57

Зміст

Вступ ………………………………………………………………..…….3

Розділ 1. Психолого-педагогічна характеристика мислення дітей молодшого шкільного віку

1. Загальні психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку………………………………………………………………………………….….8

2. Мислення - важлива складова розвитку особистості…………18

3. Особливості ро звитку мислення дітей молодшого шкільного віку……………………………………………………………………………………24

Розділ 2. Експериментальне вивчення властивостей мислення молодших школярів на уроках фізичного виховання

2.1. Дослідження рівня розвитку просторового мислення на уроках фізичного виховання……………………………………………………… ……..36

2.2. Технологія діяльності вчителя фізичного виховання з дітьми молодшого шкільного віку з підвищення рівня особистісного розвитку……..42

2.3. Методичні рекомендації вчителю фізичного виховання та батькам дітей шкільного віку з підвищення рівня особистісного розвитку…………..….47

Висновки…………………………………………………………………..53

Список використаних джерел…………………………………………56

Додатки

Вступ

Реформування загальної середньої освіти, Національна доктрина освіти України передбачають методологічну переорієнтацію процесу навчання, індивідуально-диференційований та особистісно орієнтований підхід до навчання та оцінювання навчальних досягнень учнів. Процес удосконалення системи освіти визначається багатьма аспектами, насамперед покращенням методичної підготовки вчителів, застосуванням ефективних методів навчання відповідно до вимог життя, забезпеченням школи сучасною навчальною літературою, технічними засобами навчання, методичною літературою, комп'ютерними класами.

Якість, ефективність навчання і виховання підростаючого покоління зумовлені всією вчительською діяльністю, у процесі якої має бути забезпечений високий рівень викладання будь-якого предмета. Початкова освіта забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, писати; знання основ арифметики, первині навички користування книжкою та іншими джерелами інформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та особистого спілкування, основ гігієни; вироблення перших трудових навичок [17].

Початкова ланка покликана забезпечити подальше ставлення особистості дитини, цілеспрямований вияв і розвиток здібностей, формування уміння і бажання вчитись; створювати умови для їх самовираження в різних видах діяльності, морально – етичного і естетичного розвитку, оволодіння основами здорового способу життя, підготовки до самоуправління в навчально виховному процесі.

Суспільству, яке розвивається потрібні сучасно освічені, моральні, активні люди, які можуть в ситуації вибору самостійно приймати рішення, здатні до співпраці, які відрізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю. Передбачається, що це завдання буде вирішено, якщо в період навчання у початковій школі в учня сформуються необхідні соціальні компетенції [4]. Для педагога важливо знайти ефективні умови, механізми та засоби розвитку соціальної компетентності дітей молодшого шкільного віку у навчальному процесі, зокрема на уроках фізичної культури [11].

Аналіз сучасної літератури свідчить, що готовність дитини до соціальної взаємодії завжди хвилювала дослідників - філософів, психологів, педагогів, про що вони неодноразово підкреслювали у своїх роботах (Є.М Герасимова, М.С. Каган, В.А. Караковский, С.А. Козлова, А.С. Макаренко, А.В. Мудрик, Ж-Ж Руссо, В.А. Сухомлинський, Г.М. Філонов та ін.) [6].

Сутність і зміст компетентнісного підходу в підвищенні якості початкової освіти досліджені в роботах Є.М. Аліфонової, Н.І. Белоцерковця, М.В. Крулехт, Т.А. Парамонової, Л.В. Свирскої, Т.Н. Солякової, Є.Г. Юдіна та ін.

Соціальні вміння та навички дитини ефективно формуються в процесі гри [7]. Рухлива гра - специфічний вид рухової діяльності. Вона є свідомою діяльністю, спрямованою на досягнення поставленої мети. Складний взаємозв'язок між прагненням до виконання умов тієї чи іншої гри, з яким пов'язано почуття власного успіху, самоствердження в колективі і напруженістю позитивних емоційних реакцій. Рухливі ігри займають провідне місце як у фізичному вихованні здорової людини, так і в процесі фізичної реабілітації хворих та інвалідів, дозволяючи на високому емоційному рівні ефективно вирішувати лікувальні та виховні завдання [8].

Значення гри та її місце в педагогічному процесі, на думку Я.О Коломенської, Ф. Фребеля,  Є.І. Тихеевої, Є.А.Аркіна, Д.В Менджерицкої, визначається соціальною сутністю гри, що включає в свій зміст соціальні відносини [6]. К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський вказували на важливість гри у всебі чному розвитку дитини, розглядаючи її як основний вид фізичної та розумової діяль ності [9].

Д.Б. Єльконін, розкриваючи сутність гри й її особливості, зазначав, що саме в ній дитина проходить своєрідну практику суспільного життя. Через гру здійснюється соціальна обумовленість психічного розвитку учня. Різноманітні за формою і змістом ігри вводять учня в коло реальних життєвих явищ, забезпечують ненавмисне засвоєння соціального досвіду дорослих [10].

Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра позитивно впливає на форму вання дитячої душі, розвиток фізичних сил, духовних здібностей та сприяє соціалізації у суспільстві.

Вибір віку дітей у даній статті обумовлений реальним розширенням дитячих можливостей, що характеризуються істотними змінами в мотиваційному, когнітивному, емоційному, поведінковому аспектах, у спілкуванні з навколишніми, у розвитку етичної, розумової і фізичної сфер. У період молодшого шкільного віку ще не можна говорити про сформовану ієрархію мотивів і пов'язаних з ними усталених способів поведінки. Це дає реальну можливість впливати на процес формування соціальної компетентності найбільш ефективно. Період молодшого шкільного віку є сензитивним у формуванні соціальної компетентності, оскільки на його етапі розвивається довільність психічних процесів, взаємодіють мотиви, виявляється емоційний відгук на виховний вплив (Л.І. Божович, К.С. Виготський, А.В. Запорожець, Д.Б. Єльконін та ін.) [14].

При впровадженні рухливих ігор на уроках фізичної культури педагоги також враховують особливості молодшого шкільного віку. На кожному уроці фізичної культури використовуються різноманітні рухливі ігри, бо під час гри учням до водиться самостійно знаходити вихід із непередбачених ситуацій, намічати мету, вста новлювати взаємодію з товаришами, проявляти спритність, витривалість і силу. Уже саме нагадування про наступну гру викликає у дитини позитивні емоції, приємне хви лювання.

У державних документах, які визначають зміст, характер і спрямованість реформи загальноосвітньої школи, чітко накреслено мету і завдання навчання та виховання в початковій ланці освіти [23]:

· закласти основи всебічного розвитку дітей;

· забезпечити формування стійких навичок якісного читання, рахунку, грамотного письма, розвитку мовлення;

· виховувати любов до землі, батьків, до традицій українського народу, до українського слова, до самостійного здобуття знань і суспільно корисної праці.

Серед багатьох проблем початкової школи нової структури однією з найбільш складних і актуальних є формування і удосконалення навчально-пізнавального інтересу школярів, який є фундаментом розвитку особистості молодшого школяра в цілому.

Об'єкт дослідження - розвиток мислення у молодших школярів.

Предмет дослідження - особливості розвитку видів та властивостей мислення у молодших школярів на уроках фізичного виховання.

Мета дослідження полягає в теоретичному розкритті та експериментальному дослідженні видів та властивостей мислення у молодших школярів, з’ясуванні ролі мислення у процесі учбової діяльності учнів початкових класів та визначенні сприятливих психолого-педагогічних умов для її розвитку мислення на уроках фізичної культури.

Завдання:

1. Висвітлити погляди педагогів та психологів з даної проблеми.

2. Проаналізувати особливості роботи вчителя фізичного виховання із розвитку мислення у молодших школярів на уроках фізичного виховання.

3.Дослідити рівень розвитку наочно-образного та просторового мислення учнів молодшого шкільного віку.

4.Розробити методичні рекомендації вчителю фізичного виховання щодо сприяння розвитку мислення учнів молодшого шкільного віку на уроках.

5. Дослідити ефективність розроблених методичних рекомендацій вчителю фізичного виховання щодо сприяння розвитку мислення учнів молодшого шкільного віку на уроках.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз літератури,), емпіричні (спостереження, метод інтерв'ю, тестування, анкетування).

Наукова і практична значущість: теоретично та практично дослідили розвиток наочно-образного та просторового мислення, розробили методичні рекомендації вчителям фізичного виховання щодо розвитку мислення молодих школярів на уроках фізичного виховання .

Розділ 1. Психолого-педагогічна характеристика мислення дітей молодшого шкільного віку

1. Загальні психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку.

За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає і у цьому віці провідною. Вступ дитини до школи — це різка зміна її життя і діяльно­сті. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готов­ністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються і продовжують розвиватись фізичні й розумові здібності, формуються психічні властивості молодшого школяра [3].

Протягом молодшого шкіль­ного віку відбувається подальше зростання організму дитини [4].

Розвивається м'язова система молодших школярів. Збільшується вага всіх м'язів відносно ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м'язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку, добре володіючи ходьбою, бігом, ще недостатньо координують рухи, здійснювані дрібними м'язами. Першокласникові важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому. Тому у 1 класі слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження дрібних м'язів пальців і кисті руки. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м'язів, рухи їх стають більш координованими, точними, удосконалюється техніка письма. Важливе враховувати те, що у молодших школярів посилюється розвиток рухового апарату, що обумовлює надмірну рухливість дітей цього віку і зважати на їх прагнення бігати, лазити, плавати тощо, пам'ятаючи, що розвиток моторики дітей зв'язаний не тільки з фізичним, а й розумовим розвитком підростаючої особистості. Проте і надмірна рухлива активність протягом тривалого часу може негативно позначитись на стані здоров'я дитини[11].

Майже всі діти приходять до школи з прагненням вчитися, вони ставляться до учіння, як до серйозної, суспільно важливої діяльності. В перші дні навчання у школі майже кожна дитина намагається сумлінно ставитись до навчання. Як показало дослідження, майже у кожної дитини на цей час виникає певне уявлення про ідеального учня. Щоправда, цей ідеал ще досить нечіткий, але він відіграє важливе значення у механізмі ставлення учнів до навчання. Проте, через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється. У недосвідчених учителів значна частина учнів класу через три-чотири місяці починає виявляти байдужість до школи, небажання відвідувати її. Основною причиною цих негативних явищ є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється в недостатній активізації учбової діяльності учнів, зокрема їх мисленні, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. У 1—2 класах діти виконують такі вправи з інтересом, у 2-му класі вони починають уже нудитися ними. Для зміцнення позитивного ставлення учнів до школи важливо зважати на індивідуальні відмінності учнів, пам'ятаючи, що серед них є впевнені і невпевнені в своїх силах, що є діти, які намагаються проявляти активність, демонструючи цим ставлення до школи і вчителя, але є і такі, які прагнуть бути непоміченими у класі, чітко не виражають своє ставлення до школи (Л.І. Божович та ін.) [3]..

У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. її основні компоненти: дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набуття знань, умінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші навички вміння вчитися[22]..

Оволодіння знаннями вимагає формування в учнів нових потрібних дій. На перший план у навчанні виступають мислительні, мовні дії, потрібні для того, щоб усвідомити навчальне завдання, зрозуміти його зміст, розкрити внутрішні зв'язки, причинні залежності в пізнавальних об'єктах. їм підпорядковуються мнемічні, уявні, практичні й інші дії. Співвідношення їх змінюється залежно від навчального предмету, етапу навчання і конкретного змісту (мова, математика, природознавство, ручна праця тощо). (О.В. Скрипченко) [3]..

Отже, повноцінне навчання залежить від активізації і формування в учнів моторних, перцептивних, мислительних, мовних, вольових та інших дій. Кожна з цих дій має свою специфіку[3]..

Соціальна ситуація розвитку асоціюється з виникненням новоутворення «усвідомлення ролі школяра» та необхідністю до­лати комплекс труднощів, які перешкоджають успішній адап­тації до навчального процесу[3].:

1. вимоги шкільного режиму, значення якого усвідомлюєть­ся через 1,5-2 роки навчання;

2. нерозуміння специфічної ролі вчителя (порівняно з вихо­вателем дошкільного закладу), призначення якого поля­гає у виробленні вмінь самонавчання і самовиховання;

3. недостатній досвід спілкування з ровесниками, різновіко­вими групами дітей і дорослими, особливо в ситуації не­задоволення сімейним рівноправним спілкуванням;

4. перенасичення першими враженнями від шкільного жит­тя, які неминуче призводять до втоми;

5. зміна захопливих шкільних ситуацій важкими і часто одноманітними навчальними буднями.

Основні системи соціальної ситуації розвитку[5].:

1. «дитина - ровесник»;

2. «дитина - учитель»;

3. «дитина - сім'я»;

4. «дитина - інші дорослі».

Динамічність цих систем відзначається первинним домінуван­ням системи «дитина - учитель», яка, однак, наприкінці навчан­ня в початковій школі стає аутсайдером, тоді як домагання на лідерство інших систем залежать від комплексу різнопланових соціальних чинників, передусім значущості сімейного впливу на дитину[19].

Пік інтересу до шкільного навчання припадає на 5-6-й роки життя, після чого настає тривалий спад, який потенційно може тривати впродовж усього періоду навчання в 1-4 класах[22]..

Індивідуальні особливості учнів[34].:

1. з оптимальним розумовим розвитком (висока розумова ак­тивність - постановка запитань «Для чого?» і «Чому?», які адресовані дорослим);

2. з випереджаючим розумовим розвитком - вундеркінди (раннє подолання егоцентризму, високий ступінь здатності до саморегуляції);

3. із затримкою розумового розвитку (не можуть зосередити­ся на процесі пізнання); основні причини: високий егоцент­ризм мислення, перенесені хвороби, сенсорні дефекти; пе­дагогічна занедбаність (недостатній словниковий запас, невміння спілкуватися, низькі або деформовані пізнавальні інтереси) як наслідки збідненого спілкування або його дефіциту, несприятливого сімейного мікроклімату[3].

Динаміка провідної діяльності: від рольової гри з елемента­ми навчання - до навчальної діяльності з елементами ігрової. Спосіб регуляції навчальної діяльності: пізнавальна потреба. Якщо навчальна діяльність не буде провідною, то вона не виконає сво­го соціального призначення[3].

Лінії навчальної діяльності [4]:

1. діяльність учителя (спрямовуюча, виховна, контролюю­ча, формуюча, партнерська);

2. діяльність учня (пізнавально-пошукова, під керівництвом учителя та самостійна, необхідна, партнерська).

Учитель для учнів молодшого шкільного віку - це авторитетна особа, зразок для наслідування ще до вступу в школу. Оволодіти навчальною діяльністю означає самостійно працю­вати, тобто навчитися вчитися, самовдосконалюватися.

Особливості навчальної діяльності [3]:

1)для учня об'єктивно нетривала в часі, а суб'єктивно –н авпаки;

2) різноманітна, оскільки поєднує різнопланові елементи ігро­вої діяльності;

З)заохочувальна (основа для наступного саморозвитку);

4. спрямована на оволодіння способами предметних і пізна­вальних дій;

5. процес викладання матеріалу вчителем є розгорнутим.

Основні чинники розвитку уваги:

1. оптимальний темп уроку (виклад матеріалу має бути схо­жим із ритмом секундної стрілки);

2. чіткість; доступність; лаконічність пояснень (стисле упо­вільнене мовлення вчителя, яке поєднується з ілюстратив­ним матеріалом);

3. відсутність прямих голосних зауважень, які є дієвими для конкретного учня, але дезорганізовують інших дітей, оскільки спонукають їх до жвавого обговорення випадку;

4. різноманітність форм навчальної діяльності (пояснення, са­мостійна робота, контрольна робота, дидактичні ігри тощо);

5. участь у навчальній діяльності всіх учнів;

6. наявність конкретних динамічних емоційних подразників тощо.

Психологічна сутність уваги в навчальному процесі для вчи­теля: вміння організувати діяльність учнів, урахувати їхні інте­реси, забезпечити розумову і рухову активність, розвивати твор­чу діяльність [6].

Типи уваги [35]:

1. уважність: ефективна зосередженість свідомості на голов­них, або домінантних, та супутних, або субдомінантних, подразниках (предметах, явищах тощо);

2. неуважність: невміння зосередитися на будь-якому подраз­нику («блукаюча увага»);

3)розсіяність:

а) зосередженість свідомості на головному (домінантному) і слабка фіксація супутніх (субдомінантних) подразників;

б) зосередженість свідомості на супутніх (субдомінантних) подразниках і водночас невміння виокремити для себе головний (домінантний) подразник.

Умовно всі стани можна зобразити на відрізку, де полярні позиції належать уважності та неуважності, а в центрі знаходиться розсіяність.

Отже, коливаючись як маятник між двома основними станами уваги, розсіяність має позитивне і негативне значення (є їх джерелом).

Причини розсіяності уваги [21]:

1. легка і швидка поява втоми;

2. перенасичення враженнями;

3. порушення режиму дня;

4. наявність аденоїдів;

1. відсутність необхідної гнучкості або здатності переключатися (здебільшого це спостерігається в «начитаних» дітей);

2. особистість учителя (монотонність співпраці; малоціка­вий як взірець для наслідування; поспішний; сам розсія­ний; на роботу йде, як на страту; у взаєминах з учнями переважають прямі звертання, наприклад, у випадках по­рушення ними дисципліни тощо).

Особливості відчуттів:посилення абсолютної та розрізняльної чутливості; наявність складних міжаналізаторних зв'язків; формування сенсомоторних асоціацій, які забезпечують точність рухів і зоровий контроль за ними; забезпечення досконалої орієнтації в навколишньому се­редовищі; між розрізненням якостей, їх найменуванням і викорис­танням ще відсутня повна відповідність [3].

Умови розвитку сприймання [14]:

1. рух предмета на фоні інших нерухомих речей;

1. рух руки дитини по предмету, обмацування, маніпулятивні дії;

З)називання предмета;

4. вироблення диференційованого рефлексу на величину, роз­ташування в просторі;

5. використання слова як позначення предмета;

6. формулювання проблемних запитань;

7. виховання спостережливості (мета, розповідь про значу­щість певного явища, підготовка плану спостереження, постановка додаткових запитань, узагальнення роботи) [9].

Адекватне сприйняття часу для більшості дітей 1-2 класів становить значну проблему. Як наслідок, вони зменшують реаль­ну можливість хвилини (відсутність рефлексу часу), а отже, не варто категорично вимагати від них своєчасності виконання дору­чень, хоча на цьому потрібно акцентувати увагу [31].

Пам'ять[11]:

1. механічне запам'ятовування менш ефективне, ніж осмис­лене; запам'ятати алогічний матеріал важче, ніж дорос­лим, через відсутність, перш за все, необхідних вольових зусиль;

1. осмислене запам'ятовування потребує більше часу;

2. ілюзія домінування механічного запам'ятовування: діти часто схильні фіксувати і відтворювати матеріал дослівно, оскільки ще не вміють користуватися прийомами запам'я­товування, тому вважають, що вивчити урок - означає розповісти його вчителю так, як викладено в підручнику;

2. розвиток логічного і осмисленого запам'ятовування:

а) недостатньо сформований самоконтроль;

б) діти, як правило, перевіряють себе за кількісними критеріями (повторюють матеріал стільки разів, скіль ки сказав учитель, як правило, не задумуючись про якість його відтворення); 5) типові показники довільності пам'яті: прийоми запам'я­товування, наприклад, багаторазове читання всього ма­теріалу, чергування прочитаного з його відтворенням тощо. Ступені запам'ятовування тексту:

1. просте багаторазове читання;

2. різноманітність, яка виявляється дійсно об'єктивно (учень не ставить завдань перед читанням);

3. перед кожним читанням учень самостійно ставить особ­ливі завдання: повернення до прочитаного з метою усві­домлення його змісту; згадування прочитаного, коли чи­тання ще не закінчене, та ін.;

4. поділ тексту на смислові частини, коли виокремлюються його опорні пункти;

5)заучування напам'ять.

Почуття [8]:

1) у формуванні особистості є провідними, оскільки потреба в позитивних ситуаціях спричиняє виникнення складних почуттів (моральних, інтелектуальних, естетичних);

2) співчуття, співпереживання як ідентифікація себе з іншими; З)основні негативні прояви:

а) ревнощі: домагання любові рідних або значущих

людей;

б) заздрість: з'являється в суперництві під час домаган­ ня визнання, особливо в розподілі ролей;

в) «гра на публіку».

Особливості волі:розвиток вольових зусиль і якостей; становлення відповідності між метою і мотивами; посилення розумової ролі мовлення (регулювання поведін­ки і діяльності); наявність суперечностей між «хочу» і «потрібно»; розвиток хибної мотивації, яка нав'язується дорослими («у міліцію заберуть»); імпульсивність поведінки [7].

Основні лінії розвитку волі (СА. Поліщук):

Дівчатка:

1. дисциплінованість (1 кл.) - цілеспрямованість (2 кл.) -незалежність (3 кл.);

2. витримка (1 кл.) - наполегливість (2 кл.) - витримка (З кл.);

3. активність (1 кл.) - стриманість (2 кл.) - наполегливість (З кл.).

Хлопчики:

1. самостійність (1 кл.) - наполегливість (2 кл.) - організо­ваність (3 кл.);

2. стриманість (1 кл.) - рішучість (2 кл.) - рішучість (3 кл.);

3. витримка (1 кл.) - активність (2 кл.) - сміливість (3 кл.) [19].

Мовлення:

1. адекватне розрізняння звуків у словах (у їх частинах-фонемах);

2. співвіднесення почутого звуку з певним знаком, надруко­ваним у книзі, або самостійне зображення його на папері;

3. сприймання кожної літери і за створеною асоціацією від­творення для неї «чистого звуку» (для цього треба поба­чити поєднання літер і, як наслідок, змінити вимову по­трібного звуку (п-пі, па-па тощо);

4. усі літери в слові вимовляються разом, як звуковий ком­плекс;

5. слово має бути зрозумілим, тобто створена комбінація зву­ків має бути доступною для позначення якогось знайомо­го дитині предмета, дії, ознаки [12].

Особливості мислення:

1) з початком навчання в структурі мислення зростає значу­щість абстрактних компонентів порівняно з конкретно-образними проявами;

2)особливості засвоєння понять:

а) предметні поняття: знання істотних ознак (визна­ чення функціональних ознак; визначення істотних ознак; узагальнення);

б) поняття відношень: наприклад, «більше-менше» (практичний пошук відношення, як правило, з допо­ могою наочності; узагальнення; застосування резуль­ татів узагальнення для різних випадків у практиці);

З) операції мислення: аналіз, синтез, конкретизація, система­тизація тощо (аналіз і синтез поєднуються з допомогою по­рівняння; діти легше знаходять відмінності між невідомими предметами, між відомими - навпаки, спільне; часто замі­нюють сутність понять звичайним переліком ряду фактів) [8].

Основні новоутворення в молодшому шкільному віці:

1. довільність процесів психіки, що означає наявність само­контролю як здатності до саморегуляції;

2. внутрішній план дій (можливість перспективного плану­вання власного буття, «дії в собі»);

3. рефлексія - усвідомлення дитиною того, як її сприйма­ють інші (якою дитина є насправді, якою дитина бачить себе, якою вона здається іншому). Якщо дитина набуває рефлексії, то стає підлітком (В.В. Давидов). У молодшо­му шкільному віці значущою є рефлексія розумової сфе­ри, у старшому шкільному - моральної сфери [3].