Глава 4. Організація господарських зв'язків

у торгівлі

4.1. Суть і порядок регулювання господарських зв'язків

у торгівлі

Господарські зв'язки між постачальниками і покупцями товарів - широ­ке поняття. Сюди входять економічні, організаційні, комерційні, адміністра­тивно-правові, фінансові та інші відносини, що складаються між покупцями і постачальниками в процесі постачання товарів.

Система господарських зв'язків торгівлі з промисловістю - найважливі­ша складова частина господарського механізму країни, що представляє со­бою сукупність форм, методів і важелів взаємодії підприємств, об'єднань, фірм, галузей народного господарства зі споживачами продукції.

Раціональні господарські зв'язки сприяють планомірному розвитку еко­номіки, збалансованості попиту і пропозиції, своєчасному постачанню продукції виробничого призначення і товарів народного споживання покуп­цям.

Система господарських зв'язків включає, зокрема, участь торгових ор­ганізацій в розробці промисловими підприємствами (об'єднаннями, фірма­ми) планів виробництва товарів за допомогою представлення заявок і за­мовлень; господарські договори; контроль за дотриманням договірних зобов'язань; застосування економічних санкцій; участь у роботі товарних бірж і оптових ярмарків; перевірку якості (експертизу) товарів, що поставляють­ся; встановлення оптимальних фінансових взаємовідносин; застосування ад­міністративно-правових норм та ін.

При адміністративно-командній системі управління економікою орга­нізація господарських зв'язків по постачанню товарів зазнавала детального державного регулювання і регламентування. Державне регулювання госпо­дарських взаємовідносин постачальників і покупців по постачанню товарів було введене з самого початку розвитку централізованої адміністративної системи економіки. Однак, форми і зміст нормативних документів регулюван­ня постачання товарів на окремих етапах розвитку економіки були різні.

До 1959 р. в країні діяли численні Основні умови постачання окремих видів товарів. У 1959 р. вперше були затверджені і введені в дію Єдині поло­ження про постачання товарів народного споживання і про постачання продукції виробничо-технічного призначення, нарівні з якими, однак, діяли і різні Особливі умови постачання окремих видів товарів. У 1969 і 1981 pp.

Положення про постачання були переглянуті з метою більшої регламентації умов постачання від постачальників до покупців. Положення про постачан­ня, а також Особливі умови постачання істотно обмежували ініціативу під­приємств і організацій, позбавляючи їх можливості самостійно вирішувати питання, пов'язані з укладенням договорів постачання. У Положеннях пану­вали норми директивного характеру, які обмежували вибір партнера, мож­ливості сторін визначати в договорах умови, що відповідають конкретному постачанню товарів. Особливі умови постачання також містили безліч норм, обов'язкових при укладенні і виконанні договорів. Так, ярмарковий комітет на оптовому ярмарку пропонував єдиний для всіх її учасників текст догово­ру. В результаті у сторін не було можливості самим формувати умови дого­вору. У зв'язку з цим договір втрачав відведену йому роль основного доку­мента, що визначає права і обов'язки сторін з урахуванням особливостей кожного конкретного постачання.

Затверджені в 1988 р. Положення про постачання продукції виробничо- технічного призначення і Положення про постачання товарів народного спо­живання зробили крок у напрямку розвитку ринкових відносин в організації господарських зв'язків між постачальниками і покупцями: сторони, що ук­ладали договір, отримали можливість, орієнтуючись на конкретні умови, са­мостійно визначати структуру господарських зв'язків, асортимент товарів, терміни і порядок доставки, якість товарів, в багатьох випадках ціни та ін. Однак, в міру переходу до ринкової економіки ці Положення втратили своє обов'язкове адміністративно-регулююче значення і почали відігравати роль допоміжного, добровільно прийнятого консультативно-методичного доку­мента у взаємовідносинах між постачальниками і покупцями товарів.

Нові умови господарювання, пов'язані з розвитком ринкової економі­ки, вимагали значного розширення самостійності і рівноправності партне­рів за договором, усунення зайвої регламентації, підвищення ролі господар­ського договору, переходу від адміністративно-командних методів управління до економічних, від централізованого розподілу ресурсів до вільного прода­жу товарів.

В умовах розвиненої ринкової економіки централізоване регулювання господарських зв'язків між постачальниками і покупцями поступилося міс­цем самостійному встановленню взаємовідносин між партнерами за догово­ром на базі правових норм цивільного законодавства. У цей час основним нормативно-правовим документом для регулювання комерційних взаємовід­носин по постачанню товарів є Цивільний кодекс, в якому викладаються за­гальні положення договірного права, що включають поняття і умови дого­вору, порядок вирішення передцоговірних суперечок, порядок зміни і розірвання договору, порядок забезпечення виконання договірних зобов'я­зань і т.д.

Разом з тим потрібно зазначити, що сфера господарських взаємовідно­син між постачальниками і покупцями товарів, як і будь-яка комерційна діяль­ність, все-таки вимагає певного рівня державного регулювання, в тому числі за допомогою прийняття і введення в дію, крім Цивільного кодексу законів, указів, постанов у галузі ціноутворення, вимог до якості товарів і послуг, припинення нечесної конкуренції або монополістичної діяльності, а також встановлення податкових пільг, тарифів, стимулювання вітчизняного вироб­ника товарів, захисту внутрішнього ринку від небажаної або недоброякісної продукції іноземного виробництва і т.п.