20.Поняття про соціальну структуру суспільства.

Соціальна структура суспільства являє собою сукупність стійких і впорядкованих зв’язків між об’єктивно існуючими суспільними класами, соціальними групами й спільностями людей. Соціальна структура суспільства відбиває його диференціацію на групи людей,

які тією чи іншою мірою соціально відрізняються одне від одного, і систему зв’язків

між ними.

Розрізняють соціальну структуру в широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні соціальна структура — це складова суспільства, в основі якої лежить процес функціонування та розвитку соціальних (суспільних) відносин. Соціальна структура суспільства характеризується сталими взаємовідносинами елементів у соціальній системі, кожний з яких функціонує на рівні складної підсистеми з певними взаємозв'язками, взаємозалежностями.

Групи, що входять до соціальної структури в широкому значенні, – це демографічні (діти, молодь, особи середнього віку, пенсіонери), етнічні (українці, росіяни, білоруси тощо), поселенські (жителі сіл, міст) та ін., різняться між собою не місцем у системі суспільного виробництва, а ознаками статевовікового, расового, національного, професійного, територіального, релігійного характеру.

У вузькому розумінні соціальною структурою є система соціально-класових, соціально-групових відносин. Основний елемент соціальної структури — система соціальних спільностей, що реалізується в системі соціальних відносин (у вузькому розумінні).

Соціальну структуру у вузькому значенні складають суспільні класи, соціальні групи й верстви, тобто групи людей, що мають власне соціальне становище у суспільстві, займають особливе місце в системі суспільного виробництва, відіграють певну, тільки їм властиву роль у громадській організації праці, скажімо: робітники, селяни, лікарі, вчителі, студенти, бізнесмени або так званий бізнес клас тощо. Звідси поділ соціальної структури на види: класову, національну, соціально-територіальну, демографічну, соціально-професійну та ін.

Основними елементами соціальної структури є люди (індивіди, особистості), які обстоюють певні соціальні позиції (статуси) у системі соціальних відносин, виконуючи при цьому певні соціальні функції (ролі). Саме на основі статусно-рольових ознак соціальної структури суспільства відбувається об'єднання людей у соціальні спільності (класи, групи). У цьому зв'язку соціальну структуру суспільства часто визначають як сукупність статусів і ролей.

21. Соціальна стратифікація.

Поряд з поняттям соціальна структура суспільства використовується й поняття соціальної стратифікації.

Поняття «стратифікація» прийшло в соціологію з геології, де воно позначає розташування шарів різних порід по вертикалі. Якщо зробити зріз земної кори на певну відстань, то виявиться, що під шаром чорнозему розташовується шар глини, потім піску тощо. Кожний шар складається з однорідних елементів. Подібно до цього в соціології страта включає людей, що мають однакові доходи, освіту, владу й престиж.

Соціологія уподібнила будову суспільства будові Землі й розмістила соціальні шари (страти) також по вертикалі. Підставою стали сходи доходів:

бідняки займають нижчу сходинку, більш-менш заможні групи населення – середню,

а багаті – верхню.

Теорія соціальної стратифікації пояснює причини й сутність нерівності людей у суспільстві, соціального розшарування на бідних і багатих, соціальної мобільності – переміщення з одного шару в інший. Тривалий час теорія класової побудови суспільства й теорія стратифікації в зарубіжній і вітчизняній соціології протиставлялися. В останні ж роки усе більше стверджується положення, відповідно до якого шаровий «зріз» соціальної структури (страти) доповнює й збагачує класовий «зріз», що дає можливість одержати більш повну картину соціальної диференціації за широким колом ознак. Поняття «класи» і

«страти» успішно використовуються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях.

Приналежність людини до певної страти має дві складові - суб’єктивну (персонально-психологічна ідентифікація себе з певною верствою населення) і об’єктивну (реальне соціальне входження у певну верству населення). У свою чергу об’єктивне соціальне входження в певну верству зазнало відомої історичної еволюції, враховуючи яку британський соціолог Гідденс Ентоні (нар.1938) виділив наступні етапи і відповідні до них чотири системи соціальної стратифікації. У первісному суспільстві нерівність була незначною, тому стратифікація там майже була відсутня. Із зародженням рабовласництва нерівність різко зросла. Рабство – форма максимально жорсткого закріплення людей у

непривілейованих стратах, коли рабовласник має власність, а раб позбавлений всіх прав. Касти – суворе ієрархічне і довічне закріплення людини за своєю (хоча і необов’язково непривілейованою) стратою. У середньовічній Європі довічна приналежність послабляється, з’являються стани – групи людей, нерівність між якими визнана звичаями та юридичним прикріпленням до певної страти. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості переходу. Розбагатілі торговці купували дворянське звання й тим самим переходили в більш високі стани.

Нарешті, у ХІХ столітті на зміну станам прийшли нові спільноти соціальної нерівності – класи, у яких відсутні чіткі межі між різними групами і вони відкриті для всіх страт. Відкрита класова стратифікація не знає формальних обмежень переходу з однієї страти в іншу.

Класи в свою чергу також стратифіковані. Традиційно виділяють три класи:

а) вищий клас – до нього зараховують усіх, хто володіє виробничими

потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство);

б) середній клас – відносно забезпечена частина суспільства, що володіє власністю,

свободою вибору діяльності, яка складається в основному з кваліфікованих,

діяльних кадрів суспільства;

в) нижчий клас – малокваліфіковані робітники та особи без професійної

кваліфікації.

У соціології виокремлюють чотири основних історичних типи соціальної стратифікації — рабство, касти, стани і класи. Перші три характерні для закритого суспільства, останній — для відкритого.