12. Еміль Дюркгейм – фундатор соціології як науки, професії і навчального предмету

Французький соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858-1917) – засновник

предметної соціологічної школи. Він першим застосував « вузьке» трактування

соціології як науки. Завдяки йому соціологія зосередилася на вивченні соціальних

процесів і соціальних явищ суспільного життя, тобто оформилася як галузь знань,

що межує з іншими суспільними науками – історією, філософією, політекономією

тощо. Е. Дюркгейм як прихильник позитивізму вважав, що роль соціології полягає

насамперед у вивченні та спостереженні соціальних фактів і процесів суспільного

життя, їхньому описі й систематизації. При цьому соціальні факти слід розглядати

як предмети і пояснювати через інші соціальні факти.

Основні ознаки соціальних фактів:

а) об’єктивне існування щодо окремих індивідів;

б) примусовий вплив на індивідів.

Соціологія, за Дюркгеймом, є наукою про соціальні факти ( ідеї, норми,

цінності), вироблені колективною свідомістю людей. Їх вплив на людей

здійснюється через соціальні інститути (правові, релігійні та інші). Соціальний факт

є специфічним, і для того, щоб він виник, необхідно, щоб принаймні декілька людей

об’єднали свої дії і щоб ця комбінація породила якийсь новий результат.

На його думку, суспільство – це надіндивідуальне буття, існування і

закономірності якого не залежать від дій окремих індивідів. Кожна людина має

виконувати певну функцію, необхідну для існування всього суспільства.

Дюркгейм багато уваги приділяв вивченню форм і видів девіантної

поведінки, тобто такої, що відхиляється від загальноприйнятих норм і правил. На

його думку, поділ праці значно послаблює роль релігії як основи соціального

зв’язку. Внаслідок швидкого оновлення соціального життя руйнується традиційний

порядок і моральні устої, підтримувані релігією. У суспільстві стає дедалі більше

людей, які живуть без усвідомлення мети, сенсу, відчувають свою непотрібність і

незатребуваність. В результаті в суспільстві виникає аномія. Цей термін, введений

Дюркгеймом, дозволяє дати пояснення причин протиправної та аморальної

поведінки певної кількості людей.

Значну увагу Е. Дюркгейм приділив проблемі самогубства, розглядаючи його

як дію людини, невдоволеної життям (нещастям), як соціальний факт, породжений

соціальним середовищем.

Таким чином, вчення про суспільство Еміля Дюркгейма лягло в основу

багатьох сучасних соціологічних теорій і, перш за все, структурно-функціонального

аналізу. Численні послідовники створили дюркгеймівську соціологічну школу, а

сучасні вчені справедливо називають Дюркгейма класиком соціології.

13. Значення ідей визначного соціолога п.А. Сорокіна (1889-1968) про соціальні

розшарування, революції, моральність

Питирим Олександрович Сорокін (1889 – 1968) – американський соціолог російського походження, що був одним з відомих представників неопозитивізму і мав величезний вплив на розвиток політичної соціології у ΧΧ ст. Народився у селищі Жешарті (Комі). Після еміграції в 1922 році зайняв помітне місце серед західних соціологів. Критикуючи панівну в США емпіричну тенденцію, Сорокін розвиває теорію інтегральної соціології, яка охоплює всі соціологічні аспекти широко зрозумілої культури. Соціальна дійсність розглядалась ним у дусі соціального реалізму, що обумовлювала існування понадіндивідуальної нематеріальної реальності. В праці «Система соціології» він сформулював концептуальні основи теорії «соціальної стратифікації» та «соціальної мобільності». Взаємодія індивідів відбувається на

рівнях: міжособистісному; у соціальних групах і суспільстві. Особливо зосереджується увага на аналізі ієрархічної структури організованої соціальної спільності; всередині соціальних спільностей існують страти ( верстви), що виділяються за економічною, політичною, професійною, освітньою ознаками. Визначити соціальний стан людини можна, тільки знаючи її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до

політичних партій, економічний статус, походження тощо. Основний висновок:

суспільство неможливе без розшарування і нерівності. Сорокін каже про те, що різні верстви співпадають одна з одною лише до певної міри: не завжди багаті люди беруть участь у політичному житті і навпаки. На його думку, історія розвивається за витками спіралі: нові персонажі, але старі сюжети. Відносно « двигунів» соціальних зрушень − революцій, П. Сорокін стверджує, що, по суті, є два підходи до визначення їх цінності: «солодкий» і «гіркий», в залежності від ставлення автора до революції. В революційному періоді Сорокін виділяє дві стадії: сама революція та реакція. Революція являє собою зміну в поведінці людей, в їх психології, ідеології і віруваннях; вона знаменує собою зміни в біологічному складі населення; це деформація соціальної структури суспільства, вона призводить до зрушень в фундаментальних соціальних процесах. Безпосередню передумову соціальних революцій П. Сорокін вбачає у подавленні базових інстинктів більшості населення, а також у неможливості навіть мінімального їх задоволення.

У працях « Соціальна філософія у вік кризи», «Влада та мораль» соціолог проповідує ідеї альтруїстичної любові, морального відродження та етичної відповідальності. Отже, ідеї Питирима Сорокіна побудовані на засадах соціальної стратифікації, необхідності соціальних зрушень і прогресу, морального відношення людей та етичної відповідальності за свої вчинки. Його погляди надзвичайно актуальні і знаходять своє підтвердження у сьогоденні.