5. Літературна творчість та громадська діяльність Пантелеймона Куліша

П. куліш – особистість багатогранна., до певної міри суперечлива, охоплена невтомною діяльністю над пробудженням суспільно- національної свідомості україни. Цей піонер культури на Україні (Зеров) був письменником мислителем, перекладачем на українську мову Біблії, Байрона, Гете, справжнім «літературним критиком (Єфремов), видавцем, ученим, україно знавцем широкого профелю. Як автор історичних романів, поем, драм, лірики, розвивав фольклорнр-історичну течію українського романтизму 40-років.

В 1857 р. вийшла його «Граматка» - один з перших українських букварів. Що також використовувався як читанка. Мета літер. Діяльності П. Куліша – розвинути укр.. слово.

За висловом І. Франка. «П. Куліш був у плеяді українських літературних корифеїв, перворядною звіз дою». П. Куліш видав 5 поетичних збірок: «Досвітки», « Хуторна поезія», «Дзвін», «Позичена кобза», «Хуторні недогарки». Його поезія нерідко суха, моралізаторська, пристрасно накидається він на тих котрих вважав зрадниками України. Більшість дослідників краими вважають ранні вірші автора. В них відчувається передчуття революційних виступів. Це вірші перестороги. Водночас він докоряє укр. Народові за національне безпам’ятство, закликає до морального самовдосконалення. Історичні мотиви наснажують чимало поезій та поем П. Куліша. Найповніше історичні погляди відображені в прозі.

Як прозаїк Куліш починає писати російською мовою Перший український історичний роман – «Чорна рада» 1846. В цій «Хрониці в 1663 року» Куліш відтворив відомі історичні події – Чорну раду яка відбулася в Ніжині в 1663 році. Він з глибоким знанням доби й законів історичної романістики зобразив у творі події Руїни, коли на Правобережжі гетьманував Тетеря , а на Лівобережжі гетьманом був Я. Сомко.З ним змагалися за булову полковник І. Золотаренко і запорізький кошовий І. Брюховецький, який спритно її й захопив на Чорній раді під Ніжином у червні 1663 р. й скарав суперників на смерть Основним історичним джерелом для Куліша став Літопис Самовидця.

Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує минуле Укр.. Куліш акцентує увагу на суперечностях між простими козаками і старшиною, між город скими козаками і запорожцями. Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічного увиразнення героїв є дорога священик Шрам із своїм сином Петром, прямуючи з правобер. Укр. На Лівобер-ну. До гетьмана Я. Сомко. На цій дорозі вони зустрічають різних людей за соц. Становищем.

Автор зумів вибудувати майстерну романтичну композицію з пригодницькими перипетіями. (викрадення Лесі, лицарський двобій, запорізькі суд і кара), з кульмінаційною сценою самої ради її багатоголоссям. У ній підступність демагога І. Брюховецького бере гору. У розвязці Шрам рятує рідну паволоч від тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично: хоч історична завірюха зламала старе дерево та будуть рости і цвісти нащадки Петра й Лесі.