Скульптура

Тісно пов'язана з архітектурою сти­лю Відродження скульптура. Після прийняття християнства цей вид обра­зотворчого мистецтва занепав, оскіль­ки православна церква вбачала в ньо­му зв'язок з язичництвом. У XIV-XV ст. найпоширенішим різновидом скульптури було декоративне різьб­лення, в якому переважали народні традиції. Під впливом ідей Ренесансу стає помітним прагнення до реалістич­ного відтворення натури.

Скульптура відігравала важливу роль в оздобленні споруд. Чимало бу­дівель Львова цього часу (Чорна кам'яниця, будинок Корнякта, капли­ця Трьох святителів, Успенська церква та ін.) прикрашені майстерно викона­ною декоративною скульптурою. По­пулярні орнаментальні мотиви – грона винограду, листя аканту, квіти грана­ту, фігурки янголят – характерні для мистецтва епохи Відродження.

Визначні пам'ятки скульптурного різьблення – львівські каплиці Боїмів та Кампіанів. Особливою пишнотою та врочистістю вражає каплиця Боїмів, усипальниця родини заможного купця Георгія Боїма. її фасад становить су­цільний декоративний рельєф, викона­ний з надзвичайною майстерністю. Не поступається йому й вишукане оформлення інтер'єру. У ньому крім багатої декоративної пластики особливу увагу привертають алебастрові та мармурові бюсти – портрети членів родини Боїмів. У їх створенні брала участь група митців, серед яких відомі скульптори Г. Шольц, А. Бемер, Я. Пфістер.

Скульптурний портрет становить окремий жанр скульптури. В Україні він з'являється й набуває поширення в XVI ст., що також є свідченням впли­ву культури Відродження. В україн­ській скульптурі портрет виник рані­ше, ніж у живопису. Найранніші його зразки зустрічаються у надгробних пам'ятниках, зокрема у вже згадуваній каплиці Боїмів.

Надгробки замовляли заможні люди для увічнення та уславлення образу померлого. Одним із завдань виконав­ця було відтворення реальних портрет­них рис цієї людини. У цей період сформувалася композиційна схема надгробка, що складався зі скульптури померлого (найчастіше зображували постать, що напівлежить на кам'яному ложі саркофага), та ніші, увінчаної складним архітектурним обрамленням. Таким був надгробок князя Костянти­на Острозького, встановлений 1579 р. в Успенському соборі Києво-Печер­ської лаври.

З часом надгробні пам'ятники ста­ють дедалі складнішими та величніши­ми. На зміну рельєфам приходить кругла скульптура (відокремлена від площини). В обличчях людей посилю­ються психологічні ознаки. Взірцем такого твору є надгробок київського воєводи Адама Кисіля, встановлений у родовій усипальниці – церкві с. Низкиничі на Волині. За традицією помер­лого зображено в лицарських строях, зі зброєю. Скульптор надав його обра­зу суворого й героїчного вигляду і вод­ночас відтворив індивідуальні риси ці­єї відомої історичної особи.

У XVI – на початку XVII ст. укра­їнська скульптура першою серед обра­зотворчих мистецтв зробила значний крок до становлення суто світського мистецтва. Це стало результатом по­ширення світогляду та ідей загально­європейської культури Відродження. Отже, історія української скульптури також свідчить про те, що мистецтво України з усією його національною своєрідністю належить до Європей­ського культурного регіону.