Тема 12. Основи формування соціальної політики підприємства

1 .Необхідність посилення захисту населення нарівні підприємства.

2.Поняття і правові основи соціальної політики підприємства.

З.Об'єкт, предмет і мета соціальної політики підприємства.

4.Принципи та функції соціальної політики на підприємстві.

5.Напрями та механізми реалізації соціальної політики на підприємстві.

6.Роль профспілок у соціальній політиці підприємства.

1. Необхідність посилення захисту населення на рівні підприємства

З викладеного в попередніх розділах стає зрозуміло, що метою соціальної політики є створення умов для задоволення соціальних потреб шляхом реалізації конституційних прав і свобод людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти.

У зв'язку з цим нагадаємо, що соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, громадських інсти-тутів, суспільних груп та окремих осіб (суб'єктів соціальної політики), спрямований на реалізацію природних прав людини і задоволення соціальних потреб, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод з метою забезпечення соціальної захищеності і соціальної справедливості в суспільстві.

Хто здійснює соціальну політику, тобто виступає суб'єктами соціальної політики? Узагальнено — це державні та суспільні інституції та людина, оскільки вона також і сама має нести відповідальність за свою долю, долю та добробут своїх близьких. За більш конкретного підходу до суб'єктів соціальної політики можна віднести:

- державні органи, відомства та установи;

- громадські, релігійні, благодійні та інші недержавні об'єднання;

- комерційні, фінансові та інші бізнесові структури;

- громадян, які беруть участь на професійних чи добровільних засадах у здійсненні громадянських та суспільних ініціатив.

Виходячи з переліку тієї групи основних прав і свобод людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток, можна визначити складові соціальної політики, а саме:

- піклування про працевлаштування;

- створення системи соціального забезпечення;

- підтримка малозабезпечених (слабких) верств населення;

- створення всеохоплюючої системи охорони здоров'я;

- розв'язання проблем освіти;

- узгодження внутрішніх суспільних та групових конфліктів;

- протидія (в широкому контексті) злочинності;

- збереження безпечного навколишнього середовища;

- інші проблеми суспільного та особистого життя.

При цьому беззастережною умовою виступає додержання громадянських та політичних прав і свобод людини.

У цьому переліку легко помітити незвичні для соціальної сфери напрями діяльності — освіта, охорона здоров'я, суспільні конфлікти, боротьба зі злочинністю тощо, однак за сучасних підходів вони мають стати неодмінними складовими соціальної політики.

Соціальна політика у суспільстві реалізується через соціальні програми, які базуються на законодавчій базі, постановах, положеннях, інших урядових рішеннях, утілення в життя яких на різних рівнях виконавчої влади забезпечує задоволення соціальних потреб, надання соціальних послуг і соціального захисту населенню чи працівникам на більшому або меншому рівні.

Головна мета соціальної політики в державі полягає в створенні умов для досягнення більш високого добробуту, посилення рівня соціального захисту та соціальної безпеки в суспільстві, досягнення соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності.

Основними завданнями в проведенні соціальної політики є захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації тощо.

Ключовим механізмом реалізації соціальної політики соціально орієнтованої соціальної держави виступає соціальне страхування (обов'язкове і добровільне), яке доповнюється низкою соціальних гарантій та послуг з боку держави і громадських організацій.

Проте страховий механізм захисту населення і передусім працездатного в Україні тільки започатковується і це ускладнює соціальний захист громадян.

До цього слід додати економічні негаразди перехідного до ринку періоду, високий рівень безробіття, різке скорочення захисних функцій держави стосовно сім'ї і громадян, що викликало не тільки обвальне падіння рівня життя значної частини населення, а й деформацію колишніх соціальних норм і гарантій.

У таких умовах рамки необхідності соціального захисту розширюються настільки, що повинні охоплювати практично всі основні аспекти життєдіяльності — від розвитку культури, освіти до збереження здоров'я й особистої безпеки кожного. Останнє може значною мірою реалізуватись в адресному виконанні на рівні первинної ланки економічної системи — на підприємстві. Причому не як дублювання існуючої системи соціальних гарантій, а як її посилення і в разі необхідності — доповнення або відновлення.

Тому в ринкових умовах значна частина послуг соціального характеру має бути з боку підприємства, на якому працює громадянин. Це не виключає державної допомоги і самозахисту від різних неприємних проблем — безробіття, каліцтв і звичайно ж пенсійних питань тощо.