4. Управління у сфері соціального захисту населення
Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним з важливих напрямків діяльності держави. Держава несе обов’язки з матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантуються захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.
Засади організації та управління у сфері праці та соціальної політики закріплено в Конституції України, законах Верховної Ради України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, постановах, наказах Міністерства праці і соціальної політики України та Пенсійного фонду України, Кодексі законів про працю України та інших нормативно-правових актах.
Одним із основних напрямків політики України як соціальної держави є створення умов для реалізації права на гідне існування осіб, які втратили працездатність. У ст. 46 Конституції України закріплено: громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціально- го забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Закон України від 5.11. 1991 р. «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення шляхом надання трудових і соціальних пенсій, соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій. Пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Вітчизняне законодавство встановлює багато видів соціального забезпечення на засадах соціального страхування, державного забезпечення та державної підтримки окремих верств населення України.
Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. В них закріплено такі види: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.
Виконанню завдань по соціальному захисту населення України сприяють закони України від 2.03.2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», від 18.01.2001 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», від 21.03.1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», від 16.12.1993 р. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку». Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а членів їх сімей відповідно до законів України від 28.02. 1991 р. (у редакції Закону від 19.12.1991 p.), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 20.12.1991 р. «Про соціальний правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», від 9.04.1992 р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ін.
Закон України від 1.06.2000 р. № 1767-III «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» передбачає встановлення громадянам, які мають значні заслуги у сфері державної громадської або господарської діяльності, досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту тощо, пенсій за особливі заслуги перед Україною.
До системи органів, що здійснюють управління у сфері праці та соціальної політики, входять:
– Міністерство соціальної політики України,
– Міністерство праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим
– Головне управління праці та соціального захисту населення Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Львівської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської обласної державної адміністрації, Головне управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської обласної державної адміністрації;
– Головне управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації
– Головне управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради.
Відповідно до Конституції України Указом Президента України створено Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики України), яке діє згідно з Положенням про нього, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.2011 р. № 389/2011.
Мінсоцполітики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ .
Мінсоцполітики України є головним органом у системі ЦОВВ з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.
Мінсоцполітики України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім'ї та з питань протидії торгівлі людьми. Мінсоцполітики України є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей. Мінсоцполітики України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань гуманітарної допомоги. Основними завданнями Мінсоцполітики України є:
1) формування державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення, координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань соціальної та демографічної політики;
2) формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття;
3) формування і реалізація державної політики стосовно визначення державних соціальних гарантій щодо прав громадян на працю, оплату праці, а також щодо нормування та стимулювання праці, професійної кваліфікації робіт і професій, умов праці;
4) формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян;
5) формування основних напрямів державної політики та здійснення відповідно до закону державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, проведення соціального діалогу з питань формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання соціально-трудових відносин;
6) формування та реалізація державної політики щодо надання адресної соціальної допомоги вразливим верствам населення, у тому числі малозабезпеченим та багатодітним сім'ям;
7) формування та реалізація державної політики у сфері надання соціальних послуг сім'ям, які можуть опинитися або перебувають у складних життєвих обставинах, людям похилого віку, інвалідам, бездомним особам і безпритульним дітям, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, іншим соціально вразливим верствам населення;
7-1) формування та реалізація державної політики щодо забезпечення права дитини на одержання аліментів, відповідального батьківства та материнства;
8) формування та реалізація державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, жертв нацистських переслідувань, жертв політичних репресій, захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну;
9) формування і реалізація державної політики щодо соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та інших військових формувань;
10) формування і реалізація державної політики з питань сім'ї та дітей, організації оздоровлення та відпочинку дітей;
11) формування і реалізація державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
12) участь у розробленні та реалізація державної політики щодо попередження насильства в сім'ї;
13) забезпечення формування та реалізація державної політики з питань гуманітарної допомоги;
14) формування та реалізація державної політики щодо протидії торгівлі людьми.
Через Міністра соціальної політики координується діяльність: Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України (від 6.04.2011 р. № 397/2011 ), Державна інспекція України з питань праці (від 6.04 2011 р. № 386/2011)
Органи та установи в складі Міністерства та сфери його управління: Вінницький центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів "Промінь", Фонд соціального захисту інвалідів , Державний комплекс соціальної реабілітації дітей-інвалідів, Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, Вінницький міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів "Поділля", Донбаський міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів, Луганський міжрегіональний центр професійної, медико-фізичної та соціальної реабілітації інвалідів, Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів, Волинський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів, Промислове об’єднання "Укрпротез".
Адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері праці і соціальної політики
Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра надзвичайних ситуацій України (положення від 6.04.2011 р. № 408/2011).
Держгірпромнагляд України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, охорони надр та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення.
Основними завданнями Держгірпромнагляду України є:
1) реалізація державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, охорони надр, промислової безпеки у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, державного ринкового нагляду у межах сфери своєї відповідальності, а також внесення пропозицій щодо її формування;
2) здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки, охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;
3) організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань:
промислової безпеки, охорони праці, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю;
геологічного вивчення надр, їх використання та охорони, а також використання і переробки мінеральної сировини;
безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення;
безпечного проведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення;
трубопровідного транспорту, функціонування ринку природного газу та діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки та потенційно небезпечними об'єктами.