Музична і театральна культура східних слов'ян

Коріння української музичної та те­атральної культури сягає сивої давни­ни, коли територію сучасної України населяли східнослов'янські племена. Історичні джерела свідчать/ що наші предки ще в дохристиянські часи мали різноманітні музичні інструменти, об рядові традиції та багатожанровий фольклор. Давні слов'яни вміли грати на гуслях, лютні, сопілці, бубнах. Культові відправи супроводжувалися хоровим співом, танцями й хоровода­ми під акомпанемент музичних інстру­ментів.

Основу духовної культури будь-якого народу становить усна народна творчість, що завжди вирізняється на­ціональною самобутністю й неповтор­ністю. Не випадково кажуть, що фоль­клор – це душа народу. Відмітною ри­сою фольклору є синкретизм: поетичні тексти або співають, або виголошують з певною інтонацією, мімікою, жеста­ми в супроводі музики й танців.

Народні пісні, хороводи та ігри ви­конувалися відповідно до певної пори року і здавна складалися в календар­но-обрядові цикли. До архаїчних фольк­лорних форм належать також родинно-обрядові пісні. Усі ці музично-пое­тичні зразки не записувалися, а усно передавалися від покоління до поколін­ня, варіювалися й видозмінювалися. У піснях, що дійшли до нашого ча­су, збереглися архаїчні елементи: над­то вузький діапазон мелодій-поспівок, уживання в текстах імен передхристиянських божеств («Ладо») тощо.

Календарно-обрядові пісні

Календарно-обрядові пісні пов'язані з прадавніми анімістичними вірування­ми, землеробським культом, господар­ською діяльністю слов'ян. Відповідно до цього їх поділяють на основні цик­ли – весняний, літній, осінній і зимо­вий. Пісні класифікують також за жанрами: веснянки та гаївки (гагілки), русальні та купальські пісні, жни­варські пісні (зажинкові, жнивні, об­жинкові), колядки та щедрівки.

Веснянки та гаївки починали спі­вати з першим пробудженням природи від зимового сну. Ще на Масницю спа­лювали солом'яне опудало – проганя­ли зиму. Спів веснянок завжди супро­воджували хороводами, танцями, ігра­ми в полі або на лісових галявинах. У них зазвичай оспівували явища при­роди, молодість і дівочу вроду. Мело­діям веснянок притаманні речитативні звороти, закличні музичні інтонації, вигуки («Гу-у-у-у»). Веснянки та гаїв­ки співали гуртом. У театралізованих обрядах брали участь діти, які виконували різні пісні-ігри з імітаційними ру­хами. Вони зверталися з привітанням до птахів, тварин, дерев, сонечка («Зайчик», «Перепілонька»), наділя­ючи їх людськими рисами. Багато ігор-хороводів відтворювали певні сільськогосподарські роботи («Мак», «Просо», «Огірочки»).

Русальні пісні виконували під час так званого русального тижня – наприкінці весни – на початку літа (кі­нець травня – поч.аток червня). Саме тоді, як вважалося, заквітчані водяни­ми ліліями русалки виходять із води на берег, бігають полями і, бавлячись, можуть залоскотати подорожніх. Ци­ми піснями уславлювали одухотворе­ну весняну природу, в них звучали мотиви кохання. Згодом фантастичні образи мавок, водяників і польових русалок ожили в літературних творах, зокрема у поемах Т. Шевченка «Утоп­лена», «Тополя», «Лісовій пісні» Лесі Українки. Русалки є центральними персонажами опер А. Дворжака, М. Лисенка, М. Леонтовича, О. Даргомижського, М. Римського-Корсакова. Символічно, що альманах «Русь­кої трійці», вихід якого ознаменував початок західноукраїнського націо­нального відродження XIX ст., дістав назву «Русалка Дністровая».

Найдавнішими є купальські піс­ні, їх виконували на свято Івана Купа­ла. Побутував звичай проводжати ци­ми піснями весну, яку символізувало уквітчане деревце - марена.

У мелодиці й ритміці купальських пісень відчуваються архаїчні мотиви. В текстах превалюють такі поетичні образи, як місяць, зорі, вербове дерев­це, червоні ягоди тощо. Славлячи жит­тєдайні сили природи - вогонь воду, сонце, – юнаки під час свята Купала стрибали через вогнище, дівчата воро­жили, спускаючи на воду вінки, купа­лися в росі (очищалися).

Жниварські пісні були найуро­чистішими, адже вони супроводжува­ли радісний процес збирання врожаю. Головні їх мотиви - привітання госпо­дарів, побажання їм добробуту. Для жниварських пісень характерні плав­ний ритм, неквапливий рух мелодій, величальні інтонації. Часто в них оспі­вувався обжинковий вінок - символ щедрих урожаїв. Побутував звичай за­лишати на полі незжату смугу («боро­ду»). Восени прощалися з літом, свят­куючи день Коструби, про що сьогодні нам нагадує старовинна пісня-гра «Кострубонько».

Колядки і щедрівки входять до зимового циклу обрядів та пісень. Сло­во «колядка» походить від праукраїнського імені богині неба Коляди. Вечір напередодні Нового року українці здавна називали «щедрим», тому й піс­ні, що співалися цього дня, дістали та­ку назву. У цей вечір хату при­крашав святковий дідух – сніп, що символізував добробут.

До нашого часу збереглася традиція колядування і щедрування з привітан­ням господарів, ґречним побажанням їм здоров'я й достатку. Дитячі коляд­ки та щедрівки, невеликі за діапазоном і прості за ритмічною структурою мелодій, містять переважно жартівливі й гумористичні мотиви. У них зазвичай звучить вимога винагороди: «Коляда, коляда, дай, дядьку, пирога!» або «Коляд, коляд, колядниця, добра з маком паляниця, а без маку не така, дайте, дядьку, п'ятака». Найхарактер­нішою особливістю музичної форми старовинних пісень зимового циклу є повторюваність короткого мотиву-рефрену¹ невеликого діапазону: «Щед­рий вечір, добрий вечір».