83. Функції правосвідомості

Зміст правосвідомості дозволяє визначити її функції. Основні напрями впливу правосвідомості на розвиток суспільних відносин називають функціями правосвідомості: інформативно-пізнавальна, регулятивна, оціночна, розвитку правової науки.

Інформативно-пізнавальна

Як результат інтелектуальної діяльності суб'єктів суспільних відносин, правосвідомість дозволяє їм на основі сукупності юридичних знань скласти уявлення про чинне право, зокрема про чинні норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Оціночна

Набуття правового досвіду, здійснення юридичної діяльності сприяє формуванню емоційного ставлення особи до різних проявів правової дійсності (чинного законодавства своєї поведінки і поведінки оточуючих суб'єктів, діяльності органів державної влади тощо), оцінки їх значення для потреб юридичної практики. На підставі реалізації емоційного ставлення виникають правові установки як можливість особи сприймати і оцінювати правову дійсність, формувати життєву позицію і готовність до дії згідно з цією оцінкою і позицією. Результатом оцінки правової дійсності може бути правомірна або протиправна поведінка.

Регулятивна

Норми права регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а шляхом впливу на свідомість конкретних суб'єктів суспільних відносин. Іншими словами, на думку О. Лукашової, правосвідомість опосередковує зв'язок норми права і її реалізації, а реалізація норм права — це усвідомлення діяльності суб'єктів відповідно до норм права. Регулятивність правосвідомості обумовлена її природою. Правосвідомість виникає і функціонує разом з правом, як самостійна форма суспільної свідомості, спрямована на опосередкування правового регулювання суспільних відносин, його координацію з іншим видами нормативного регулювання. Одним із проявів регулюючої ролі правосвідомості є її вплив на процес правореалізації, а саме на процес свідомого виконання, використання, дотримання і застосування приписів правових норм. Іншими словами, регулятивна функція правосвідомості зорієнтовує суб'єкта до певних дій у конкретних ситуаціях віповідно до отриманих знань, їх оцінки та власних інтересів. З метою підвищення ефективності правореалізаційного процесу населенню постійно роз'яснюється зміст норм права, закріплюється у свідомості людей за допомогою різних способів і методів, виховується повага до права та сприйняття його як соціальної цінності.

Суспільна правосвідомість формує індивідуальний світогляд особи стосовно чинних норм права і є основою правової культури суспільства.

Поглиблення правосвідомості громадян, здійснення правомірної поведінки безпосередньо залежить від глибини усвідомлення змісту права, правових принципів та ідей.

Розвиток правової науки

Правова наука виникає на підставі накопичених суспільною правосвідомістю знань, походить від суспільної правосвідомості. Розвиток правової науки обумовлений правовою практикою, потребами державного розвитку, необхідністю постійного збагачення суспільної правосвідомості науковими знаннями. Підвищення наукового керівництва суспільством, необхідність теоретичного і практичного розроблення актуальних проблем правотворення і державотворення, правової культури, потребують постійного розвитку правової науки.

Правосвідомість стимулює розвиток правової науки шляхом визначення потреб суспільного розвитку, які не отримали ще правового врегулювання; сприяє підвищенню ролі правової науки в суспільстві, як системи знань про об'єктивні закономірності виникнення і розвитку права, його місце і роль в суспільному житті.

Функції правосвідомості відображають соціально-змістовну, предметно-діяльнісну спрямованість правосвідомості, характеризують її специфічні способи і форми прояву, визначають її соціальну цінність, місце у правовій системі. Крім того, аналіз функцій правосвідомості дозволяє з'ясувати: соціальне джерело походження й існування права; основні напрями і методи впливу правосвідомості на суспільну практику; її соціальну цінність, призначення, завдання і способи виразу.

Розрізняють:

 По суб'єктах - індивідуальне, групове, суспільне. Жоден із цих видів правосвідомості не існує сам по собі, обособленно від інших.

 За рівнем глибини відбиття правової дійсності - повсякденне (емпіричне), наукове (теоретичне), професійне.

 Повсякденна правосвідомість - це правосвідомість не юристів. Воно складається стихійно як результат осмислення людьми свого життєвого юридичного «досвіду», оцінки фактів, що ставляться до правової дійсності, з погляду здорового глузду.

 Наукова правосвідомість - це правосвідомість вчених-юристів. Воно складається на основі цілеспрямованих досліджень, застосування спеціальних методів пізнання, що припускають установлення істини в результаті систематизації, узагальнення накопичених, неспотворених фактів, що ставляться до правової дійсності. Затребувана наукова правосвідомість реалізується в правотворчестве, служить удосконалюванню юридичної практики.

 Професійна правосвідомість - це правосвідомість юристів-практиків, що одержали юридичне утворення, що припускає володіння систематизованими знаннями, уміннями й навичками, необхідними для успішного виконання роботи як юрисконсульт, адвоката, дознавателя, слідчого, судді, прокурора й т.д. Професійна правосвідомість юристів-практиків, що застосовують право, знаходить своє вираження в процесі рішення ними юридичних справ.