Церковний спів

Упродовж певного часу в церковних богослужіннях, як і у фольклорі, співіснували язичницькі та християнські обряди. Запозичені з Візантії церковні піснеспіви впроваджували запрошені до Києва грецькі та болгарські співаки-доместики. Як відомо з історичних джерел, наприкінці XI ст. цілий двір таких співаків був розташований за Десятинною церквою. Проте головним осередком, де культивувався домествений спів^і, була Києво-Печерська лавра. Імена деяких співаків, наприк­лад Стефана — учня преподобного Феодосія Печерського – дійшли до на­шого часу. З Києва церковний домествений спів поширився по всіх укра­їнських землях, змінюючись під впли­вом місцевих народних традицій. Спі­ваки засвоювали мелодії «з голосу» і відтворювали з пам'яті. Так на Русі поступово формувався самобутній во­кальний акапельний церковний спів, що в майбутньому набув значного по­ширення. Особливо шанували на Русі музику дзвонів. її колоритний перегук супро­воджував християнські свята, збирав народ на віче.

Отже, музична культура Київської держави за короткий історичний про­міжок сягнула високого рівня розвит­ку. Вона розвивалася на поліетнічній основі під впливом досягнень європей­ської музичної культури, водночас не втрачаючи власної самобутності.

6