45. Людський капітал як соціально-економічна категорія

Концептуальні підходи дорозуміппя людського капітану дістали відображення в наукових працях багатьох учених [1]. Першовідкривачем терміна "людський капітал" вважається Г Шульц - відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1979 р.).

Прихильники теорії людського капіталу розглядають його в різних ракурсах. У широкому' розумінні людський капітал - специфічна форма капіталу, втіленого в самій людині. І № наявний у людини запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, що сприяють росту її продуктивності праці і приносять їй дохід у формі заробітної плати чи ренти. У структурі людського капіталу виділяють: природні здібності, навички і досвід; уміння їх застосовувати в потрібний момент і в потрібному місці [2, с.5 ].

Формування людського капіталу, як і фізичного, погребує інвестицій. У зв'язку з цим необхідно визначити, які саме витрати на індивідуальному рівні, рівні фірми та макрорівні необхідно розглядати як інвестиції в людський капітал [3, с. 59 - 60]. Тут можливі два крайніх підходи. Перший - витрати на виробництво людського капіталу прирівнюються до витрат на відтворення людини як фізичної та соціальної істоти. Другий - більшу частину цих витрат відносить на споживання, виділяючи як інвестиції лише гі, які збільшують виробничі спроможності людей.

На відміну від нагромадження традиційного капіталу, виробництво людського капіталу передбачає не тільки грошові кошти, але й значний внесок власної праці тих, на кого спрямовані ці інвестиції. Серед витрат, які не мають ірошового еквіваленту: праця по вихованню дітей в сім'ї та власна праця в ході навчального процесу. Ці витрати включають до складу тіньового компонента - гіпотетичних втрачених заробітків учнів.

Залежно від ступеня узагальненості людського капіталу в його структурі В. Близнюк виокремлює такі рівні інвестування: державний (що формує суспільний людський капітал): мезорівеиь (формує колективний людський капітал); особистісний рівень ( формує індивідуальний людський капітал) (див. рис.) [4, с.70].

Людський капітал істотно відрізняється від основного капіталу характером зношення й амортизації. Знос (знецінення) людського капіталу визначають ступенем природного зносу (старіння) людського організму і властивих йому психофізичних фу нкцій іа ступенем морального зносу (старіння) знань [5, с. 77].

Людський капітал не лише зношується, він має здатність накопичуватися і збільшуватися. Накопичення йою здійснюється у процесі накопичення працівником виробничого досвіду. Якщо цей процес іде безупинно, то мірою використання людського капіталу його якісні та кількісні характеристики (якість, обсяг, цінність) поліпшуються і збільшуються.82, Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування

Державний бюджет - головний фінансовий план держави, найбільший централізований грошовий фонд, шо перебуває у розпорядженні уряду.

Розрізняють державний бюджет: збалансований (нормальний), коли надходження і видатки бюджету врівноважені; дефіцитний, коли видатки перевищують доходи; профіті гний, коли доходи перевищують видатки [І].

Важливим елементом стратегії макроскономічного управління є зменшен­ня розміру бюджетною дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективніс ть фіскальної політики та її вплив на економічну систему.

Таблиця

Концепції бюджетного дефіциту Назва	Зміст
Загальний дефіцит	"Фактичний" чи '"касовий", утворюаься державними втратами, які перевищують державці доходи та субсидії
Зовнішній дефіцит	Дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел
Внутрішній дефіцит	Загальний дефіцит "мінус" зовнішній дефіцит
Операційний дефішгг	Визначагі кея як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів
Первинний дефіцит	Різшіш між величиною загальною дефіциту і сумою всіх процентних платежів
Поточний бюджетний дефіцит / над.ініиок	Утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять у собі: внутрішні та зовнішні позики па фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам; трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:

Ш)=МВ+1)+е1)*,

де: БО - показник дефіциту- бюджету; МВ - грошова бата; П - внутрішній борг; Г)* - зовнішній борг в іноземній валюті; е - валютний курс.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетпзація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на ірошову базу га розмір грошової маси. При монетнзації дефіциту держава отримує сеньйораж - доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту ірошової маси над приростом реального ВВ1І, наслідком чого с зростання середнього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

1Т=тг\1/Р),

де 1Т - інфляційний податок, л -темп приросту інфляції за рік (%), М/Р - рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні

[2].

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення держав­ного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу [3].

Примітки

/.Вважають, що з часів Дж. М. Кейнса обов'язкова збалансованість бюджету стала анахронізмам, а концепція "здорових фінансів" (збалансованого бюджету) виявилася недостатньо ефективною. Насправді не всякий дефіцит державного бюджету с небезпечним. Якщо він не пересищус 2-3%. сіп не с небезпечним: ікщо ж він перевищує 3%, існує загроза інфляційних явищ в економіці (абсолютно «і-інфляційних чинників фінансування державного бюджету немає) (Економічна теорія: Політекономія / За ред. В Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес. 2001. -С. 407).

2. Мікроекоишіка і макрос кой аміка: Підруч. Для студентів екон. спец. закя. освіти: \ 2 ч. /С. Будаговська. О. Ю.чієвич, І. Луні па та ін.; За ред. С. Будаговської. -К.: Основи.

іт.-с.зи.

2. Державний борг існує у двох формах. І) внутрішнього боргу перед юридичними чиї фізичними особами країни; 2) зовнішнього боргу перед іноземними країнами І міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними ос<юами й організаціями). Існує безпосе//едній ін'ячок між бюджетним )ефіцитом і державним боргом. З одного боку, держ авний борг с рїшицею між нагромадженою сумою всіх паштивних сальдо бюджетів і сумою всіх від 'ємних сальдо і дефіцитів), от.нсе бюджетний дефіиит формує держ авний борг, .'і другого боку, Ч'остання боргу потребу*- додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту.