Змістовий модуль і. Витоки української художньої культури

Тема 3. Художня культура Київської Русі.

Мистецтво Київської Русі – одне з найвизначніших і найсамобутніших явищ світової культури. Художні до­сягнення цієї доби – те підґрунтя, що визначило подальший розвиток укра­їнської культури.

У 988 р. в історії нашого народу сталася надзвичайна подія, що зміни­ла подальший перебіг його духовного й культурного розвитку – було прий­нято християнство1. Разом із новою релігією з Візантії на Русь прийшло й нове мистецтво: будівництво христи­янських храмів, монументальний живопис – фрески та мозаїки, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мі­ніатюра. Місцеві майстри за корот­кий час не лише оволоділи цими вида­ми творчості, а й розвинули їх, ство­ривши самобутнє обличчя мистецтва Київської Русі.

Архітектура

З прийняттям християнства почало­ся небувале піднесення архітектури. Поширилося муроване будівництво, яке до того на Русі було рідкістю. Го­ловним його видом стали так звані культові споруди – церкви й собори. Більшість архітектурних пам'яток цьо­го періоду збереглися в Києві та Чер­нігові.

Візантійські зодчі розробили особ­ливу систему будування культових споруд, що поширилася і в наших зем­лях. Вона дістала назву хрестовобанної. Згідно з нею головний об'єм спо­руди в плані утворює хрест. Централь­на його частина увінчується банею (ку­полом). Довкола головної бані можуть розташовуватися інші, менші за розмі­рами. Головна частина православного храму завжди орієнтована на схід. Зазвичай вона утворює три напівкруг­лі виступи – апсиди. У центральній апсиді розташований вівтар – місце, де відбувається богослужіння, у біч­них – підсобні приміщення (жертов­ник у лівій та дияконник у правій). Приміщення великих храмів рядами стовпів ділиться на поздовжні галереї – нави (нефи). У західній частині знаходиться вхідне приміщення – нартекс (притвор, бабинець). Така побудова чудово пристосована до потреб Бого­служіння, тому за багато століть вона майже не змінилася.

Християнський храм був не лише архітектурною спорудою певного при­значення. Він мав глибокий символіч­ний зміст, уособлював своєрідну мо­дель Всесвіту, де панують лад і гармо­нія, де чітка ієрархія духовних сил зо­середжена довкола головної – Творця всього сущого.

Найдавніша пам'ятка архітектури цієї доби, що збереглася до наших днів, – Спаський собор у Чернігові, збудований князем Мстиславом у 1036 р. Це типова давньоруська хрестовобанна споруда, увінчана п'ятьма банями1. Усередині собор прикраша­ють настінний живопис, декоративне різьблення та мозаїчна підлога.

Найвищого розквіту мистецтво Ки­ївської Русі досягло за княжіння Ярослава Мудрого. Справжнім сим­волом доби став славнозвісний Софій­ський собор у Києві, закладений вели­ким князем у 1037 р. на місці розгро­му печенігів. Функції Софійського со­бору не обмежувалися суто церковним призначенням. У ньому відбува­лись урочисті державні церемонії, розміщувалися бібліотека та центр книгописання.

Сучасного зовнішнього вигляду Со­фійський собор набув у ХУІІ-ХУПІ ст., а от внутрішні приміщення – інтер'єри – добре зберегли свій первісний вигляд. Цей величний храм має складну пірамідальну будову. Увінчу­ють його тринадцять бань. Основний об'єм собору з трьох боків оточують два ряди галерей. Із заходу між зов­нішніми галереями споруджено дві круглі вежі, в яких знаходилися схо­ди, що вели на хори. Інтер'єр Софії Київської - це гармонійний мистецький ансамбль, в якому злилися воєди­но архітектура, живопис та декора­тивне мистецтво. Таке явище, коли різні види мистецтва нерозривно пов'язані між собою як формою, так і змістом, дістало назву синтезу мис­тецтв.