13.Перші натурфілософи: мілетська школа, Геракліт та Піфагор.

Біля джерел формування натурфілософії стояла мілетська школа, її засновником був Фалес, а його послідовниками - Анаксімандр і Анаксімен. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають усі конкретні предмети і явища. Речі є чимось тимчасовим, вони виникають і зникають, а їх основа є вічною, що існує завжди. Фалес вбачав таку першооснову у воді, Анаксімандр вважав, що нею є невизначений початок-"апейрон", Анаксімен-повітря. Основні філософські принципи мілетської школи були розвинуті Гераклітом. Він убачав першооснову світу у вогні. Все виникає з вогню і у вогонь перетворюється, це є ідеєю про мінливий, минущий характер усього існуючого. Геракліт є одним із перших філософів, хто помітив, що одне і те саме є водночас і різним, і протилежним. Він наголошував, що суттєва зміна-це перетворення на свою протилежність, що одна протилежність виявляє цінність іншої, суперечливість зближує протилежності. Якщо зникають суперечності, то зникає рух, а якщо зникає рух, то зникає все. Геракліта вважають одним із засновників наївної діалектики. Геракліт першим починає міркувати над проблемами пізнання. Наступною відомою філософською школою була школа піфагорійців. Її засновником був Піфагор. Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення - число. Воно володіє речами, моральними і духовними якостями. Підґрунтям світу є числа, які і створюють космічний порядок. Одиниця - основа всього, лінії створює двійка, поверхні - трійка, а тіла - четвірка. Числа виступають як самостійні сутності. Священною декадою є число 10, бо це подоба Всесвіту з десятьма небесними сферами і десятьма світилами.

14. Піфагор та Парменід: число та слово як різні погляди на втілення сутності світу.

Відомою філософською школою була школа піфагорійців. Її засновником був Піфагор. Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення - число. Воно володіє речами, моральними і духовними якостями. Підґрунтям світу є числа, які і створюють космічний порядок. Одиниця - основа всього, лінії створює двійка, поверхні - трійка, а тіла - четвірка. Числа виступають як самостійні сутності. Священною декадою є число 10, бо це подоба Всесвіту з десятьма небесними сферами і десятьма світилами. У VI ст. до н. е. виникає ще одна філософська школа - елейська. Представники елеатської філософії основу світу вбачали в неконкретному: не в речовині, а в початку, який позначається поняттям "буття". Найбільш глибокі ідеї були представлені Парменідом. Своє філософське він поділяє на дві частини: 1) (шлях істини) і 2) «шлях уяви»,тобто буття і не буття. «Буття є, а небуття немає» :воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі.

15. Постановка проблематики буття та притаманні їй апорії: елеатська школа.

У VI ст. до н. е. виникає ще одна філософська школа - елейська. Найбільш глибокі ідеї цієї філософії були розроблені Парменідом і Зеноном. Парменід став відомим завдяки вислову: «Буття є, а небуття немає». Для Парменіда буття — це те, що осягається розумом, почуттям же буття недоступне. Буття — це те, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього». Почуттєве сприйняття має справу з безліччю різноманітних речей і одиничних предметів, що оточують людину. Прагнучи віднайти глибоку основу всього існуючого, Парменід зауважує: ніщо із безпосередньо даного в чуттєвому досвіді не може задовольнити його через явно минущий і скінченний характер. Усі речі мають скороминучу, підвладну змінам і перетворенням, тлінну природу. Його цікавить те, що залишається неминущим у вічному потоці загальних змін. Від безпосередньої даності буття як множинного Парменід іде до визнання існування, справедливо вважаючи, що без існування світу як єдиного не було б і його чуттєвої множинності. Та потім зосереджує увагу на грані єдиного в бутті, що відкрилася йому. Абсолютний, нетлінний і неминущий характер єдиного буття затьмарює множинне й чуттєве. Тепер буттям філософ називає тільки єдине й нерухоме, а множинне й чуттєве — небуттям, всупереч судженням людей. Звідси всі парадокси вчення Парменіда. Логічне обгрунтування висновків Парменіда давав Зенон. Розвиваючи погляди вчителя, він підкреслював, що логічно неможливо уявляти множинність речей і припущення руху - це призводить до суперечностей. За принципами елейської школи Зенон розриває чуттєве і раціональне пізнання. Істинним визнає тільки раціональне пізнання, а чуттєве пізнання вважає обмеженим, суперечливим. Найбільш відомим викладенням елейського відкидання руху та незмінності буття є апорії (логічні ускладнення) Зенона, за допомогою яких він доводив одиничність буття, яке представляє як просторове явище.