6. Особливості драматургії корифеїв українського театру.

Розквіт укр.. театру розпочався з 80-х рр... 19 ст. Справі прислужилися: організатор театру – М.Старицьций, режисер-Кропивницький. М.Старицький відкрив своїм коштом трупу, у якій були такі актори: Заньковецька, Садовська, Крпенко-Карий, Саксаганський.

Драмат. . творчість Старицький розпочав комедіями Різдвяна ніч, Чорноморці, істор..драми Богдан Хм. У творах діалектизми зустріч.. рідко, викор..фразеологізми, приказки.

Серед корифеїв укр.. професійного реалістичного театру одне з перших місць , заслужено Маркові Кропивницького. З імям талановитого актора , режисера і організатора тісно пов’язана історія укр.. театру другої пол. ХІХ ст. .початку ХХ ст. Вже в ранній період творчості М.К виявив блискучу майстерність діалогу , як комічного так і ліричного, природно побутової драматичної сцени. Розширюються жанрові форми драматичної творчості. Із повнометражних творів М.К. вперше була мелодрама « Микита Старостенко, або Не зчуєшся, як лихо спобіжить» (1862) Перероблена не « Дай серцю волю – заведе в неволю» . довкола молодої закоханої пари плете інтриги син старшини Микита. Уподобавши Одарку – намагається усунути зі свого шляху коханого Одарки, бідного парубка Семена за своїм характером, словесний двобій з нахабним залицяльником.»світ духовних цінностей» , тим які плекав віками народ і на цьому тлі самовпевненість Микити його почуття зверхність втрачають будь - який грунт. Асам він постає , як морально – спотворення моралі. .

Критика відзначала певну співіднесенність п’єси молодого драматурга з обрядами - Наталки Полтавки Котляревського. Але взагальній тональності п’єс відчувається суттєва різниця. П’єса Котляревського написана з позиції просвітительського реалізму світла і життєрадісності. М.К. створюючи свою першу драму в дусі побутового романтизму загострює конфлікт наповнює його сильними і страшними пристрастями. Густими чорними барвами описує лиходія. Ця підкреслена мелодраматичність викликала критичну оцінку І.Франка. Згодом у мелодраматичних ситуаціях М.К. більше виявляє художнього смаку.

7. Творча спадщина Панаса Мирного - найвище досягнення української прози XIX століття.

Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 1.05. 1849 р. в родині бухгалтера повітового скарбництва в м. Миргороді на Полтавщині. Літературна доля П.М. – яскраве свідчення трагедії українського письменства в умовах соціального пригнічення. Він не міг друкувати свої твори на рідній землі.

Найвідомішим твором П.М. являється роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» змальовуючи історію села Піски, відтворив майже столітню історію всього українського селянства. Кругом України облягло панство,, як те гайвороння, шматувало її, та земля, котру народ засівав своїми кістками, обороняючи її від ворогів, стала для них теж ворогом, від якого доводилось тікати. Люди переходили з одного місця на інше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди. Кругом неволя, кругом сум людський .Не обминуло лихо Піски , як і всю Україну, - потрапили вони в неволю. Дісталося село пану Польському- вилупок, який після занепаду Польщі перемикнувся під крильце російського самодержавства. Реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі, в народі її прозвали «голодною волею» , бо селяни вийшли «на волю» обідрані, мов жебраки і потрапили в нове рабство до тих же панів. П.М. у романі «Хіба ревуть воли….» розповідає про «лихо давнє й лихо сьогочасне» , бо засилля «п’явок народних» не змінилося й після реформи. Роман П.М. «Хіба ревуть воли…» вчить нас бути вірними до кінця ідеалам честі, добра справедливості, ніколи ні за яких умов не йти на компроміс зі своєю совістю. Чіпка, Грицько – вихідці з бідних селян, сироти .Бунтарство Чіпки і покірність Грицька.    

   Творчу діяльність Панас Мирний починав як поет. Все своє життя він повертався до поезії, наголошуючи, що вона допомагає йому осмислювати навколишню дійсність, щоб потім писати прозу. Та все ж таки в українську літературу Панас Мирний увійшов неперевєршеним майстром прози. Помітним явищем у літературному процесі стала повість «Лихі люди», яка в 1877 році була надрукована за кордоном і ввозилась в Україну нелегально. В ній уперше було показане розмежування в середовищі інтелігенції. Письменник сміливо наголошував, що «лихі люди» — не революціонери, а ті, хто намагається врятувати занепадаючу систему. Та справжню письменницьку славу принесли Панасу Мирному два великі романи: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і «Повія». Хоча слави письменник ніколи не шукав. Характерний такий випадок. У квітні 1892 р. відбулася прем'єра драми Панаса Мирного «Лимерівна». У головній ролі — Марія Заньковецька. Вистава закінчилася під бурхливі оплески, багато разів підіймали завісу. Зачарований грою геніальної актриси, зворушений до сліз, Панас Якович у шалених оваціях забув свій кодекс: не розкривати, берегти таємницю псевдоніма — і під вигуки публіки «Автора! Автора!» піднявся на сцену. Перед здивованими очима переважної більшості глядачів стояв знайомий багатьом трохи зніяковілий і розчулений колезький радник П.Я. Рудченко. Або такий випадок: у 1915р., на 66-му році життя, П.Я. Рудченко одержав багато привітань. Його вшановували як талановитого й сумлінного, високого за рангом чиновника. А в цей же час полтавська жандармерія розіслала циркуляр про розшук неблагона-дійних осіб, серед яких значився і Панас Мирний.