрямований інформаційний тиск з метою зміни світогляду, політичних

поглядів і морально-психологічного стану людей;

• поширення недостовірної, перекрученої, неповної інформації;

• використання неадекватного сприйняття людьми достовірної інформації.

За кордоном спостереження за дотриманням прав громадян є компетенцією

спеціальних уповноважених із захисту прав громадян в інформаційних системах.

Отже, постіндустріальне-інформаційне суспільство, що приходить на зміну

індустріальному, виокремлює сферу послуг. Пріоритетними у ньому є й знання,

наукові дослідження, інформація, освіченість, перехід до загальних ринків та розвиток

взаємозв’язків. Проте воно також має суттєві негативні особливості.