1.2. Особливості історико-політичного розвитку країни

Характеризуючи історію Нової Зеландії можна виділяти три періоди: Полінезійський, Європейський та Сучасний.

Полінезійський період

Першовідкривачами Нової Зеландії вважають вихідців із Східної Полінезії, які розпочали освоєння цих островів в XI—XIV ст. Декілька хвиль переселень та послідовний розвиток на нових територіях створили дві культури та два народи, які отримали назву маорі та моріорі.

У маорі до сьогодні збереглися легенди про полінезійського Мореплавця Купе, який здійснив першу подорож до цих островів.

Європейський період

У 1642 капітан Абел Янсзон Тасман з голландської Ост-Індської компанії уперше спостерігав узбережжі Нової Зеландії. Однак при спробі висадитися голландці зазнали нападу маорійських воїнів. Повторної спроби Тасман робити не став і поплив, не заявивши своїх прав першовідкривача.

У 1769 капітан Джеймс Кук, який плавав у той час за завданням британського адмірала, обігнув обидва острови, висадився на кожному з них, і проголосив Нову Зеландію володінням британської корони.

В 1840 році в зв’язку з посиленою зацікавленістю Францією питаннями колонізації Нової Зеландії, Великобританія призначила свого першого лейтенант-губернатора в країні. Їм став Уільям Хобсон. 6 грудня того ж року за участю Хобсона був підписаний договір, який отримав назву Договір Ваїтанги. Не дивлячись нате, що англійська версія договору і його переклад на мову маорі значно відрізнялись, він став основою створення нової держави і зберігається до сьогодні. Згідно з договором, Нова Зеландія переходила у володіння британської монархії, але при цьому для маорі гарантувалось зберігання їх прав, включаючи права власності.

Договір став основою для створення умов, які б сприяли співробітництву та розвитку відносин між європейськими поселенцями та племенами маорі. В той же час, розвиток торгівлі, покращення умов життя та доступність у придбанні вогнепальної зброї для маорі посилили увагу до земельних спорів. В 60-70 рр. XIX ст. зіткнення в цих питаннях стали причиною Новозеландських війн, в результаті яких маорі втратили більшу частину своїх земель.

Наступним за Хобсоном пост губернатора очолив Роберт Фіц Рой, протести проти стилю управління якого призвели до його відставки (18 листопада 1845 р.)

Нова Зеландія залишалася залежною від Нового Південного Уельсу до 3 травня 1841, коли вона була оголошена окремою колонією британської корони. У 1846 парламент ухвалив закон, що засновував представницькі інститути, але новий губернатор, сер Джордж Грей, відклав проголошення цієї конституції на тій підставі, що деякі з її положень суперечили договору Ваїтанги. У 1852 парламент прийняв Конституційний акт, що надав повноваження по самоврядуванню Генеральній асамблеї, що складалася із законодавчої ради, яка призначається, і виборної палати представників. В 1901 році Нова Зеландія відмовилася від можливого приєднання до Австралійського Союзу, а в 1907 слідом за Канадою та Австралією була проголошена самостійним домініоном без будь-якої зміни свого конституційного статусу.

Конституційний акт 1852 р. містив майнові обмеження для виборців, але згодом велика частина цих обмежень була скасована, а коло тих, хто має право голосу, розширене. У 1879 р. право голосу отримали чоловіки, які досягли 21 року, а майнові обмеження були ослаблені.

У 1890 перші вибори, що проводилися за принципом «одна людина, один голос», привели до влади коаліцію на чолі з лібералом Джоном Баллансом; в 1893 Балланса змінив на посту прем'єра Річард Джон Седдон, під керівництвом якого ліберали стали першою в Новій Зеландії великою політичною партією. Ліберальну партію підтримували в основному дрібні фермери і профспілкові організації. Седдон залишався прем'єр-міністром до кінця життя в 1906. Протягом перших років керівництва Седдона Нова Зеландія стала відома на весь світ своїми сміливими соціальними експериментами. З прийняттям Закону про землю і прибутковий податок в 1891 була повністю змінена вся система оподаткування.

У 1890-і роки було прийняте прогресивне трудове законодавство, яким регулювався розмір оплати і умови праці і гарантувалася виплата компенсацій потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві. Однак найбільшу увагу привернув закон 1894 про примирення і арбітраж у промисловості, який вимагав обов'язкового арбітражу у разі трудових конфліктів.

У 1893 Нова Зеландія стала першою країною, що надала виборче право жінкам (які досягли 21 року). У 1898 було ухвалено закон про пенсії по старості.

Процес закріплення незалежності держави завершився лише в 1986 році, коли в результаті конституційної кризи був прийнятий Конституційний Акт 1986 року.

Нова Зеландія прийняла активну участь в Першій світовій війні. В період з 1914- 1918 рр. близько 103000 новозеландців ввійшли склад бойових підрозділів новозеландської та британської армії. В період воєнних дій Нова Зеландія окупувала Германські Самоа, які знаходилися під управлінням Нової Зеландії до 1962 року.

Одною з перших 3 вересня 1939 року Нова Зеландія оголосила про свій вступ у Другу світову війну. За період воєнних дій країна брала участь у боях в Європі, Північній Африці, на Ближньому Сході. Частина новозеландської армії приймала участь в окупації Японії.

Сучасна історія

Розвиток миру в післявоєнний період хоча й зберіг дружні відносини Нової Зеландії з Великобританією, але все ж таки призвів до того, що США стали основним економічним, політичним та воєнним партнером. Відображенням нових реалій світового устрою стало створення у 1951 році Тихоокеанського пакту безпеки (АНЗЮС), до якого ввійшли Нова Зеландія, Австралія та США. Головним завданням цього договору стала координація робіт по безпеці в Тихому океані, а пізніше сфера діяльності поширилася і на Індійський океан.

В 1954 році Нова Зеландія ввійшла в організацію договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), головним завданням якого стала протидія військовому впливу СССР та країн соціалістичного табору в Південно-Східній Азії.

Детальніше участь Нової Зеландії в міжнародних організаціях ми розглянемо нижче.

Нова Зеландія приймала активну участь в розвитку антиядерної політики і 1987 році Нова Зеландія першою в світі проголосила територію своєї країни без’ядерною зоною.

Сьогодні Нова Зеландія продовжує розвиватися як незалежна демократична країна і як активний учасник міжнародних економічних та політичних відносин, приділяючи особливу увагу розвитку та зміцнення взаємовідносин серед країн Тихоокеансько-Азіатського регіону.

Охарактеризувавши особливості історичного розвитку Нової Зеландії перейдемо до характеристики політичного розвитку країни.

Принципи державного устрою

Нова Зеландія є унітарною державою, заснованою на принципах конституційної монархії і парламентської демократії. В основу системи державного устрою покладений принцип Вестмінстерської моделі парламентаризму.

Нова Зеландія разом з Такелау, антарктичною територією Росса та вільно асоційованими державами Остова Кука утворюють Королівство Нової Зеландії.

В країні немає єдиної затвердженої конституції, проте існує ряд Конституційних Наказів, перший з яких був прийнятий в 1846 р., останній – в 1986 р.

Конституційні Накази, Конституційні звичаї та ряд інших законодавчих актів та положень формують основні принципи державного устрою. В Новій Зеландії існують дві основні політичні партії: лейбористи, які визнають можливість проголошення республіки, та Національна партія, яка виступає за збереження чинного статуту країни.