16.Поезія «празької школи» та її літературні здобутки.

«Празьку школу» представляють поети, чия творчість почалася в еміграції, переважно в Празі та Подебрадах, хоч деякі згодом виїхали з Чехо- Словаччини:Е.Маланюк, Н. Левицькі-Холодна й О. Теліга до Варшави ; В.Хмелюк- до Парижа; Олекса Степанович, Оксана Лятуринська,О.Ольжич залишився тут до кінця другої світової війни. «Празька школа»здебільшого умовний – в тому розумінні, що це не була група, об,єднана організаційно,- ідеологічною та естетичною платформою.У творчості письменників «Празької школи» звучать ностальгічні мотиви , звернення до історичного минулого України. Поезія представників «П. ш» мали високий естетичний рівень, вона пройнята новаторськими пошуками і за стилем є синтезом реалізму, неоромантизмом, символізму

Олег Ольжич – син відомого українського письменника О. Олеся. Він вів антифашистську підпільну діяльність і загинув в концтаборі. Належать збірки «Рінь», «Вежі», «Підзамча», «Гали». Ліричний герой його поезій – твердий у переконаннях борець за національну ідею, сильна людина.. Для поетичного стилю О.Ольжича характерні висока культура та самобутність образного мистецтва.

Є.Маланюк – відомий талановитий поет, мистецтвознавець, літературний критик. У його поезії відчутні національні коріння, хоч був мандрівним співцем, - вічно у дорозі. Найвідоміші збірки – «Гербарій», «Земля і залізо», « Земна Мадонна», «Серпень».видані у різних куточках світу. Йому належать і вишукана любовна лірика, і пейзажні замальовки, сповнені філософських роздумів про «світ гріховний».

Поезії «Празької школи» органічно поєднують українську літературу з європейською у кращих своїх зразках.

17. Вклад в розвиток укр.. Прози першої половини хх ст.. Письменників емігрантів і.Багряного, у. Самчука, є.Маланюка.

Євген Филимонович Маланюк – видатний український поет, есеїст. Один з найактивніших діячів українського літературного процесу в еміграції. Перша світова війна. Революційні події. Громадянська віна. З Київської військової школи потрапив на фронт. Перехід з російської армії до української армії. Був безпосереднім учасником трагічних спроб реставрації національної державності. 1917 – 1920. Після повалення УНР разом з іншими емігрував. Спочатку знаходився у таборі інтернованих у Каліші. 1922 – 1923 р. Став співвидавцем журналу “Веселка”, де і публікував свої вірші. Отже, початок творчості припадає на цей час. Участь Є.Маланюка у виданні в Каліші альманаху “Озимина”. З 1923 р. – студент Господарської академії в Подебрадах. Після закінчення академії 1928 р. Став інженером. З 1929 р. Проживає у Варшаві. Працює інженером і бере активну участь у літературному житті (був одним з засновників літературної групи “Танк”).

З 1923 р. друкувався у численних еміграційних журналах: “ЛНВ” (потім – “Вісник”), “Студентський вісник”, “Дажбог”, 2Дзвони”, “Пробоєм” та ін. Опублікування поетичних збірок “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” 91926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).

Умовно можна розглядати ці видання як перший період творчості. Це період міжвоєнного часу, який замикає збірка вибраного 1943 року. Закріплення місця першорядного поета, “поета людяного”, що виявляє нахил до філософічності, митець “задивлений у майбутнє”. Найтрадиційніший з українських митців і поетикою, і проблематикою і стилем. Вплив Є.Маланюка на діаспору Європи та Америки. Поет-новатор, що “розриває всякі встановлені естетичні норми” й проорює оригінальні естетичні борозни” (Б.Бойчук).

Притаманність першому періодові творчості поета войовничого “державницького” характеру. Колишній сотник УНР, потрапивши за дроти польського табору для інтернованих, змінив зброю – замість рушниці взяв до рук перо, і його вірші стали на оборону України, як досі він боронив України в походах зі зброєю. “Залізних імператор строф” – не гордий титул обраний для себе поетом.

Активна творча діяльність Є.Маланюка після другої світової війни. Поворот у житті: виїзд до Німеччини без сім’ї (1944 р.) Після війни – на педагогічній роботі: викладач математики в українській гімназії у Регенбурзі. Не реалізувавши себе на німецькій землі, виїжджає до Америки. У Нью-Йорку минули останні двадцять років життя. Двадцятитрьох літнім юнаком він востаннє бачив Україну. Майже півстоліття болісно переживав за рідну Батьківщину на чужині.

Продовження поетичної біографії Є.Маланюка в період життя в США. Книги – “Влада” (Філадельфія, 1951); “Поезії в одному томі” (Нью-Йорк, 1954); “Остання весна” (Нью-Йорк, 1959); “Серпень (Нью-Йорк, 1964); Опублікування поеми “П’ята симфонія” (Нью-Йорк, 1953). Посмертна книга поета “Перстень і посох” (Мюнхен, 1972).

Другий період творчості Є.Маланюка. Є.Маланюк – талановитий есеїст. Стержневою залишається ідея української державності. Посилення трагедійності світовідчування поета. Скерованість творчості від зумисне позбавленого ліризму “державного” поетичного будівництва до проблем особливості. Ієрархічність світобудови: Бог – вища справедливість, вищий судія. Поет – ланка між Богом і землею, натхненник нової державної історії. Слово поета – трансформація Божого слова, чинного державотворчого. 2Хто ж як не поети і малярі, музики й журналісти мають бути духовним штабом національного руху! Українець-митець не може, не сміє не бути воїном! “Таким в умовах еміграції, як єдино можливий, на думку поета, “національний чин”. Поетичний бій за державу України поет розпочав.

Пов’язаність історизму Є.Маланюка з географізмом. Степова зона України “дух степу” – основа витворенню без державницького типу людини. Емоційні коливання в осягненні географічно “пластичної” України, персоніфіковані в жіночих взаємо протиставлених образів-символів: Земна Мадонна й Антимарія кохана й розпусниця, свята й відьма. Почуття любові змінюється почуттям ненависті, слова слави – словами прокляття.

Переоцінка засобів у осягненні державницької ідеї в жахливих умовах війни. Поява у ліриці поета образу Одіссея, котрий повертається на Батьківщину. Йому суттєвим є не війна, а дорога повернення. Близькість Гомерівського блукальця поетові, котрий горів бажанням повернутись додому, щоб досягти мети – здійснення своєї державності. Ліризація поезії другого періоду. Усвідомлення поетом невиправданості сподівань на літературу, “національного чину” митця (“Будь проклята літературо...”), недосягнення української “все державної влади мислі”. Водночас Є.Маланюк – лірик-романтик, творець яскравих взірців вишуканої любовної лірики. Є.Маланюк – продовжувач традицій Т.Шевченка.

Багряний мав 25 років, коли геноцид на Україні розгорнувся на весь світ диявольський масштаб. Друга світова війна дала «вихід» на Захід крізь вогняні ворота фронту, крізь цвинтарні табори полонених і концтабори, крізь унтермешівську категорію «остарбайтера», крізь оонівське підпілля. Волею і неволею мільйони українців з УРСР опинилися на Заході. Кількасот тисяч їх осталися емігрантами. Не еміграція, а «ісход», не група однодумців, а неймовірна мішанина маси – колишніх в’язнів і колишніх сексотів; партійних і безпартійних, рядових червоноармійців і полковників та генералів, неписьменних і письменників, колишніх політичних і колишніх кримінальних злочинців, свідомих патріотів і русифікованих, таких, що були патріотами Радянської України, будували в ній укр.. відродження і таких, що були внутрішніми емігрантами, селяни, робітники, фахівці. На еміграції теж не було свободи .Не менш, ніж заборонами , перешкоджала гітлерівська Німеччина формуванню політичної еміграції. Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оонівське підпілля Багряний був єдиний із політичних лідерів еміграції, що зумів найти групу російських політичних діячів, які пішли на співпрацю з українцями на базі безумовного визнання державної самостійності України. І. Багряний стверджував одну дуже дорогу для емігранта з УРСР істину. А саме : всупереч замахам на геноцид – людина, жива, Україна жива! Ніякого вакууму під диктаторським режимом, лише стиснена до неймовірності, але тим сильніша жива енергія , жива душа – жива нація.