1.2. Мислення - важлива складова розвитку особистості.

Мислення - найбільш узагальнена і опосередкована форма психічного відображення, що встановлює зв'язки і відносини між пізнаваними об'єктами.

Відомо, що людина, що виросла в повній ізоляції від людської культури, так ніколи і не зможе навчитися правильному, з нашої точки зору, мислення. Саме таким є хлопчик Віктор, що виріс у джунглях і описаний Ж. Годфруа. Таким чином, навички та способи мислення розвиваються у людини в онтогенезі при дії середовища - людського суспільства [9].

А як історично змінювалися форми мислення людини, закріплені культурою суспільства? Ця зміна пов'язана з загальною культурною еволюцією. Наприклад, обчислення у культурно-відсталих народів нерозривно пов'язане з практичними потребами і не мислиться у відриві від предмета обчислення [15].

З розвитком суспільства мислення еволюціонує і все більше переходить до узагальненого, теоретичного рівня, до понять. З'являються і розвиваються абстракції числа, простору і часу. Так само як розвиток технічного потенціалу суспільства призводить до оперування фізичними явищами, що не піддаються сприйняттю нашими органами чуття, і мислення переходить до оперування поняттями, що не мають не тільки чуттєвих, а й взагалі будь-яких уявлень. Гарним прикладом для ілюстрації цього є багато понять сучасної ядерної фізики [21].

Мислення — це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця карти­на світу не дає змоги глибоко і всебічно пізнати його. Зокрема, жи­ве споглядання не спроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань (чуттєвого відображення) до мислення. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв'язки між предметами, подіями і явищами, з'ясо­вує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові аспекти явищ та різних об'єктів. Так, у фізиці відкриті елементарні частинки або ультрафіолетові та інфрачервоні промені, їх не можна побачити, про них можна тільки мислити [12].

Мислення дає знання про істотні властивості, зв 'язки і відношення об'єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності (О. М. Леонтьєв). На відміну від процесів чуттєвого відображення мислення опосередковано відображає дійсність — через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мис-леннєві операції, спираючись на знання, що дістає вираження у слові. Опосередковане відображення дає змогу вийти за межі безпо­середнього досвіду [17].

Отже, мислення — це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі (О. В. Брушлінський) [14].

Розвиток мислення має також велике значення для спортсменів. Мислення — це пізнання сут­ності і закономірностей об'єктів і явищ за допомогою розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції тощо. За допомо­гою мислення людина пізнає не тільки сучасність, а ще і минуле, та прогнозує майбутнє. Передбачення подій засобом логічного аналізу інформації називається антиципацією [7].

Мислення здійснюється за допомогою розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, концентрації, узагальнення, систематизації, класифікації. Аналіз дає можливість розділити ціле на частини, виділити окремі частини цілого. Аналізуючи виконання фізичних вправ, можна виділити їх окремі частини і зробити аналіз помилок, які були допущені під час виконання кожного елемента [12].

Синтез служить способом об'єднання частин в ціле. Він може проявлятись як у розумовій, так і в руховій діяльності. Синтез не є простою сумою частин. Це створення цілісного інтегрованого обра­зу або дії, яка не відразу і не легко складається у спортсмена [11].

Порівняння допомагає встановити схожість і різницю окремих об'єктів і явищ. Ушинський писав: «Порівняння є основою всякого розуміння і всякого мислення» [14].

Абстракція — це визначення з ряду конкретних властивостей предмета окремих властивостей, загальних для цілого ряду пред­метів. Прикладом абстрагування може бути розгляд у процесі тео­ретичної підготовки понять «швидкість», «сила» [12].

Конкретизація — це пояснення загальної закономірності за до­помогою прикладів. У зв'язку з цим важливим є вміння тренера придумувати вдалі приклади [10].

Узагальнення — це об'єднання предметів і явищ за їх суттєви­ми ознаками і властивостями. Воно пов'язане із систематизацією і кваліфікацією, які включають у себе як узагальнення об'єктів за схожістю ознак, так і їх розподіл за іншими ознаками [10].

До засобів мислення відносяться: уявлення, фантазія, поняття, судження, умовивід. Уява є конкретним і узагальненим образом об'єктів і явищ, які людина сприймала в минулому. Фантазія — це розумове уявлення того, що людина ніколи не сприймала. Поняття як засіб мислення являє собою узагальнені знання про існуючі оз­наки предметів і явищ, які закріплені в слові. Судження — це думка людини про щось, яка висловлена в словесній формі. Умовивід — це нове судження, що логічно витікає з істинних суджень, які уже ві­домі людині [12].

Види мислення, які виділяють під час занять людини спортом, наступні: наочно-дійове, наочно-образне, абстрактно-логічне, те­оретичне, практичне, дискусійне, інтуїтивне, репродуктивне, про­дуктивне [14].

У психології спорту розуміють декілька рівнів розуміння на­вчального матеріалу: описовий, порівняльний, узагальнюючий, проблемний, оцінюючий.

Різноманітність типів мисленнєвих задач зумовлює різноманітність не тільки механізмів, способів, а й видів мислення. У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наоч­но-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продук­тивне) мислення [18].

Наочно-дійове мислення полягає у тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконан­ня рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і ма­ють можливість оперувати ними [11].

Наочно-образне мислення ґрунтується на образах уявлень, пере­творенні ситуації в план образів. Властиве поетам, художникам, архітекторам, парфумерам, модельєрам. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення Незвичних поєднань предметів та їх властивостей. У простій формі це мислення виникає в дошкільному віці, коли діти мислять обра­зами. Спонукаючи до створення образів на основі прочитаного, сприйнятих об'єктів, до схематичного та символічного зображення об'єктів пізнання, вчитель розвиває образне мислення в учнів [18].

Особливістю абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, не використову­ючи емпіричних даних. Р. Декарт висловив таку думку: "Я мислю, отже, я існую". Цими словами вчений підкреслює провідну роль у психічній діяльності мислення, і саме словесно-логічного [12].

Наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення розглядаються як етапи розвитку мислення у філогенезі та онтогенезі [15].

Теоретичне мислення полягає у пізнанні законів, правил. Воно відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття Періодичної системи Менделєєва, матема­тичних (філософських) законів! Б. М. Теплов писав про людей тео-, ретичного виду мислення, що вони здійснюють прекрасну "інтелек­туальну економію" шляхом "зведення фактів до законів, а законів до теорій",/Теоретичне мислення інколи порівнюють з емпіричним. Відрізняються вони характером узагальнень. Так, у теоретичному мисленні має місце узагальнення абстрактних понять, а в емпірич­ному — чуттєво даних ознак, виділених шляхом порівняння. Основ-нимзавданням практичного мислення є фізичне перетворення дійсності. Воно інколи може бути складнішим, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та за відсутності умов для перевірки гіпотези [10].

Деякі вчені на підставі трьох ознак — часу перебігу процесу, структурності (чіткий поділ на етапи) та рівня перебігу (усвідомле-ності або неусвідомленості) — виокремлюють інтуїтивне та аналітичне мислення. Аналітичне мислення — це вид мислення, роз­горнутого у часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб'єктом. Інтуїтивне, навпаки, — згорнуте у часі, в ньо­му відсутній поділ на етапи, воно мало представлене у свідомості [11].

У психології розрізняють ще реалістичне мислення, спрямоване на зовнішній світ і регульоване логічними законами, а також аутистичне мислення, пов'язане з реалізацією власних бажань, намірів. Дітям дошкільного віку властиве егоцентричне мислення. Характерна його ознака — неспроможність поставити себе на по­зицію інших [12].

З.І. Калмикова вирізняє продуктивне (творче) і репродуктивне мислення за ступенем новизни продукту, який отримує суб'єкт пізнання. Дослідниця вважає, що мислення як процес узагальнено­го й опосередкованого пізнання дійсності завжди продуктивне, тобто спрямоване на здобуття нових знань. Проте у ньому в діалек­тичній-єдності переплетені продуктивні й репродуктивні компонен­ти. Репродуктивне мислення — це вид мислення, який забезпечує розв'язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою розв'язання. Незважаючи на це репродуктивне мислення завжди потребує виявлення певного рівня самостійності [10].

У продуктивному мисленні найповніше виявляються інтелекту­альні здібності людини, її творчий потенціал. Творчі можливості дістають вияв у швидкому темпі засвоєння знань, у широті їх пере­несення в нові умови, в самостійному оперуванні ними [14]..

Вітчизняні й зарубіжні психологи (Г. С. Костюк, Дж. Гілфорд) дійшли висновку, що творче мислення є сукупністю тих особливос-_г тей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення у діяль­ності особистості. ІУ творчому мисленні домінують чотири особли­вості, зокрема оригінальність розв'язання проблеми, семантична гнучкість, що дає змогу бачити об'єкт під новим кутом зору, образ­на адаптивна гнучкість, яка вможливлює зміну об'єкта з розвитком потреби у його пізнанні, семантична спонтанна гнучкість як проду­кування різних ідей щодо невизначених ситуацій [11].

Кожна людина незалежно від етнічної належності має творче начало. Так, аналізуючи витоки національного характеру українців, М. І. Пірен зазначає, що українська емоційність, чутливість, ліризм, які виявляються в пісенності, народних обрядах, гуморі, звичаях, є основою творчості. Позитивні аспекти української емоційності втілилися в духовній творчості кращих представників нації: Г. Ско­вороди, М. Гоголя, П. Юркевича, П. Куліша, Т. Шевченка [10].