17. Росія за часів івана грозного

1533 р. від тяжкої недуги помер цар Василь III (1505—1533), залишивши престол трирічному синові Івану IV (1533—1584), а фактично його матері — 28-річній Олені Глинській і раді бояр. За свою жорсто­ку, свавільну вдачу цар Іван згодом дістав прізвисько Грозного.

Глинська викрила кілька боярських змов, що стави­ли за мету усунення її від влади. За п'ять років регент­ства Глинської Росія перемогла у війні з польським коро­лем Сигізмундом, уклала договір зі Швецією про вільну торгівлю і нейтралітет, почала будувати на кордоні з Лит­вою міста, відбудувала Устюг і Ярославль.

Олена Глинська здійснила спробу змінити систему місцевого управління, провела грошову реформу, що сприяла уніфікації грошового обігу в країні і подолан­ню наслідків роздробленості. У Росії почали карбувати гроші із зображенням вершника зі списом (рос. — "ко-пье"), монети почали називатися "копійками".

1538 р. Олена Глинська раптово померла, є свідчен­ня, що вона була отруєна боярами. Після її смерті фак­тично правили боярські сім'ї Бєльських і Шуйських, а це означало послаблення централізованої системи управління, свавільство бояр.

1547 р. 17-річний Іван урочисто вінчався на царство, проголосивши себе самодержавним царем. Влітку того самого року Росія потерпала від чергової засухи, а в червні Москву охопило полум'я величезної пожежі. Народ обвинувачував у цьому "відьму" Ганну Глинсь-ку — бабусю Івана IV. Під час сутичок у Москві було вбито сина Ганни, а також багатьох дворян. Наляка­ний цар пообіцяв розлюченому натовпу вжити необхід­них заходів, народ заспокоївся, і незабаром активність низів була придушена.

Знову було змінено склад Боярської думи. Новими радниками царя стали члени Виборної ради — невели­ке коло наближених до царя осіб. Саме за їхніми пора­дами Іван IV почав здійснювати свої перші реформи.

У лютому 1549 р. було скликано перший Земський собор із представників бояр, вищого духовенства, зем­левласників, купців та ін. Земські собори не обмежували владу царя, були опорою у проведенні як внутрішніх, так і зовнішньополітичних заходів. (Як установа Земсь­кий собор існував до 80-х рр. XVII ст.)

Для остаточної стабілізації ситуації в країні необхідно було провести правову реформу. Було вирішено розпо­чати підготовку нового Судебника» Він повинен був зат­вердити сталий порядок суду й управління в державі. 1550 р. такий Судебник було прийнято. Згідно з ним влада намісників значно обмежувалася; при розгляді справ на місцях обов'язковою була участь виборних земських старост; скасовувалися податкові пільги мо­настирів; селяни, переходячи до іншого феодала на Юр'їв день, повинні були сплатити значно збільшене, порівня­но з попереднім, "пожиле".

Того ж року з метою централізації управління на час військових походів обмежувалося місництво, було ство­рено стрілецьке військо, озброєне вогнепальною зброєю, яке спочатку виконувало функції особистої охорони

царя.

1551 р. за ініціативи Івана IV відбувся так званий Стоглавий собор — церковний собор за участю царя і представників Боярської думи, скликаний з метою одер-зкання соборної санкції проведеним у країні фінансовій, судовій і військовій реформам, а також секуляриза-торській діяльності царя. У своїй промові на соборі цар Іван IV критикував побут і звичаї духовенства і чернецт­ва. Собор прийняв ряд рішень, що були оформлені як книга зі ста глав, постанов (рішень): про структуру церк­ви, побут, заборону єретичних і антифеодальних рухів; роз'яснення про співвідношення норм державного, судо­вого, кримінального, цивільного і сімейного права з цер­ковним правом. "Стоглав" затвердив недоторканність церковного майна, підсудність церковних осіб церковно­му суду, уніфікував церковні культи і обряди, затвердив раніше прийняті рішення про визнання святих, шано­ваних у певних місцях, загальноросійськими. Протопопи зобов'язувалися контролювати поведінку нижчих свя­щеників, запроваджувалися правила поведінки ченців, у монастирях заборонялося тримати горілку. Особливі глави встановлювали контроль над переписувачами книг; запроваджувалася регламентація іконописання; заборонялися виступи скоморохів і сміхотворців як "Стоглав" сприяв зміцненню церковної організації, що стала твердою опорою самодержавства.

З метою підвищення боєздатності армії 1556 р. було прийнято "Уложення про службу". Згідно з ним служ­ба розпочиналася з п'ятнадцяти років і успадковувалася; з кожних 150 десятин землі бояри і дворяни повинні були виставити одного воїна з конем і зброєю.

Іван IV продовжував завойовницьку політику свого діда і батька. 1552 р. було завойоване Казанське, 1556 р. — Астраханське ханства.

У Лівонській війкі(15б8—1583) Іван IV прагнув будь-що отримати вихід до морського узбережжя (у цьому було заінтересоване купецтво, що тільки-но формува­лося), приєднати прибалтійські землі, щоб роздати їх служилому стану.

Війна розпочалась успішно. Царські війська захопи­ли Нарву, Дерпт, дісталися Балтійського узбережжя. Війська наступали на Ревель і Ригу, дійшли до кордонів Східної Пруссії і Литви. 1560 р. біля міста Валка відбу­лася остання битва Лівонського ордену з російськими військами. Ліванців було розбито. Успіхи Росії занепо­коїли сусідні держави, тому Швеція» Польща, Данія та­кож втягнулися у війну. Становище Росії після пораз­ки в січні 1564 р. під Полоцьком, влітку — під Оршею, а також внаслідок нападів з півдня кримських татар стало нетривким і загрозливим.

За таких умов Іван IV запровадив політику, що піз­ніше дістала назву опричнини (1565—1584). 1

Завдання опричнини було сконцентрувати матері* : альиі, людські та військові ресурси для продовження Лівонської війни, перерозподілити землі на користь вірного служилого стану, закріпачити селян, піднести авторитет особи царя, подолати опір свавільних бояр і князів*

Наслідки такої політики були досить сумні. Країна була розділена на дві частини; "опричнинськнй* особ­ливий уділ, у межах якого влада Івана IV була абсолют­ною, та "земщину", що формально була передана під опіку Боярської думи, але де також порядкували опричники, виконуючи накази царя. Серед Опричників були представники знаті, зубожілих вотчинників та ін.,

віддані цареві.

Розпочався жорстокий терор: масова конфіскація вотчин, церковних земель, монахи і священики зазнава­ли знущань. Занепадали господарства і знаті, і малозе­мельних дворян, яких переселяли в ішпі місця, "очища­ючи" землі для опричників. Це, безумовно, згубно позна­чилося і на селянстві.

Неврожаї та епідемії 60—70-х рр. лише загострили си­туацію. Усе це призвело до цілковитого запустіння країни, втеч селян на Дон, грабіжництва і розбоїв. В1572 р. оприч­нина втратила своє первісне ім'я і почала називатися дво­ром із збереженням терору.

Не сприяла опричнина і перемозі у Лівонській війні. Сили противників переважали. 1569 р. Польща і Литва об'єдналися в одну державу — Річ Посполиту. До того ж кримський хан 1571р. вторгся з півдня і спалив Москву. Зазнавши поразки від польського короля Стефана Баторія, Росія 1582 р. змушена була укласти перемир'я терміном на 10 років, згідно з яким країна поступалася Польщі всіма своїми володіннями в Лівонії, зокрема фор­тецею Юр'їв. Польща повертала Росії завойовані нею фортеці Великі Луки, Холм, Ревель, Веліж і Псковські передмістя, але утримала за собою Полоцьк.

Наступного року, згідно з перемир'ям зі Швецією, шведи одержували всі захоплені ними російські міста — Корелу, ївангород, Ям, Копор'є з повітами. Росія збе­рігала за собою невеличку ділянку узбережжя Фінської затоки з гирлом Неви. Через рік після перемир'я зі Шве­цією, 1584р., Іван IV помер.

Поразка у Лівонській війні, розорення часів оприч­нини, голод і епідемії другої половини XVI ст. спричи­нили виключно тяжке становище держави.

Англійський посол Джільс Флетчер, що відвідав Ро­сію у 80-х рр. XVI ст., писав, що політика Івана IV "так розпалила загальне невдоволення і непримириму нена­висть, що це повинно закінчитися не інакше, як грома­дянською пожежею". Слова Флетчера дійсно були про­рочими.