Розділ 2. Методологічні основи вчення арістотеля про державу

2.1.Мета і завдання основних праць Аристотеля.

У цьому розділі слід зауважити основні твори філософа , які до сьогодні є актуальними , які принесли Аристотелю позитивні наслідки. Збережені твори Аристотеля відносяться в основному до Лікейського періоду, однак у них збережені ідеї та прямі уривки з більш ранніх творів, що свідчить про відому цілісності його поглядів після виходу з Академії. Збереглося також чимало фрагментів, що відносяться до першого, платонічному, періоду його розвитку. Питання про хронологічну послідовність творів Аристотеля надзвичайно важкий, оскільки вони несуть відбиток різночасності. Але немає сумніву, що більш ранні творипронизані платонізму. Так, фрагментарно зберігся діалог "Евдем", або "Про душу", містить докази безсмертя душі, подібні з аргументами платонівського "Федона". Дотримуючись Платону ж, він "проголошує душу формою ,і тому хвалить тут (пор.: Арист. Про душу, III, 429а) тих, хто розглядає її як місцезнаходження ідей" (Розі фр. 46). Знову-таки відповідно до Платоном пише він, що "життя без тіла представляється для душі природним станом, [тоді як зв'язок з тілом -" хворобою] ".

Інший великий твір, що дійшов до нас у значному числі фрагментів - "Протрептік" ("Умовляння" - згодом поширений жанр філософських творів, що запрошують до вивчення філософії і спонукають до споглядального життя, значна частина твору Аристотеля міститься в "Протрептіке" неоплатоника Ямвлиха). Поділяючи ще платонівську теорію ідей, Стагирит апелює до "споглядального життя", а найвищим благом проголошує "мислення" Причому слово це він вживає в його платонівському значенні проникнення філософського розуму у вищу реальність - світ ідей. Згодом цей термін став означати у нього просто житейську мудрість.

Лише у творі "Про філософію", деякими дослідниками относимой до другого періоду творчості мислителя, Виявляються істотні відхилення від платонізму. Так, вінкритикує теорію ідей, зводячи, подібно Спевсіппу, ідеї доматематичних сутностей - числах. "Якщо тому ідеї означають якесь інше. Число, ніж математичні, - пише він, - то це зовсім недоступне нашому розумінню. Бо як простій людині зрозуміти [якесь] інше число?" . Разом з тим, Аристотель спростовує і теорія піфагорійців і Платона, стверджуючи, що з безтілесних точок не можуть утворитися ні лінії, ні тим більше тіла. У цьому ж творі він писав про подвійне походження віри в богів: через натхнення, що сходить на душу уві сні, і через спостереження упорядкованого руху світил. Показово при цьому переосмислення образу "печери". У своєму "Державі" (V 11, 51 4а - 51 7с) Платон уподібнив наш світ печері, в якій сидять прикуті бранці, що бачать перед собою лише тіні речей, що існують у "справжньому" світі, тобто світі ідей. В'язні ці нічого не знають про справжнє світі. Аристотель же говорить, що мешканці самої прекрасної та упорядкованою печери, тільки чули про богів, лише вийшовши на поверхню землі і побачивши красу земного світу, "дійсно повірять у те, що є боги, і що все це - твір богів" (Розі фр. 12). Таким чином, не споглядання позамежного світу ідей, а спостереження і дослідження нашого, посюстороннего земного світу веде до вищої істини. Це відмінність теоретичних установок Платона і Аристотеля склало головну основу їх розбіжності.

Зрілі твори Аристотеля, що склали Corpus Aristotelicum, діляться традиційно на вісім груп:

1. Логічні праці ("Органон"): "Категорії", "Про тлумачення", "Аналітики" перша і друга, "Топіка", "Про софістичні спростування".

2. Філософія природи: "Фізика", або "Лекції з фізики", в 8-ми кн., "Про небо" у 4-х кн., "Про виникнення і знищення" у 2-х кн., "Про небесні явища" ("Метеорологіка") у 4-х кн.; остання, мабуть, не автентична. У натурфілософські твори включається також псевдоарістотелевскій трактат "Про світ", написаний, ймовірно, вже в I ст. до н. е..

3. Психологія: "Про душу" в З-х кн., А також "Малі праці з природознавства" (Parva naturalia), що включають трактати: "Про сприйняття і сприйманому", "Про пам'ять і спогаді", "Про сон", "Про безсонні "," Про натхненні [що приходить] уві сні "," Про тривалість і стислість життя "," Про життя і смерті "," Про диханні ". Включається сюди також несправжній працю "Про дух", що входить, мабуть, до середини. III ст. до н. е..

4. Біологічні праці: "Про частини тварин", "Про рух тварин", "Про пересуванні тварин", "Про походження тварин". Ці автентичні праці Арістотеля зазвичай доповнюються поруч трактатів, написаних у школі Аристотеля, автори яких не встановлені. Найважливіший з них - "Проблеми", де розглядаються різнорідні питання фізіології та медицини, а також математики, оптики і музики.

5. Перша філософія: твір у 14-ти книгах, що отримало назву "Метафізика". У виданні Беккера йому передує трактат "Про Мелісса, Ксенофане і Горгії".

6. Етика: "Нікомахова етика" в 10-ти кн., "Велика етика" у 2-х кн., "Евдемова етика", з якої друкуються книги 1-3 і 7, книги 4-6 збігаються з 5-7 книгами " Нікомахова етики ". 13-15 глави 7 книги іноді вважаються 8 книгою "Евдемова етики". "Велика етика" визнається неаутентично, також неаутентічен трактат "Про доброчесним і порочному", що відноситься до часу між I ст. до н. е.. - I ст. н. е..

7. Політика і економіка: "Політика" у 8-ми кн., "Економіка" в З-х кн. зазвичай вважається не автентичної, причому 3 книга є лише в латинському перекладі. У школі Аристотеля було описано державний устрій 158 грецьких міст-держав. У 1890 р. був. знайдений папірус з текстом "Афінській політиці" Аристотеля.

8. Риторика і поетика: "Мистецтво риторики" в З-х кн., За яким друкується несправжній трактат "Риторика проти Олександра"-рання перипатетической робота. За нею йде трактат "Про поезію".

Твори Аристотеля збереглися, можна сказати, дивом. Після смерті філософа вони перейшли до Теофрасту, а потім до його учня Нолею. До 1 ст. н. е.. вони пролежали в підземному книгосховищі, надані "гризучий критиці мишей", а потім потрапили в бібліотеку Апеллікона Теосского в Афінах. Потім вони виявилися в Римі, де і були видані головою тодішніх перипатетиків Андроніком Родоський. Цитуються твори Аристотеля (крім "Афінській політиці") відповідно виданню І. Беккера (1831).

Вже перелік творів Аристотеля показує енциклопедичність його вчення. У ньому не тільки охоплені всі області тодішнього знання, але і зроблена його первинна класифікація, так що вперше з філософії як такої виділені спеціальні науки. Кожній роботі Стагірита передує короткий виклад і критичний розбір попередніх навчань з даного питання. Тим самим здійснюється перший підхід до проблеми, яка потім вирішується в дусі власного вчення Стагірита. Останній виступає тому і першим істориком науки, хоча його виклад навчань древніх вимагає критичного підходу. Але почнемо аналіз вчення Аристотеля, не заглиблюючись у деталі його конкретно-наукових уявлень.

У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, Арістотель прагнув узагальнити досягнення античної думки. Характерна риса його філософії — вагання між матеріалізмом та ідеалізмом. Залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, Арістотель в ряді питань (особливо теорії пізнання) відстоював принципи матеріалізму. Свою філософію Арістотель поділяв на вчення про «буття», вчення про «моменти буття», вчення про «становлення». Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії

Арістотель вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за відображення їх. Конкретні речі, за Арістотель, становлять першу сутність, а поняття (роди і види) — другу. Коли б не існувало першої сутності, не було б і другої. Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, А. в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. В його творах можна бачити шукання, живі проблиски діалектичної думки. Але разом з тим А. не зміг розібратись у діалектиці загального і одиничного, критикував діалектику Геракліта та ін.