Літературні здобутки доби розстріляного відродження.

Участь у творенні української культури і літератури старої демократичної інтелігенції, котра не пішла в еміграцію, а обрала формальну лояльність щодо радянської влади – С.Васильченко, Г.Хоткевич, С.Єфремов, М.Чижевський, М.Філянський, О.Пчілка, Л.Старицькі-Черняхівська, М.Могилянський та ін.

Прихід в літературу молодого покоління національної демократичної інтелігенції, що зберігло певну внутрішню незалежність і докладало свої зусилля для вивчення української літератури до рівня вершинних класичних взірців античної та західноєвропейської літератури. Група “неокласиків”. – М.Зеров, М.Рильський, П.Пилипович, М.Драй-Хмара, О.Бургардт.

Вірність ідеалу створення повноцінної національної літератури поділяли виходці з національної демократичної інтелігенції молодшого покоління П.Тичина, М.Семенко, М.Йогансен, Д.Фальківський, М.Терещенко, В.Поліщук, Остап Вишня, Ю.Смолич, М.Бажан, О.Довженко, Ю.Яновський та ін.

Прихід у літературу молодої робітничо-селянської інтелігенції, котра брала участь у громадянській війні (М.Хвильовий, Г.Епік, В.Минко, І.Микитенко, І.Ле, Г.Косинка, І.Кириленко, А.Головко, П.Панч та ін.)

Літературне життя в Західній Україні, Буковині. Вплив традицій І.Франка. активна участь у літературному житті О.Кобилянської, В.Стефаника. місце на літературній ниві “молодомузівців” Б. Лепкого, В.Пачовського, П.Карманського. Орієнтація на літературне життя України (А.Крушельницькій, В.Бобринський, М.Ірчан.

Прихід у літературу молодих письменників (П.Козланюк, С.Тудор, Я.Галан). Орієнтація письменників на традиції національно-визвольної боротьби січового стрілецтва, УНР і ЗУНР (Р.Купчинський, О.Бабій).

Строкатість і спонтанність літературного життя України. Виникнення літературних організацій, груп письменників. Різноманітність їхніх естетичних програм. Спільність між ними в активному пошуку національних стимулів у вирішенні проблеми створення справжньої високомистецької літератури. Настанова збереження і розвиток української мови, даної у спадщину “тисячолітніми поколіннями батьків наших”. Значення українізації у піднесенні національно-культурного розвитку, літератури зокрема.

Відродження української культури після соціальних та національних катаклізмів в Україні у першій чверті XX століття. Масові арешти, фізичне знищення талановитих представників творчої інтелігенції. Арешт 500 письменників України.

14. Літературний портрет п. Тичини…

Павло Григорович Тичина – класик української літератури, один з найбільших поетів ХХ віку. Рання творчість П.Г.Тичини (1906 – 1916). Вплив Шевченка, народної пісні.!

Усвідомлення себе органічною часткою Вітчизни – України в служінні якій поет вбачає “Мету свого життя”. Засудження глузувань недругів України які торочать “Що вмерла вона”. (“Україно моя, моя любо Вкраїно...” Не знаю і сам я, за що так люблю...”, “Ах не смійтеся ви наді мною...”) Заклики до завзяття активної дії, осуд психології райської покори, що стоїть на заваді перемоги українства (“Молодий я, молодий...) Близькість настроїв, переживань П.Тичини про Україну з настроями і переживаннями про Україну, виражених у ранніх віршах Лесі Українки.

Роздуми над долею селянства (“Розкажи, розкажи мені поле”...) Піднесення до високого громадянського пафосу про соціальне і національне визволення народу котрий уже залунає в збірках П.Тичини “Дух народів горить”.

Рання пейзажна та інтимна лірика . тяжіння поета до пісенної поетики, традицій класичної лірики 1915 – 1916 років, які наближають її до художньої атмосфери збірок “Сонячних кларнетів” та “плуг”.

Входження у літературу П.Тичини з благословення М.Коцюбинського та М.Грушевського.

Прозові твори П.Тичини. оповідання “На ріках вавілонських”, “Богословіє”, “Спокуса”. Зображення духовної школи як осередку поневолення й руйнування людської особистості (“На ріках вавілонських”, “Богословіє”). Перегукування оповідань з “Записками семінариста” І.Нікітіна, почерки бурси” М.Пом’яловського, “Люборацькі” А.Свидницького. висміювання розбещеності в монастирях, цих твердинях офіційної моралі (“Спокуса”). Спільні риси оповідань П.Тичини в зображенім “монастирського дна” з оповіданням М.Коцюбинського “У грішний світ”. Шукання П.Тичини засобів психологізму в зображені образів-персонажів оповідань.Збірка “Сонячні кларнети”. Філософсько-естетичне осмислення гармонійності єдності людини і природи, вічності руху і змінності життя. Новаторське поєднання елементів суміжних з поезією. Мистецький синтетизм “Сонячних кларнет” – одна з визначальних рис поетики є музична домінанта у віршах збірки, її відмінність від псевдо музикальної манії декадентів (“На музичну Україну прийшов наймузичніший поет” (О.Білецький).

Пейзажна лірика. (“Арфами, арфами...”, “Гаї шумлять”, “Хтось гладив ниви”, “Пастелі”, “Енгармонійне”). Філософська проблема “Людина і час”, “Психологія природи” і психологія ліричного героя. Образ “Сонячних кларнетів”. Краса природи як момент вираження любові до рідної землі. Поетика пейзажної лірики збірки.

Інтимна лірика в збірці (“Десь надходила весна...”, “Цвіт в моєму серці...”, “Не дивися так привітно...”, “Подивилась ясно...”, “З кохання плакав я...”, “О, панно Інно...” Свіжість, просвітленість незвичайної поетичності, душевної ніжності інтимної лірики П.Тичини. Любов як уо??лення духовного благородства, багатства, щастя. Традиції інтимної лірики класичної літератури (Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка) та традиції народної пісні в інтимній ліриці П.Тичини.

Творче використання поетом елементів модерністської поезії у збірці “Сонячні кларнети”. Громадянські мотиви у збірці. Відтворення української революції (“Золотий гомін”). Звернення до жанру думи (“Дума про трьох вітрів”) демократизм поета. Трагізм безміру скорботи навіяні національною, матеріальною і духовною руїнами, перенесеними жорстокими умовами часу (цикл “Скорбна мати”). Вірш “Пам’яті тридцяти” (1918 р.) про загибель під Крутами юнаків, які стали на захист УНР. Пророчі думки поета про трагізм України в нас???ні часи: “По кривавій по дорозі нам іти у світ”. Збірка “Замість сонетів і октав” (1920). Революція і проблеми гуманізму, культури, мистецтва. Поетика збірки.

Збірка “Плуг”. Захмеленість, віра поета в обіцянки більшовицької пропаганди. Мотиви героїки учасників революції (“Плуг” “На майдані”, “Як упав же він з коня...”, “Псалом залізу”. Викриття занепадницьких течій в літературі (“Я знаю...”, “Один в любов...”, “Плюсклим пророкам”). Проблеми новаторства мистецтва (“Мадонно моя”, “Листи до поета”). Роль традицій Т.Шевченка в художніх пошуках П.Тичини. зв’язок події збірки “Плуг” з поетикою народної пісні.

П.Тичина в добу розстріляного відродження. Збірка “Вітер з України” (1924)

Розширення діапазону його естетичних пошуків. Удосконалення манери письма. Подача досконалих взірців поезії нової форми. Вірність поета принципам мистецького синтетизму. Збагачення музичності вірша. На основі власного витончено-гострого ритмічного чуття, і чуття музичності .виняткова чутливість поета до народнопоетичного стилю. Неповторна винахідливість вибагливого у створенні несподівано яскравих витончених, ідучих від серця образів, власного стилю.

Сподівання П.Тичини на національне і культурне відродження України. Я дійшов свого зросту і сили, я побачив ясне в далині”. Оптимізм і тривога поета за майбутнє людства. Двобарвність лірики. Переплетіння світових пасмуг з темними (цикл “Харків, “Вулиця Кузнечна”, “Надходить літо”, “Голод – ідилія і трагедія”. Тяжіння до соціологізування поезії, що було помічено іще М.Хвильовим, М.Зеровим. зіткнення в двох стилях систем: тонких спостережень, глибоко сердечних образів і елементної публіцистики, декларативності. Тематична строкатість збірки “Вітер з України”. Вірші “З Кримського циклу” Своєю ліричною проникливістю, філософічністю, сталевими рисами, нагадують лірику “Сонячних кларнетів”

.Творчість П.Тичини у 30-х роках. Початок трагічної деформації таланту поета під тягарем репресивно-тоталітарного режиму. Вимушена конформність його громадської позиції. Відхід від філософського заглиблення та інтимізованої, витончено яскравої лірики. Перетворення поезії в рупор ідеологем казарменого соціалізму. Прояви формалізму. Панування публіцистичності, плакатності, декларативності у збірках 30-х років – “Чернігів, “Партія веде”, “Чуття єдиної родини”, “Стиль і ніжність” .

Вияви власного стилю, пластичності обрядності, музичної інструментовки, несподіваності естетичних ефектів, мистецького синтетизму, віртуозність віршової техніки все ж пробиваються навіть у таких заполітизованих творах, як “Ленін”, “Чуття єдиної родини”, “Зелен-золот”. Або в мемуарних віршованих новелах “Перше знайомство”, “На суботах” М.Коцюбинського”, “Як ми писали листа М.Коцюбинському”.

Творчість П.Тичини у роки Великої Вітчизняної війни. Збірки поезій “Ми йдемо на бій”, “Перемагать і жить”, “Тебе ми знищим – чорт з тобою”, “День настане”. Певний творчий злет поета. Послаблення тиранічно-ідеологічного гніту з боку влади. Свободнішою стала творча думка. Відтворення поетом героїки на фронті і в тилу. Утвердження незнищеності народу, непереможності “правди сили” та віри в загибель фашизму. Піднесення національної самосвідомості, потреби національного самоутвердження. Образ України-матері катованої, але недоланої, яка “ в стражданнях не спить”, і “пожежно, блискно-горобино вся боротьбою гомонить”. (“Матері забуть не можу”, “В безсонну ніч” (думи про Україну”, “Голос матері”, “Україна засяє, оживе”)

Гнівне сатиричне викриття фашизму, його реакційної ідеології (“Тебе ми знищим – чорт з тобою”, “Фашистській гадюці”, “Свиня-наполеончик”). Збагачення поетичної скарбниці України творами високого класу 9філософська поема про безсмертя героїчно-патріотичного подвигу “Похорон друга”, вірш “Я утверджуюсь”). Особливості стилю поеми “Похорон Друга”. Новаторство твору. Творчість П.Тичини післявоєнного періоду. Подальший процес ідеологізації творчості, деформації таланту, яким “керували” чиновники і кар’єристи, тримаючи під страхом терору. Похилі літа. Хвороби. Рідкісні творчі зблиски в поезії П.Г.Тичини – “Море говорить”, “Танці на мечі”, “На співанці”, “Горобинцю золотий”, “Іній”, поеми “Подоріж до Іхтімана”.