19

Екологія

1. Екологія як наука

Екологія відносно молода наука. Вона з’явилась близько 150 років тому. Слово "екологія" вперше вжив німецький зоолог Ернест Геккель у 1866 р., який у працях "Загальна морфологія організмів" і "Природна історія світостворення" заклав основи нової науки, ввівши спеціальний термін для її позначення – екологія. Серед багатьох запропонованих ним понять саме це стало найвідомішим.

Отже, е к о л о г і я – наука про відносини живих організмів та їх угруповань між собою та довкіллям.

С лово "екологія" походить від грецького слова oikos – місце помешкання, дім та logos – вчення, наука. Тобто, екологія – наука про дім, про організми у себе вдома.

Основний о б ’ є к т д о с л і д ж е н ь е к о л о г і ї – екосистеми планети всіх рівнів та їх елементи.

О сновний п р е д м е т д о с л і д ж е н ь е к о л о г і ї – взаємозв’язки між живими організмами, їх групами різних рангів, живою і неживою частинами екосистем, а також особливості впливу природних і антропогенних чинників на функціонування екосистем та біосфери і цілому.

Найчастіше в екології зустрічатиметься термін "екосистема".

Е к о с и с т е м а – це цілісна сукупність компонентів органічного та неорганічного світу (живих організмів та неживої природи).

Термін "екосистема" ввів у науковий обіг англійський учений А. Тенслі у 1935 р.

Н айбільшою екосистемою є біосфера – зона поширення живих організмів на Землі. Але бувають екосистеми зовсім малі – мішаний ліс, озеро, невелике болото. Екосистеми бувають штучні і антропогенні.

Основні з а в д а н н я с у ч а с н о ї е к о л о г і ї:

1. вивчення загального стану сучасної біосфери (біологічних систем усіх рівнів), умов і чинників його формування, причин і обсягів змін під впливом різних природних і антропогенних чинників;

2. прогнозування динаміки стану екосистем і біосфери в цілому в часі і просторі;

3. розробка з урахуванням основних екологічних законів, шляхів гармонізації взаємин людського суспільства і Природи, збереження здатності біосфери до саморегуляції та самовідновлення.

1. С т р у к т у р а с у ч а с н о ї е к о л о г і ї.

Близько 90 напрямків і піднапрямків, які сформувались впродовж останніх десятиліть в усіх галузях людської діяльності, де йдуть процеси екологізації, умовно об’єднані в ч о т и р и б л о к и – біоекологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію.

Сучасна екологія

біоекологія

геоекологія

соціальна екологія

техноекологія

(прикладна екологія)

екологія

-рослин

-тварин

-мікроорганізмів

-грибів

Біологія:

зоологія, ботаніка, мікробіологія, генетика

Географія:

кліматологія,

ґрунтознавство

Медицина:

гігієна, антропологія,

етнографія,

соціологія

Економіка:

енергетика,

промисловість, с/г,

економіка природокористування

Рис.2 Джерела і складники сучасної екології.

О тже, б і о е к о л о г і я – це екологія природних біологічних систем (особин, популяцій, багатовидових угруповань, екосистем).

Сучасна біоекологія по суті розчленована на три взаємозв’язані, але до певної міри самостійні розділи, що логічно виходять один з одного. Це факторіальна екологія або аутекологія, що вивчає фактори середовища та їхній вплив на живі організми. Демекологія вивчає популяції, їх взаємозв’язок між собою і довкіллям. Синекологія або біогеоценологія – розглядає закономірності співіснування організмів, їх угрупувань у зв’язку одне з одним й умовами існування.

Геоекологія – вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах (на суші і в океані, в тундрі, тайзі і в тропіках, у горах і пустелях тощо).

Соціальна екологія – розділ сучасної екології, де вивчається специфічна роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, відмінності цієї ролі від ролі інших живих істот. Вона вивчає шляхи оптимізації людського суспільства з природою.

Техноекологія (прикладна екологія) – великий комплекс дисциплін, пов’язаних з різними галузями людської діяльності (енергетика, промисловість, транспорт, військова справа, сільське господарство, космос тощо).

М е т о д и д о с л і д ж е н н я в е к о л о г і ї.

1. Методи реєстрації та оцінки якості довкілля: метеорологічні спостереження; виміри температури, прозорості, солоності, хімічного складу води; вимірювання радіаційного фону, освітленості, хімічного і біологічного забруднення, екологічний моніторинг, зокрема, біолоніторинг і біоіндикація.

Моніторинг – це періодичне або безперервне спостереження за станом екологічних об’єктів і якістю середовища. Наприклад, був організований моніторинг концентрації вуглекислого газу в атмосфері, стану озонового шару нашої планети.

Біомоніторинг і біоіндикація – використання для контролю стану середовища деяких організмів, особливо чутливих до змін середовища.

2. Методи кількісного обліку організмів і методи оцінки біомаси та продуктивності рослин і тварин: підрахунок особин на контрольних ділянках, маршрутні підрахунки; відлов і мічення тварин, спостереження за їхнім переміщенням (аерокосмічна реєстрація чисельності стад, густоти деревостою, станів посівів та ін.).

3. Вивчення особливостей впливу різних екологічних чинників на життєдіяльність організмів (спостереження та експерименти).

4. Методи математичного моделювання екологічних явищ, процесів, екосистем набувають все більшого значення в екології. У даному випадку моделлю називають деякі абстрактні описи того чи іншого явища реального світу, що дозволяє аналізувати його властивості