Виконавство, освіта

Визначальна роль у поширенні цер­ковного співу належала усній традиції. Користуючись нотацією лише як орієн­тиром, співаки на практиці засвоювали мелодії «з голосу» і відтворювали їх з пам'яті. Отже, виконання було варіа­тивним, що потребувало від співаків бездоганних музичних здібностей, пе­редусім гарного природного слуху. Ча­сом значення деяких старих знаків за­бувалося і згодом їх було взагалі не­можливо з'ясувати. Отже, виникали труднощі у розшифруванні записів. Так, нерозгаданою таємницею і досі за­лишаються рукописи з вишуканим сти­лем письма, що нагадує арабську в'язь.

Урочистий партесний спів набув по­ширення в практиці церковних хорів завдяки діяльності братських шкіл - Острозької, Львівської, Київської, Луцької та ін. Братства виникли на­прикінці XVI ст. Вони об'єднували представників української інтеліген­ції, які гуртувалися навколо церков­них громад. Свою діяльність братчики присвячували боротьбі за рідну мову, культуру, православну віру. Для цьо­го вони організували широку мережу шкіл. Обов'язковими предметами нав­чання у них були спів і музична гра­мота. Ці школи стали центрами тогочасної культури та освіти. У них готу­вали кваліфікованих регентів, співа­ків, учителів музики, переписували, а пізніше друкували музичну літерату­ру. Наприклад, зберігся реєстр нот бібліотеки Луцького братства, до яко­го увійшло близько 300 партесних тво­рів понад десяти авторів!

6