Мистецтво 90-х років

Часом нового відліку в історії ук­раїнського образотворчого мистецтва можна вважати кінець XX ст. Падін­ня комуністичного режиму, станов­лення незалежної держави створили в Україні нову культуротворчу ситуа­цію. Зникли ідеологічні обмеження, відійшов у забуття принцип соціаліс­тичного реалізму. Українські митці почали працювати в умовах цілкови­тої свободи творчості.

Художні виставки, що відбулися в той час, засвідчили високі творчі можливості українського образотворчого мистецтва, його різноманітність, спів­існування у ньому різних форм і за­собів вираження художнього задуму. Виявилося, що українське образо­творче мистецтво потенційно готове до нового якісного вибуху, що дістав наз­ву «нової хвилі». Воно наче підхопи­ло рух українського авангарду 10-20-х років, продовживши його розви­ток за нових умов, на новому витку іс­торії. Знавці й шанувальники мистец­тва отримали змогу ознайомитися з творами Олександра Бабака, Віктора Григорова, Олександра Дубовика, Людмили Красюк, Миколи Малишка, Євгена Петренка та інших таланови­тих художників, які раніше не допус­калися в зали художніх галерей.

Творчі Пошуки сучасних україн­ських митців не вкладаються в рамки якогось єдиного стилю, напряму та методу. Майстри старшого покоління віддають перевагу традиційному реа­лістичному мистецтву. Значного по­ширення набув абстракціонізм. Ним захоплюються такі відомі нині худож­ники, як Тиберій Сильваші, Олексій Животков, Петро Малишко, Олег Тістол, Олександр Дубовик, Олек­сандр Будніков та ін.

І все-таки головною ознакою сучас­ного українського мистецтва є поєд­нання фігуративного й абстрактного методів творчості. Саме воно надає художникам необмежені можливості індивідуального самовияву. У широ­кому просторі, що пролягає між реа­лізмом та абстракціонізмом, творять світ власних образів талановиті мит­ці: Віктор Іванів, Василь Ходаківський, Олег Ясенєв, Андрій Блудов, Микола Бутковський, Олексій Владимиров та ін.

Розвиток кращих традицій націо­нального мистецтва зазнав потужного впливу західної культури. Серед на­прямів західного модернізму, які значною мірою впливають на твор­чість українських художників, можна виокремити сюрреалізм, оп-арт, поп-арт і концептуалізм.

Сюрреалізм (від фр. надреалізм) - одна з основних течій художнього авангарду. Виник у 20-х роках у Франції. На думку головного теоре­тика сюрреалізму А. Бретона, його мета - «вирішити суперечність між мрією та реальністю». Способи досяг­нення цієї мети були різноманітними: художники з фотографічною точніс­тю зображували позбавлені логіки сцени, створювали з фрагментів звич­них предметів дивних істот.

Оп-арт (скорочене англ. оптичне мистецтво) - течія абстрактного мис­тецтва, найпопулярніша на Заході у 60-х роках. Твори оп-арту побудовані на ефектах омани зору, при цьому до­бір форм та кольорів спрямовано на створення оптичної ілюзії руху.

Поп-арт (скорочене англ. попу­лярне мистецтво) виник у США та Великій Британії під впливом масової культури. Джерелом його образного світу стали популярні комікси, рекла­ма та продукти промислового вироб­ництва. Одномоментність сюжету в живопису поп-арту інколи підкреслю­ється технікою, що нагадує ефект фо­тографії, а в скульптурі - ретельним відтворенням дрібних деталей.

Концептуалізм, концептуальне мис­тецтво (від лат. думка, поняття) - провідний напрям західного мистец­тва 60-х років. На переконання його представників, ідея (концепція), по­кладена в основу твору, має самоцінне значення і ставиться вище за май­стерність виконання. У втіленні кон­цепції можуть використовуватися най­різноманітніші засоби: тексти, карти, фотографії, відеофільми тощо. Твір може виставлятися в галереї або бути створений «на місцевості», наприк­лад, природному ландшафті, який іноді стає його складовою. При цьому образ художника як генератора ідеї підриває традиційне уявлення про статує автора творів мистецтва.

На сучасному етапі відбувається інтенсивний пошук нових форм, які виходять за межі традиційних «кар­тини», «скульптури», «малюнка». Об­разотворче мистецтво ніби прагне злитися в єдине ціле з іншими вида­ми художньої творчості: музичним, театральним, екранними мистецтва­ми. Дедалі частіше вживаються звич­ні на Заході, але нові для більшості наших співвітчизників слова інсталя­ція, перформанс, асамбляж. Інсталяція (від фр. устрій, розмі­щення) виникла на межі 50-60-х ро­ків XX ст. Спершу цей термін ужива­ли для описання процесу розміщення творів в інтер'єрі галереї, згодом -щодо певного виду творчості. В інста­ляції окремі елементи, розташовані всередині заданого простору, утворю­ють єдине художнє ціле і часто разраховані на конкретну галерею. Такий твір не може бути перенесений в інше місце, оскільки навколишня обстанов­ка є його рівноправною частиною. В інсталяції часто передбачається те­атральна драматизація простору.

Перформанс (від. англ. вистава) - художнє явище, тісно пов'язане з тан­цем і театральним дійством. Виник наприкінці 50-х років, коли художники задля досягнення безпосереднього кон­такту з публікою почали вигадувати для своїх творів театральний контекст. Часто являє собою розігране перед ау­диторією дійство, в якому скульптур­ним елементом слугує людське тіло. Під впливом масової культури та ек­ранних мистецтв художники перено­сять перформанси з галерей у театри та клуби. Нині чітких меж між перфор-мансом та іншими видами театралізова­них вистав немає. Всі вони визначають­ся широким терміном «мистецтво дії».

Асамбляж - уведення у твір мис­тецтва тривимірних нехудожніх мате­ріалів і так званих знайдених об'єктів - звичайних буденних предметів. Походить від колажа - техніки, в якій шма­точки паперу, тканини тощо закріплю­ються на пласкій поверхні. Мистецтво асамбляжу зародилося на Заході на початку століття, коли П. Пікассо по­чав використовувати в кубістичних конструкціях реальні предмети, і на­було особливої популярності напри­кінці 50-х років. Серед українських митців прийом асамбляжу широко ви­користовували О. Архипенко, В. Єрмилов, О. Баранов-Россіне та ін.

Сучасний художній процес в Укра­їні часто за аналогією із Заходом на­зивають епохою постмодернізму (тобто такою, що настала після мо­дернізму). У США та країнах Захід­ної Європи модернізм вичерпав себе приблизно на межі 60-70-х років. Він уже був не здатний народжувати нові явища. Постмодернізм в образотвор­чому мистецтві нагадує химерно пере­мішані уламки всіх попередніх сти­лів, напрямів і течій, в яких безглуз­до шукати принаймні найменші вияви цілісності. Те, що нині називають «українським постмодернізмом», най­частіше є запозиченням, а то й від­вертим плагіатом західних зразків.

Майбутнє українського мистецтва в духовності. Саме в цьому воно має невичерпно багаті традиції як у реа­лізмі, так і в кращих виявах авангар­ду, і передусім - у народному мистец­тві - джерелі натхнення українських художників.

14