Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки

1. Галузі економіки як об’єкти адміністративно-правового регулювання.

2. Основні напрями державного управління економікою в Україні.

3. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.

4. Державний контроль у сфері економіки. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері економіки.

1. Галузі економіки як об'єкти адміністративно-правового регулювання

Термін "економіка" (від гр. oikonomike) означає у перекладі будинок, господарство та правило, закон. Сукупність цих слів у буквальному значенні означає "правила ведення домашнього господарства". Сучасна інтерпретація "економіки" – це господарство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя, задоволення потреб шляхом створення необхідних людині благ, умов і засобів існування із застосуванням праці. Таким чином, у сьогоднішньому розумінні "економіка" – це системний господарський комплекс, що містить у собі взаємозв'язані і взаємозалежні ланки, по-перше, суспільного виробництва, по-друге, розподілу і, по-третє, обміну зробленого продукту в масштабах усієї держави.

Економіка – складна поліструктурна система, яка функціонує з метою задоволення матеріальних потреб суспільства. Основними складовими цієї системи є галузі, підгалузі та їх комплекси. Не є в даному розумінні винятком й економічна система України. При цьому необхідно зауважити, що термін "галузь економіки" нормативно закріплюється на законодавчому рівні. Так, у ст. 1 Закону від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР "Про електроенергетику" фіксується, що електроенергетика – галузь економіки України, яка забезпечує споживачів енергією.

Найбільшими складовими економічної системи України є:

– промисловість;

– агропромисловий комплекс;

– будівництво та житлово-комунальне господарство;

– управління комунікаціями (транспорт і зв'язок);

– сфера використання й охорони природних ресурсів;

– управління фінансами;

– управління митною справою;

– управління зовнішньоекономічною діяльністю – розглядали в господ. праве;

– енергетичний комплекс;

– торговельний комплекс та побутове обслуговування населення.

Усі перелічені галузі й комплекси перебувають у тісній взаємодії, кожна з яких складається з кількох підгалузей. Підгалузі відрізняються, з одного боку, значною самостійністю, а з другого боку – взаємозалежністю й інтегрованістю з економічною системою в цілому.

Так, промисловість є провідною галуззю господарського комплексу держави, яка має за мету добування та переробку природних ресурсів. Її поділяють на важку (виробництво засобів виробництва) та легку (виробництво предметів споживання). Крім того, вона поділяється на підгалузі залежно від кінцевого результату на нафтову, вугледобувну, машинобудівну, хімічну, металургійну, текстильну, харчову тощо. Підгалузі, у свою чергу, поділяються на субгалузі промисловості (текстильна – на текстильні, швейні виробництва, гірнича – гірничо-добувна, гірничо-збагачувальна, гірничо-металургійна тощо).

Правові засади організації та управління промисловістю в Україні відображені в Конституції, законах України «Про електроенергетику», «Про нафту і газ», «Про охорону прав на промислові зразки», актах Президента України «Про заходи вдосконалення державного управління вугільної промисловості» : указ від 25. лип. 2006 р., Концепція державної промислової політики : указ від 12. лют. 2003 р.), актах КМУ (Концепція розвитку промислової політики : розпорядження від 7 лип. 2005 р.); актах міністерств та відомств (Ліцензійні умови провадження господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів : наказ Держ. ком. з питань регуляторної політики та підприємництва від 23 жовт. 2007 р.).

Агропромисловий комплекс включає сільське господарство, харчову та переробну промисловість у цій сфері. Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу держава забезпечує проведенням різних організаційно-економічних та правових заходів. На це спрямовано Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 р., затв. постановою КМУ від 19 верес. 2007 р. Поставлені в ній завдання пов’язані з удосконаленням системи управління в аграрному секторі, що повинно здійснюватися у три етапи:

– вдосконалення методів управління (аналітичне обстеження системи управління в аграрному секторі, унормування показників організації управління на рівнях центр-регіон-район, запров. методів, що сприяють підвищенню конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах вступу до СОТ, удосконалення контроль діяльності, структури та функцій Міністерства аграрної політики та продовольства України – указ Президента України «Про Міністерство аграрної політики та продовольства України» 23.04.2011 № 500/2011);

– підготовка до реформування (здійснювалася реалізація до кінця 2008 р. проекту «Розробка моделі та інструментів проведення адміністративно-управлінської реформи в аграному секторі» як окремої бюджетної програми);

– проведення адміністративно-управлінської реформи (налагодження співпраці між профільним міністерством та іншими органами влади у сфері АПК, громадськими структурами; удосконалення системи органів управління АМК.

Державне управління будівництвом та ЖКГ здійснюється з урахуванням розмежування державної та комунальної власності на об’єкти будівельного комплексу та ЖКГ. Ця сфера охоплює від складові частини економіки України: будівництво та житлову сферу. Будівництво – забезпечує створення і реконструкцію об’єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного та житлового призначення. Будівельний комплекс поділяється на промислове будівництво, цивільне будівництво, дорожнє будівництво. Особливістю управління ЖКГ є те, що значні повноваження у цій сфері належать місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування.

Житлова сфера включає управління житловим фондом (сукупністю жилих будинків та приміщень: державний житловий фонд, громадський житловий фонд, фонд житлово-будівельних кооперативів, приватний житловий фонд) і об’єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво та ремонт.

Комунальне господарство поділяється на такі групи об’єктів: санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства з очищення міст); енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні і газові мережі); транспортні (тролейбуси, трамваї); об’єкти зовнішнього благоустрою (шлях оводи, зелені насадження, мостові, набережні тощо).

Зважаючи на зміну відносин власності змінюється і структура житлового фонду, обслуговування та експлуатація, на врегулювання цих відносин спрямована затв. законом України від 11.06.2009 р. Загальнодержавна програма реформування і розвитку ЖКГ на 2004 – 2014 рр.

Правові засади управління будівництвом та ЖКГ закріплено в законах: «Про основи містобудування» від 16.11.1992, «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999, «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004, указ Президента України «Про пріоритетні завдання у сфері містобудування» від 13.05.1997 № 422/97.

У системі управління комунікаціями виділяють від самостійні системи: єдину транспортну систему та систему зв’язку. Єдину транспортну систему складають залізничний, цивільний повітряний, морський, річковий, автомобільний, електротранспорт, трубопровідний, а також шляхи сполучення загального користування (шляхове господарство). Загальні питання регулюються Законом України «Про транспорт», щодо кожного виду є спеціальний закон.

Система зв’язку перебуває в динамічному розвитку. Її основними елементами є зв’язок поштовий, спеціальний, електричний, фельд’єгерська служба (кур’єрська).

Система зв’язку Регулюється законом «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 року N 1280-IV, «Про поштовий зв’язок» від 04.10.2001 № 2759-III.

Поняття використання та охорони природних ресурсів взаємопов’язані, але їх не можна ототожнювати. Використання спрямоване на добування з природних ресурсів певних корисних властивостей (господарських або оздоровчих). Охорона передбачає запобігання шкідливим наслідкам їх використання, збереження окремих компонентів довкілля.

– охорона дозвілля – Закони «Про охорону НПС» від 25.06.1991 № 1264-XII, «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 № 45/95-ВР.

Фінансова сфера охоплює відносини, що складаються в процесі акумулювання, розподілу та використання державних грошових коштів і забезпечує єдність усіх її компонентів. Відповідно до ст. 92 Конституції виключно законами України встановлюються Державний бюджет країни та її бюджетна система, система оподаткування, податки і збори, основи утворення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти та іноземних валют, тощо. Бюджетним кодексом врегульовано різні види фінансових відносин, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і звітування про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету і місцевих бюджетів, кредитування, державних боргових зобов’язань, позичок, інвестицій тощо.

Згідно з Митним кодексом України від 11.07.2002 р. митна справа включає: порядок переміщення через митний кордон товарів та інших предметів; митне регулювання, пов’язане з встановленням мит і зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики. До складових частин митної справи належать: митна статистика і ведення товарної номенклатури ЗЕД, боротьба з контрабандою та порушенням митних правил, розгляд справ про порушення митних правил. – Митний кодекс від 13.03.2012 № 4495-VI;

У кожній з перелічених галузей і підгалузей є специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура і чисельність підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Всі ці чинники визначають їх місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих зв'язків.