Графіка

Мистецтво графіки 30-50-х років пов'язане з творчістю ряду визначних митців. Особливо плідно в цей час розвивалася книжкова ілюстрація.

Талановитим інтерпретатором літе­ратурної класики був Михайло Дерегус (1904-1997). Він створив ілю­страції до поеми І. Котляревського «Енеїда», позначені народним гумо­ром, гротеском, тонким відчуттям ха­рактеру твору, до повісті «Тарас Бульба» та інших творів М. Гоголя. У серії гравюр «Дорогами України» М. Дерегус виявив себе як майстер лірико-романтичного пейзажу. Герої­зацією та романтикою сповнені твори серії «Українські народні думи та істо­ричні пісні».

У цей час на творчу арену вийшов Василь Касіян (1896-1976) - один із провідних українських графіків. Його ілюстрації до «Кобзаря», повіс­ті І. Франка «Борислав сміється» та багатьох інших творів засвідчили не­пересічний талант, високу професій­ну майстерність цього художника, глибоку народність створених ним об­разів.

Серед митців молодшої генерації великим обдарованням вирізняються Олександр Пащенко та Валентин Литвиненко. Це майстри гравюри на ліно­леумі - техніки, що досягла в Украї­ні високого рівня розвитку. Творам В. Литвиненка («Лист»), О. Пащенка («Весняні води») притаманні вишуканість композицій, виразність силуетів, майстерне використання контрастів, особливий ліричний настрій.

Скульптура

Мистецтво скульптури тоталітарно­го періоду перебувало у найскрутнішому становищі, адже саме на нього здійснювався найбільший ідеологіч­ний тиск. Проте всупереч цьому з'яв­лялися твори, позначені професійніс­тю виконання та щирістю задуму.

У монументальній скульптурі найзначнішим явищем було встановлення пам'ятників Т. Шевченку в Києві, Харкові та на Чернечій горі в Каневі роботи ленінградського скульптора Матвія. Манізера. Досягнення станко­вої скульптури пов'язані передусім з портретним жанром. Найяскравішими скульпторами свого часу були Леонора Блох - учениця великого О. Родена (портрети О. Родена, І. Франка, ком­позиції «Радість материнства», «Мікеланджело»), Бернард Кратко (портре­ти І. Бродського, Ф. Кричевського, П. Волокидіна), Григорій Пивоваров (портрети Т. Шевченка, О. Пушкіна, І. Франка, О. Довженка). Творчості цих митців притаманні бездоганна про­фесійна майстерність, пластична ви­разність, психологічна проникливість.

Мистецтво другої половини 50-х-80-х років

Наприкінці 50-х років розпочався новий етап у розвитку українського об­разотворчого мистецтва. Жорсткий ідеологічний тиск на творчість митців дещо послабився. І хоча дотримання «принципу соціалістичного реалізму» залишалося обов'язковим для радян­ських художників, його тісні межі роз­ширилися. В образотворчому мистец­тві стала можливою більша порівняно з попереднім періодом свобода у вибо­рі тем, засобів втілення художнього задуму, виявленні національної само­бутності.

Чимало художників прагнули відій­ти від прямолінійного копіювання жит­тя. Вони зверталися до символічних об­разів, поетичної інтерпретації навко­лишнього світу. Саме поетизація стала однією з провідних тенденцій наступ­них десятиліть не лише в образотворчо­му, а й в інших видах мистецтва (при­гадаймо високі здобутки українського поетичного кіно). Кращі українські художники: Тетяна Яблонська, Анато­лій Петрицький, Олексій Фіщенко, Валентин Литвиненко, Вадим Одайник, Галина Бородай та інші творили поезію засобами живопису та графіки.

Для цього періоду характерний по­тяг до національного коріння. Митці зверталися до образів видатних діячів історії, культури, вивчали народне мистецтво, звичаї, побут. Глибоке ро­зуміння народних традицій, відчуття національного колориту притаманні творам Валентина Задорожного, Вік­тора Зарецького, Тетяни Яблонської, Георгія Якутовича, Андрія Коцки та багатьох інших митців.

Великого значення набуло мону­ментально-декоративне мис­тецтво, в якому відбувалися сміли­ві експериментаторські пошуки. Се­ред оригінальних, яскравих творів українських монументалістів - віт-раж-триптих в Національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка (худож­ники Ф. Глущук, В. Задорожний, В. Перевальський), мозаїка «Акаде­мія XVII ст.» в Інституті теоретичної фізики (художник М. Стороженко), оздоблення інтер'єру Палацу дітей та юнацтва у Києві за мотивами твор­чості народної художниці М. Приймаченко (художники А. Рибачук і В. Мельниченко). Ада Рибачук та Володимир Мельниченко створили та­кож унікальний твір - барельєфну стіну меморіально-поховального ком­плексу на Байковому кладовищі в Ки­єві, в якому репрезентували власне філософське осмислення життя та смерті. Ця грандіозна праця була по-варварському знищена владою.