20

ВСТУП

В сучасних економічних умовах в основі діяльності будь-якого підприємства лежить одержання прибутку, що залежить від рівня доходів і витрат підприємства.

Реалізація фінансової стратегії підприємства значною мірою залежить від рівня управління його доходами та витратами, метою якого є отримання прибутку. Доходи і витрати можуть розглядатися як відносно самостійні об’єкти управління, аналіз складу та динаміки яких дозволяє оцінити відповідність змін, що відбулися у звітному періоді, стратегічним намірам підприємства. Загальний аналіз прибутку передбачає попередній розподіл доходів за джерелами їх утворення, а витрат – за напрямами витрачання коштів відповідно до змісту операційної, інвестиційної або фінансової діяльності, наслідком якої є утворення тієї чи іншої складової прибутку.

Актуальність теми зумовлена тим, що основною метою підприємства в умовах ринку стає одержання максимального прибутку при мінімальних витратах з паралельним підвищенням якості обслуговування споживачів. Засобом досягнення цієї мети є максимізація товарообігу, валового доходу та оптимізація витрат обігу.

Про актуальність тематики обліку доходів і витрат свідчить рівень її розгляду в наукових працях. Серед видатних вчених, які здійснили вагомий внесок у розвиток тематики доходів і результатів діяльності в бухгалтерському обліку на різних історичних етапах, слід назвати Л. Флорі, Д. Манчіні, Ф. Марчі, Д. Чербоні, Ф. Беста, А. Гільбо, І.Ф. Шера, Г. Сімона, , Л.І. Гомберга, О.М. Галагана, А.Л. Бикова, В.Г. Макарова, Я.В. Соколова. Значний внесок зробили також українські вчені-професори О.С. Бородкін, Ф.Ф. Бутинець, В.С. Лень, А.М. Герасимович, Г.Г. Кірейцев, М.В. Кужельний, В.Г. Лінник .

Об`єктом дослідження дипломної роботи є ПАТ «Чернігіврайагропромтехніка».

Предметом дослідження дипломної роботи є система бухгалтерського обліку і контролю доходів та витрат підприємства .

На підставі вищезазначеного метою виконання дипломної роботи є розробка комплексу заходів із вдосконалення системи бухгалтерського обліку доходів та витрат підприємства.

Поставлена мета може бути реалізована за допомогою вирішення наступних завдань:

1. аналіз зовнішнього середовища та вивчення проблеми галузі;

2. вивчення організаційно-правової структури підприємства та системи його зовнішніх зв’язків з постачальниками та покупцями;

3. проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства з метою характеристики його діяльності з точки зору ефективності використання ресурсів підприємства;

4. вивчення існуючої системи обліку та контролю доходів та витрат на підприємстві;

5. аналіз структури та динаміки доходів та витрат підприємства;

6. аналіз і деталізація системи управлінського обліку на підприємстві;

7. розробка пропозицй щодо удосконалення існуючої системи обліку;

Джерелом інформації для дипломної роботи виступають: фінансова звітність підприємства за 2011 та 2012 роки (Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки до фінансової звітності), Статут підприємства, Наказ про облікову політику, первинні документи, що використовуються на підприємстві.

Методи дослідження: спостереження, групування, аналітичний метод та інші.

1 Аналіз властивого ризику

ПАТ «ЧЕРНІГІВРАЙАГРОПРОМТЕХНІКА»

1. Оцінка зовнішніх факторів властивого ризику підприємства

Підприємство ПАТ «Чернігіврайагропромтехніка» відповідно до виду економічної діяльності, що встановлюється при реєстрації підприємства в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України «Класифікація видів економічної діяльності», відповідно до наданого коду, а саме 01.61, належить до «Допоміжна діяльність у рослинництві». Цей клас включає:

1.сільськогосподарську діяльність, яка здійснюється за винагороду або на основі контракту:

- передпосівну підготовку полів;

- адаптацію (укорінення) сільськогосподарських культур;

- оброблення сільськогосподарських культур;

- обприскування сільськогосподарських культур, у тому числі з повітря;

- обрізання плодових дерев і виноградників;

- пересаджування рису, розсаджування та прополювання буряку;

- збирання урожаю;

- боротьбу зі шкідниками (у т.ч. із кроликами), пов'язану із сільським господарством.

2.підтримка сільськогосподарських угідь у гарному сільськогосподарському та екологічному стані;

3. експлуатацію сільськогосподарського зрошувального устаткування;

4. надання сільськогосподарської техніки з операторами та технічним персоналом;

5. після урожайну діяльність;

6. дренаж (осушування) сільськогосподарських угідь;

7. ландшафтну архітектурну діяльність;

8. консультаційна діяльність агрономів та економістів у сфері сільського господарства;

9. озеленення та висаджування культур;

10. організацію виставок та ярмарків сільськогосподарської продукції;

Сільське господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу (АПК) і разом із харчовою та деякими галузями легкої промисловості (текстильною, шкіряною, хутровою) становить його основу.

Сільське господарство є однією з пріоритетних галузей національної економіки. Розвиток сільськогосподарської галузі сприяє підвищенню матеріального добробуту населення, зміцненню економічної та продовольчої безпеки держави, зростанню її експортного потенціалу. Водночас, сільськогосподарський сектор виробництва – один з найбільш ризикових секторів економіки, оскільки на його розвиток великий вплив має дія природних факторів та біологічних чинників.

Значним поштовхом у розвитку сільського господарства стало прийняття у 2001 році “Земельного кодексу України”. Розвиток фермерства та створення кооперативів селян-власників землі  дало змогу значно піднести рівень розвитку сільськогосподарського виробництва у країні. Це проявляється в останні роки, коли процеси  реформування в сільському господарстві стали більш реальними.

Сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій території країни. До регіонів з найбільшим обсягом валової продукції належать Київська, Вінницька, Полтавська, Харківська Черкаська та Дніпропетровська області.

У 2011 році у сільському господарстві отримано значний приріст загального обсягу продукції сільського господарства – 17,5%. Тенденція нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва відмічалася в усіх регіонах країни (від 6,0 до 41,6%). Значний внесок у загальний обсяг валової продукції зробили аграрні товаровиробники Черкаської (6,7% загального виробництва), Київської (6,6%), Дніпропетровської (6,2%) та Вінницької (6,1%) областей.

Найгострішими проблемами на селі є відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл.

У 2008 році кількість зайнятого населення у сільському господарстві складала 3322 тис. осіб, за наступні два роки кількість зайнятого населення зменшилась на 207 тис. осіб. Значний приріст зайнятого населення спостерігався у 2011 році, так кількість населення зайнятого у сільському господарстві склала – 3410 тис. осіб .

Щодо заробітної плати у цій галузі, то у 2011 році середньомісячна заробітна плата у порівнянні з 2010 роком зросла на 386 грн. і склала – 1853 грн.

Сьогодні склалася критична ситуація з технічним забезпеченням агропромислового комплексу. Сільськогосподарські підприємства лише на 45 – 58 відсотків технологічної потреби забезпечені технікою, з якої майже 90 відсотків одиниць потребує зміни. Кількість зношеної техніки, яку щороку списують підприємства, значно перевищує кількість, що закуповується.

Проаналізуємо тенденції розвитку аграрного сектора за останні декілька років.

Динаміку зміни обсягів реалізації с/г продукції з 2000 по 2012 роки можна побачити на рисунку 1.1.

Як бачимо з рисунку 1.1 рослинництво має циклічний характер розвитку. В цьому немає нічого дивного, адже саме галузь рослинництва є найбільш вразливою до погодних змін. Тому на рисунку можна бачити суттєві коливання приросту виробництва (найбільш врожайними були 2002, 2006, 2009 та 2012 роки). Окрім погодних умов, на врожайність культур впливають і інші фактори, серед яких: своєчасність посадки, підживлення, обробки та збирання.

Рисунок 1.1. Динаміка зміни обсягів реалізації сільськогосподарської

продукції

З рисунку видно, що у 2010 році врожайність порівняно з 2009 роком зменшилась, саме тому загальну посівну площу сільськогосподарських культур під урожай 2011 року порівняно з 2010 роком було збільшено на 0,7 млн.га (на 2,7%). Під урожай 2012 року сільськогосподарські культури було посіяно на площі 27,8 млн.га. Порівняно з 2011 роком загальна посівна площа збільшилась на 125,9 тис.га (на 0,5%).

Щодо обсягів продукції тваринництва, то в 2000-2012 роках вона вироблялася у відносно однакових обсягах, що обумовлено зниженням поголів’я великої рогатої худоби .

У ринкових умовах господарювання сільськогосподарські товаровиробники переорієнтувалися на виробництво продукції рослинництва, як більш рентабельної, це спонукало до змін у співвідношенні питомої ваги продукції рослинництва й тваринництва в загальному обсязі валової продукції сільського господарства. Частка продукції рослинництва в усіх категоріях господарств зросла з 45,6% у 1990 році до 63,7% у 2011 році.

Саме досягнення значних приростів продукції у галузі рослинництва у 2012 році обумовило загальну позитивну тенденцію зростання обсягів виробництва у сільському господарстві.

Варто зазначити, що визначити конкретні фактори впливу на обсяг виробництва можна лише в розрізі конкретної групи сільськогосподарської продукції. Для цього проаналізуємо стан сільського господарства в рослинництві та тваринництві.

Рисунок 1.2. Динаміка обсягу сільськогосподарського виробництва (наростаючим підсумком з початку року в % до відповідного періоду попереднього року)

У 2012 році загальний валовий збір зернових і зернобобових культур становив 46,2 млн.т, а їхня середня врожайність – 31,2 ц з 1 га. Порівняно з 2011 роком виробництво зерна скоротилося на 18,6% (на 10,6 млн.т), що зумовлено як скороченням площі збирання (на 532 тис.га, або на 3,5%), так і зниженням середньої урожайності з 1 га (на 5,8 ц, або на 15,7%). Загальні обсяги виробництва зерна порівняно з 2011 роком збільшено в 13 регіонах і найсуттєвіше – в Хмельницькій (на 24%), Чернігівській (на 18%), Волинській, Рівненській (на 16%), Тернопільській, Івано-Франківській (на15%), Київській (на 14%) та Житомирській (на 12%) областях.

Виробництво цукрових буряків для промислової переробки (18,3 млн.т) зменшилося на 2,4% (виключно за рахунок скорочення площі збирання на 13,0%) при зростанні їхньої врожайності на 12,1% (зібрано по 407,4 ц з 1 га).

Урожай ріпаку (1,2 млн.т) порівняно з 2011 роком зменшився на 16,2%, що зумовлено скороченням площі збирання більше, ніж на третину (на 286 тис.га), а його середня врожайність зросла на 27,2% (зібрано по 22,0 ц з 1 га). Виробництво сої становило 2,4 млн.т, що на 6,2% більше (за рахунок розширення зібраних площ на 27,1%) при середній урожайності 17,0 ц з 1 га (у 2011 році – 20,4 ц з 1 га).

Господарствами усіх категорій зібрано 23,3 млн.т картоплі (на 4,1% менше проти 2011 року), 10,0 млн.т овочів (на 1,8% більше), 2,0 млн.т плодоягідної продукції (на 5,9% більше), 456,0 тис.т винограду (на 12,6% менше).

Господарствами населення у 2012 році вирощено 97% загального урожаю картоплі, 86% овочів, 82% плодів і ягід, 22% зерна, 15% соняшнику, 9% цукрових буряків (фабричних).

Господарствами всіх категорій у 2012році реалізовано на забій 3,1 млн.т худоби та птиці (у живій вазі), що на 3,4% більше порівняно з 2011 роком, вироблено 11,4 млн.т молока (на 2,7% більше) та 19,1 млрд.шт. яєць (на 2,3% більше). Частка господарств населення у загальному виробництві цих продуктів тваринництва у 2012 році складала відповідно 45%, 78% та 37%.

За розрахунками, на 1 січня 2013 року. загальне поголів’я великої рогатої худоби становило 4,5 млн. голів (на 1,8% більше, ніж на 1 січня 2012 року), у т.ч. корів – 2,6 млн. (на 0,8% менше), свиней – 7,5 млн. (на 1,9% більше), овець і кіз – 1,7 млн. (на 0,5% більше), птиці всіх видів – 213,9 млн. голів (на 6,5% більше). Населенням утримувалось 66,6% загальної чисельності великої рогатої худоби, у т.ч. корів – 77,5%, свиней – 52,8%, овець і кіз – 84,8%, птиці всіх видів – 45,0%.

Що стосується Чернігівського регіону, то позитивна динаміка характерна для більшості галузей економіки, однак визначальний вплив на формування ВВП мало сільське господарство. Так обсяг продукції сільського господарства за 2012 рік в усіх категоріях господарств, за попередніми розрахунками, становив 107,9% до 2011 року. У сільськогосподарських підприємствах він був 117,9%, а в господарствах населення – 95,9%.

Динаміку змін обсягів сільськогосподарської продукції за 2011 та 2012 роки можна побачити на рисунку 1.3

Рисунок 1.3. Зміни обсягів сільськогосподарського виробництва (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)

Створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки є важливою складовою аграрної політики в Україні  на сучасному етапі. На вирішення цих питань спрямований Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 06.06.2000 № 767.

Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі, олійних та інших культур, молока, м'яса) і продуктів її переробки формується суб'єктами ринкових відносин — приватними і державними підприємствами, підприємствами системи заготівлі, зберігання, переробки і реалізації продукції. Залежно від особливостей суб'єкти ринку, які вступають у товарообмін, формують різні ринкові структури (оптовий, роздрібний ринки), забезпечують державну і кооперативну торгівлю або входять у більш складну систему товарообігу основних видів продукції (товарні біржі).

Особливість формування ринкових відносин в аграрній сфері економіки виявляється в тому, що сільське господарство найбільше порівняно з іншими галузями залежить від кон'юнктури ринку, а продовольчий ринок найбільш вразливий із соціальної точки зору, оскільки його розвиток безпосередньо пов'язаний з рівнем життя населення, його платоспроможністю.

Ринок сільськогосподарської продукції структуризований і відповідно охоплює чимало галузевих ринків: ринок зерна, ринок цукру, ринок овочів, ринок м'яса, ринок молока, ринок продукції птахівництва тощо. Значення цих класифікацій радше можна вважати пізнавальним, аніж практичним, проте всі вони охоплюють таку категорію ринку, як товарний.

Відомо, що характерною тенденцією розвитку світової економіки є підвищення концентрації як форми організації суспільного виробництва й забезпечення його конкурентоспроможності. Цей процес не обминув і вітчизняного аграрного сектора. Так, провідні вчені (В.Г. Андрійчук [1, с. 31], В.Я.Месель-Веселяк [2, с. 12], П.Т. Саблук [3, с. 33]) дійшли висновку, що нині, по-суті, розпочався третій етап реструктуризації аграрних підприємств (перерозподіл власності в бік трансрегіональних корпоративних об’єднань – агрохолдингів та ін.), який до цих пір ґрунтовно не досліджувався й не узагальнювався. Такі форми господарювання, як правило, створюються шляхом оренди землі потужними промисловими підприємствами, фінансовими й сервісними структурами, які інвестують кошти у виробничу й соціальну сферу села. Результатом третього етапу реструктуризації, що виник спонтанно й здійснюється стихійно без будь-якого втручання держави та відповідного юридичного забезпечення, стало зосередження капіталу й агропромислового виробництва в одних руках, причому з огляду на масштаби процесу концентрації можна його назвати «надконцентрацією виробництва» [4, с.56]. Слід наголосити, що переважна більшість виниклих агропромислових формувань зовсім не притаманні вітчизняній практиці агропромислової інтеграції, досить істотно відрізняються між собою та не мають узагальненої дефініції. Перелік найбільших агрохолдингів України наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Найбільші за орендованою площею агрохолдинги України

Назва формування	Площа, тис га	Назва формування	Площа, тис га
ТОВ «Українські аграрні інвестиції»	330	ВАТ Приват-АгроХолдинг	150
ВАТ ММК ім. Ілліча	225	Агротон	150
NCH Capital	200	Лоутре-Агро	150
ДП Нафком-Агро	200	Райз-агро	130
ВАТ «Миронівський хлібопродукт»	180	«Дакор Агро Холдинг»	106
Агропромхолдинг «Астарта-Київ»	180	Укррос	105
ЗАТ «Райз-Максимко»	160	Лотуре	101
Мрія Агрохолдинг	158	Укрзернопром-Агро	100

Основними споживачами ПАТ «Чернігіврайагропромтехніка» - сiльськогосподарськi пiдприємства Чернiгiвської областi. На ринку послуг, якi надає товариство, iснує значна конкуренцiя. Основним конкурентами є АТП 17462 та приватнi пiдприємства, якi можуть надавати послуги за нижчими цiнами у зв'язку з вищим рiвнем їх технiчного забезпечення а також меншими адмiнiстративними та загальновиробничими витратами.

Сільське господарство — одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною.

Сільському господарству притаманна ціла низка особливостей, пов’язаних з характером його виробництва, яке базується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від клімату та ґрунту. Звідси випливає докорінна відмінність сільського господарства від інших галузей виробництва — у ньому економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним. Тобто наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов.[5, с. 42]

Однією з особливостей сільського господарства є розбіжність робочого періоду з часом виробництва. Саме ця особливість зумовлює сезонність виробництва не лише в сільському господарстві, а й у суміжних з ним галузях, що спеціалізуються на переробці продукції. Сезонний характер виробництва у свою чергу зумовлює специфічну організацію праці в цій галузі (вищий рівень зайнятості працівників під час весняно-літніх польових робіт, ніж у зимовий період). З цим пов’язані також особливості реалізації продукції і надходження грошових коштів.

Протягом кількох останніх років, нормативно-правове регулювання АПК зазнало значних змін. Це було зумовлене діями країни по вступу до Світової організації торгівлі (далі – СОТ). Зважаючи на низький рівень регуляторного забезпечення (переважно продукції сільського господарства, яка йшла на експорт), Верховною Радою України було прийнято ряд законопроектів, які визначають основні правила діяльності на агроринку. До законодавчих ініціатив активно долучається Міністерство аграрної політики України (МінАПК), яке є центральним органом виконавчої влади з державного управління суспільними відносинами в сільського господарства.

Державне регулювання сільського господарства – це вид державної діяльності, реалізації завдань і функцій держави, що проявляється через діяльність уповноважених структур, спрямовану на здійснення у межах повноважень, визначених законом, безперервного, цілеспрямованого організаційного впливу на виробництво, переробку, реалізацію сільськогосподарської продукції та інші види пов’язаних із цим відносин з метою забезпечення продовольчої безпеки, ефективного використання земельних та інших природних ресурсів, дотримання законодавства, попередження правопорушень та захист прав громадян.

До ознак та особливостей державного регулювання сільського господарства слід віднести такі:

- закріплення на конституційному рівні основних засад державного регулювання сільського господарства та зобов’язань держави в цій сфері;

- здійснення державного регулювання сільського господарства в умовах адміністративної, аграрної та земельної реформ;

- вплив на зміст державного регулювання сільського господарства аграрної політики України, що конкретизується в Законі України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року»;

- поліфункціональна спрямованість державного регулювання сільського господарства; цілеспрямованість та результативність державного регулювання сільського господарства;

- урегульованість державного регулювання сільського господарства у відповідних правових приписах чинного законодавства;

- державне регулювання сільського господарства надає відносинам між суб’єктами певної правової форми, яка має державно-владний характер та вказує на міру можливої та необхідної поведінки;

- виняткове значення та пріоритетність розвитку сільського господарства як безпосереднього об’єкту державного регулювання;

- має специфічний набір методів та способів державного регулювання сільського господарства, зумовлених необхідністю врахування публічно-правових інтересів суспільства. 

Слід зауважити, що в Україні постійно діють програми розвитку села, ініційовані органами державної влади.

На сьогоднішній день в Україні діє Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року № 1158. Основною метою Програми є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

В Чернігівській області діє Програма економічного і соціального розвитку області на 2013 рік, яка затверджена рішенням одинадцятої сесії обласної ради шостого скликання 21 грудня 2012 року. Програма конкретизує завдання Середньострокової програми соціально-економічного розвитку Чернігівської області на 2011-2015 роки «Чернігівщина-2015. Спільний шлях до добробуту» та зорієнтована на реалізацію завдань та положень Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на регіональному рівні. Головною метою в агропромисловому комплексі є забезпечення конкурентоспроможності сільського господарства області на внутрішньому і зовнішньому ринках, гарантування продовольчої безпеки регіону, покращення умов життя та праці селян, створення умов для розвитку підприємництва у сільській місцевості.