46

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

І. Загальна геополітична характеристика Нової Зеландії.................................5

1.1. Природні, географічні та кліматичні умови країни……………………..……5

1.2. Особливості історико-політичного розвитку країни………..………………10

1.3. Міжнародна інтеграція країни……………………………………….……….17

ІІ. Основні показники соціально-економічного розвитку Нової Зеландії...22

2.1. Загальна характеристика економіки країни……………………………...…..22

2.2. Основні галузі економіки…………………………………………………….. 24

2.3. Характеристика експортних та імпортних операцій країни………………...26

ІІІ. Сільське господарство Нової Зеландії…………………………...………...30

3.1. Загальна характеристика та тенденції розвитку Нової Зеландії……...…… 30

3.2. Галузь рослинництва країни…………………………………………………. 32

3.3. Галузь тваринництва країни…………………………………………………. 39

Висновки………………………………………………………………...………….43

Список використаних джерел……………………………………………..………46

Вступ

З раннього дитинства ми чули розповіді про дві чудесні країни, які знаходяться на протилежній стороні земної кулі. Де жарке літо, коли в нас холодна зима, де всюди моря та океани… Це хвилювало уяву і здавалося казкою.

Про ці країни (Австралію та Нову Зеландію) знають всі. Австралія прославлялась кількостями кенгуру, а Нова Зеландія – «Бескрайними просторами полей и лугов, где пасутся овцы и коровы...»

Нова Зеландія (New Zealand) іменується як Аотеароа, що можна перекласти, як Країна довгої білої хмари (ao = хмара, tea = білий, roa = довгий). Країна розташована в південно-західній частині Тихого Океану на двох великих островах (Острів Північний і Острів Південний) та прилеглих менших островах (Чатам, Стюарт, Кемпбелл, Кермадек та ін.). Загальна площа країни — 268 680 км, її столиця — місто Веллінгтон. Населення Нової Зеландії — близько 4,28 млн. чоловік (станом на листопад 2010 року).

В 1893 році Нова Зеландія стала першою країною, яка надала рівні виборчі права жінкам. З травня 2005 р. по серпень 2006 р. Нова Зеландія була єдиною в світі країною, в якій всі вищі державні посади займали жінки.

Тауматауакатангиангакоауауотаматеатурипукакапикимаунгахоронукупокануэнуакитанатаху – назва невисокої гори на північному острові, один з найбільших топонімів в світі.

Загальноприйнятими неофіційними національними символами країни є пташка ківі і рослина пітея срібна, відома в новій Зеландії як срібна папороть.

Пташка ківі настільки відома, що в 50-х рр. ХХ ст. на честь цієї пташки були названі плоди, які вирощуються в країні та експортуються в багато країн світу.

Нова Зеландія є цікавою для туристів, які називають країну «загубленим світом» через дику природу країни, мальовничі краєвиди, якісний і недорогий сервіс. Основна частина туристів приїжджає з США, Японії, Кореї, Тайвані.

Нова Зеландія багата на унікальні природні ландшафти: засніжені гори з льодовиками, фіорди, каньйони, гірські озера і водоспади, вулкани, гейзери, своєрідну рослинність тощо. Майже 10 % території оголошено національними парками.

Нова Зеландія — батьківщина легендарного альпініста Едмунда Хіларі — першої людини, яка підкорила найвищу вершину світу — Еверест. Свої еверести підкорили й виробники сільськогосподарської продукції цієї країни.

Сільське господарство Нової Зеландії є одним з найефективніших у світі.

В матеріальному виробництві країни перше місце посідає обробна промис­ловість, але в міжнародному поділі праці країна має аграрно-сировинну спеціалізацію.

Сільськогосподарська продукція становить більше половини обсягу новозеландського експорту. До головних видів сільськогосподарської продукції відносяться м'ясо, молочні продукти і вовна. Ці товари тривалий час були основою зовнішньої торгівлі Нової Зеландії, хоча останніми роками структура експорту стала більш диверсифікованою і тепер включає, наприклад, лісопродукти, фрукти і овочі, а також промислові вироби.

Метою даної курсової роботи є вивчення природних, географічних та кліматичних умов країни, аналіз її історико-політичного розвитку, а також міжнародної інтеграції Нової Зеландії.

Також невід’ємною частиною даної курсової роботи є характеристика соціально-економічних показників країни, дослідження експортно-імпортних операцій та аналіз сільського господарства.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод, системний підхід. Використовується метод аналізу та синтезу, наукової абстракції.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні питання економіки сільського господарства Нової Зеландії.

Перейдемо безпосередньо до геополітичної характеристики країни, аналізу основних соціально-економічних показників та вивчення сільського господарства.

І. Загальна геополітична характеристика Нової Зеландії

1.1. Природні, географічні та кліматичні умови країни

Нова Зеландія витягнута більш ніж на 1600 км, її максимальна ширина 450 км. Переважають гористий і горбкуватий рельєф; більше 3/4 території розташовано вище 200 м над рівнем моря. Рівнини займають близько 10 % загальної площі.

Більшу частину територію країни займають два острови – Північний та Південний. Південний та Північний острови розділені протокою Кука. Крім двох основних островів Новій Зеландії належить близько 700 островів значно меншої площі, більшість з яких є незаселеними.

Південний острів – найбільший острів Нової Зеландії і 12 за величиною остів на планеті. Його площа становить 151 215 км². На острові проживає близько однієї четвертої населення країни. У західній частині острова піднімається гряда складчастих гір — Південні Альпи. Тут знаходиться вкрита сніжною шапкою гора Кука, найвища точка Нової Зеландії (3754 м). Не менше 233 інших піків здіймаються вище 2300 м. У горах нараховується 360 льодовиків; найбільші з них — Тасмана, Франц-Джозеф і Фокс. У плейстоценові епохи льодовики мали велику потужність і неодноразово спускалися на Кентерберійську рівнину на східному узбережжі й займали значну частину сучасної провінції Отаго на півдні. Для цих районів характерними є глибокі V-подібні долини, сильно розчленований рельєф і холодні озера витягнутої форми — Те-Анау, Мана-поурі, Уакатіпу й Хавеа.

Кентерберійська рівнина — найбільша на Новій Зеландії низовина завдовжки близько 320 км і завширшки 64 км — знаходиться на сході острова. Вона утворена могутніми галечниками, перекритими шаром тонкозернистих пісків і глини завтовшки до 3 м. Тут знаходяться широкі долини рік льодовикового живлення — Уаїмакарірі, Ракаїа й Рангітата, води яких зазвичай лише частково заповнюють вистелене галькою русло. Найдовша ріка Південного острова і найбільш повноводна в межах Нової Зеландії — Клута (322 км), що дренує плато Отаго.

Площа Північного острову становить 115 777 км² і він є 14 за величиною на планеті. Гірська система Південного острова, перериваючись вузькою протокою Кука, продовжується на Північному острові хребтами Тзра-руа, Руахіне, Каїманава й Хуїарау. На північ і захід від хребта Каїманава простягається плато, вкрите вулканічним попелом. Вулканічна діяльність у Новій Зеландії висока. На території країни є 6 активних вулканічних зон, 5 з яких — на Північному острові. Над платом простягаються три вулканічних піки — Руапеху (2797 м над рівнем моря), Тонгаріро (1968 м над рівнем моря) і Нгаурухое (2290 м над рівнем моря). На захід від плато здіймається симетрична гора Егмонт (2518 м над рівнем моря). Загалом гористий і горбкуватий рельєф займає 63 % площі Північного острова.

Найбільші ділянки низовин розташовані біля підніжжя гори Егмонт, у районі міста Палмерстон-Норт (Манавату — Хорофенуа), біля оз. Уаїрарапа, міст Гамільтон і Моррінсвілл (Уаїкато — Хауракі), а також навколо Окленда. Невеликі рівнинні ділянки знаходяться також у Нортленді на берегах заток Пленті й Хок. У центрі Північного острова розташоване найбільше в Новій Зеландії озеро — Таупо (площа 606 кв. км, глибина близько 159 м). З нього витікає найдовша ріка країни — Уаїкато (425 км). Навколо Роторуа й Уаїракеї зустрічаються гарячі джерела, гейзери і грязьові «котли».

Землетруси. У порівнянні з іншими країнами, розташованими в межах Тихоокеанського сейсмічного поясу, рівень сейсмічної активності в Новій Зеландії невисокий. Хоча в деяких районах землетруси та слабкі поштовхи відбуваються досить часто, вони лише зрідка призводять до руйнувань. Поштовхи силою 7 балів за шкалою Ріхтера відбуваються в середньому не частіше, ніж однин раз на 10 років. Найвища сейсмічна активність спостерігається на Північному острові приблизно на схід і південь від уявлюваної лінії між Факатане й Хавера, а також на Південному острові на північ від лінії, що з'єднує мис Фаулуїнд із півостровом Банке. Найбільш руйнівний землетрус зареєстрований в околицях Нейпіра в 1931 р.

Зовнішні води. Нова Зеландія ізольована від інших островів і материків великими морськими відстанями. Тасманове море відокремлює країну від Австралії на 1700 км. Тихий океан омиває східне узбережжя країни і відділяє Нову Зеландію від найближчих сусідів на півночі від Нової Календонії на 1100 км., на сзоді від Чилі на 8700 км., на півночі від Антарктиди на 2500 км.

Внутрішні води. Завдяки особливим геологічним та географічним умовам в Новій Зеландії є багато рік та озер. В країні розташовано 3280 озер. Найбільше озеро – Таупо, яке займає площу 616 км².

У Новій Зеландії клімат рівний і вологий (субтропічний морський). Різниця сезонних температур невелика, випадає багато дощів, але браку сонячних днів теж не відчувається. Середні температури липня від +5 до +12 °С, січня від —14 до —19 °С. Опадів 400—700 мм на рік, на навітряних схилах гір 2000— 5000 мм. Кліматичні умови варіюються від одного району країни до іншого. Частково це обумовлено значною довготною довжиною Нової Зеландії, що призводить до того, що на крайній її півночі клімат теплий і вологий, без заморозків, а на крайньому півдні у внутрішній частині острова — холодний і сухий. Певну роль відіграють також гірські хребти, розташовані на заході й у центрі островів, які захищають східні узбережжя від вітрів, що віють із заходу.

Загалом на Південному острові клімат суворіший, ніж на Північному, у зв'язку з віддаленістю від екватора, близькістю до холодних морів і великих абсолютних висот. Особливо холодні й сильні вітри віють більшу частину року у високогір'ях обох островів, де основна кількість опадів випадає у вигляді снігу. Накопичуючись, він утворює льодовики. Майже все населення країни живе на територіях, розташованих нижче 600 м над рівнем моря, тому вічні сніги не завдають йому ніякого занепокоєння.

На західному узбережжі Південного острова клімат дуже вологий, річна норма опадів перевищує 2000 мм. Рівнини Кентербері набагато сухіші й часом продуваються то спекотними і сухими північно-західними вітрами фенового типу, то холодними, дощовими південними вітрами. На всьому Північному острові, крім внутрішніх гірських районів, і літо, і зима м'які, на всій його території випадають помірні або чималі опади.

Природна рослинність. За 100 років після 1850 р. Нова Зеландія була перетворена з лісистої країни на величезне пасовище. Зараз лісами зайнято тільки 29 % її території (7,9 млн. га), із них 6,4 млн. га займають природні збережені ліси і ще 1,5 млн. га — штучні насадження (переважно сосни Pinus radiata). З більш ніж ста порід дерев, що ростуть тут, тільки деякі мають господарське значення, у тому числі чотири види хвойних — дакридіум кипарисовий, ногоплідники тотара, мітелковий і дакридієподібний, — і один широколистий вид — нотофагус (південний бук). Знамениті й колись широко розповсюджені ліси з агатиса новозеландського зараз збереглися тільки в заповідниках на півночі Північного острова.

У часи освоєння країни європейцями великі площі в Новій Зеландії, особливо на Південному острові, були зайняті високотрав'я-нистими дерновинними злаківниками. Сьогодні вони збереглися тільки в горах, а на рівнинах заміщені пасовищами з інтродукованих європейських злаків (пажитниці, грястиці, вівсяниці) і конюшини. На сході Північного острова ще досить розповсюдженими є угруповання місцевого злаку дантонії.

Ґрунти. Загалом ґрунти Нової Зеландії бідні на гумус і малородючі. Всюди, за винятком періодично затоплюваних паводками територій і ділянок, що перекриваються мулом, для збереження продуктивності пасовищ потрібно вносити велику кількість добрив. Найбільш розповсюдженими зональними типами ґрунтів у Новій Зеландії є буро-сірі, сірі й жовто-бурі. Перші характерні для сухих міжгірних улоговин о. Південного зі злаковою рослинністю, що одержують менше 500 мм опадів. Зайняті ними площі використовуються для пасовищ овець і лише зрідка для землеробства. У більш вологих областях, перехідних від злакових степів до мішаних лісів, і в нижній частині східних схилів гір поширені жовто-cipі ґрунти. Вони більш родючі й використовуються для інтенсивного землеробства (наприклад на Кентерберійській рівнині) і як пасовища. Для більш вологих районів з розчленованим горбкуватим рельєфом і лісовою рослинністю характерні сильно вилужені бідні жовто-бурі ґрунти. Місцями в таких районах на глинистій корі вивітрювання розвинуті глієво-підзолисті ґрунти («пакіхи»), як, наприклад, у Вестленді на Південному острові, або субтропічні глинисті Ґрунти, розповсюджені під лісами із сосни каурі в Нортленді. У профілі таких ґрунтів на невеликій глибині залягає щільний водонепроникний горизонт, Що ускладнює дренаж і оранку.

Близько 6 млн. га займають різноманітні азональні й інтразональні ґрунти, властивості яких визначаються материнською породою. Такими є родючі ґрунти, розвинуті на вулканічному попелі в центральній частині Північного острова, торф'янисті ґрунти долини Уаїкато, алювіальні ґрунти річкових долин, а також ґрунти осушених ділянок морського узбережжя. Майже половину площі країни (13 млн. га) займають гірські ґрунти, зазвичай малопотужні й слаборозвинені, часто щебенисті. Близько 1,6 млн. га з них припадає на верхній пояс гір, практично позбавлений рослинності. Ґрунти на схилах зазнають ерозії, тому випалювання й вирубування їхніх лісів і дерновинних злаківників у багатьох місцях призвели до жалюгідних результатів.

Фауна. Тваринний світ Нової Зеландії подібний до фауни деяких інших районів Південної півкулі, тут є ендемічні види і навіть роди і, якщо не брати до уваги двох видів кажанів, відсутні плацентарні ссавці. Найбільш цікавими є птахи. Тільки тут знайдені залишки вимерлих моа, або динорнисів, гігантських нелітаючих пернатих, деякі види яких сягали 3,6 м заввишки. Вони були повністю винищені, ймовірно, близько 500 років тому. У лісах дотепер живуть нелітаючі ківі, зображені на емблемі країни. Інший нелітаючий птах — новозеландська султанка, або такахе, — вважалася вимерлою, але в 1948 р. була знову виявлена.

У Новій Зеландії — 10 національних парків (Маунт-Кук, Тонгаріро, Фьордленд та ін.), 2 морські парки, численні резервати.

Охарактеризувавши природні, географічні та кліматичні умови країни, перейдемо до характеристики історирико-політичного розвитку Нової Зеландії.