3. Управління культурою
Під терміном "культура" розуміють сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством, що характеризують певний рівень його розвитку.
Таким чином, до культурних цінностей належать об'єкти матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення.
Управління культурою полягає в організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам’ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.
Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорський основі у порядку, визначеному Законом України «Про культуру» від 14.12.2010 № 2778-VI, законодавством України про підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об’єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.
Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються ВРУ (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень у галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури.
Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об’єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін.
Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.
До основних видів діяльності у сфері культури належать: створення, виконання, тиражування, розповсюдження, демонстрування (публічний показ і публічне сповіщення) та популяризація творів літератури і мистецтва; створення, збереження, охорона, використання та популяризація національного культурного надбання; проведення наукових досліджень у сфері культури, літературна і художня критика, кінокритика; організація відпочинку і дозвілля громадян (ст. 12 закону).
Базова мережа закладів культури формується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному КМУ (постанова від 24.10. 2012 р. № 984 «Про затвердження Порядку формування базової мережі закладів культури»). До базової мережі закладів культури загальнодержавного рівня належать державні, у тому числі національні (бібліотеки, музеї, архіви, галереї, заповідники, цирки, театри, філармонії, музичні колективи і ансамблі, культурно-інформаційні та культурно-просвітницькі центри, навчальні заклади культури і мистецтва, кіностудії, художні галереї, виставки національного (загальнодержавного) значення тощо), заклади культури – перелік затверджується Мінкультури. До базової мережі закладів культури місцевого рівня належать комунальні заклади культури (бібліотеки, музеї, галереї, заповідники, виставкові зали, театри, філармонії, концертні організації, мистецькі колективи, кінотеатри, кіновідеопрокатні підприємства, об'єднання, палаци і будинки культури, інші клубні заклади, заклади освіти сфери культури, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання та студії), парки культури та відпочинку тощо) – перелік затверджується органами місцевого самоврядування.
Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури України (Положення від 6.04.2011 р. № 388/2011), Міністерство культури АРК, департаменти або управління місцевих державних адміністрацій, управління виконкомів місцевих рад (управління культури та мистецтв Дніпропетровської міської ради).
Міністерство культури (Мінкультури України) є центральним центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ. Мінкультури України є головним органом у системі ЦОВВ щодо формування державної політики у сфері кінематографії, формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України.
Основними завданнями Мінкультури України є:
– формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури, мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України;
– формування державної політики у сфері кінематографії;
– участь у формуванні та реалізація державної політики в галузі спеціальної освіти у сфері культури і мистецтв.
Державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада і Президент України. КМУ забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших ЦОВВ у цій сфері.
Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є утворений указом від 7.05.2011 р. № 559/2011 Державний комітет телебачення та радіомовлення України (Держкомтелерадіо України), Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується та координується КМУ . Держкомтелерадіо України є головним у системі ЦОВВ з формування та реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, в інформаційній та видавничій сферах. Основними завданнями Держкомтелерадіо України є формування та реалізація державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії.
Законом України від 23.09.1997 р. «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» створено Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, яка є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, мета діяльності котрого – нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами. Національна рада не може делегувати свої повноваження третім особам. Член Національної ради не може одноособово здійснювати функції, покладені на Національну раду. Національна рада складається з восьми осіб. З них чотири члени Національної ради призначаються Верховною Радою України і чотири члени Національної ради – Президентом України. Національна рада є повноважною при призначенні не менше шести її членів. Голова Національної ради обирається Національною радою з числа членів Національної ради таємним голосуванням. Кандидатури на посаду голови Національної ради висуваються за поданням не менше трьох членів Національної ради. Обраним на посаду голови Національної ради вважається кандидат, за якого проголосувало не менше п’яти членів Національної ради.
Державне агентство України з питань кіно (указ від 6.04.2011 р. № 404/2011) є ЦОВВ України, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра культури України. Держкіно України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері кінематографії. Основними завданнями Держкіно України є: внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері кінематографії; реалізація державної політики у сфері кінематографії.
Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов’язаних з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, урегульовані Законом України від 13 січня 1998 р. «Про кінематографію».
Місцевими органами управління кінематографією є органи, визначені Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії. Ці органи реалізують державну політику в галузі кінематографії.
Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України від 5 липня 1997 р. «Про видавничу справу» який закріплює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи.
Державна політика у видавничій справі визначається Верховною Радою України і ґрунтується на принципах дотримання свободи у видавничій справі, протидії її монополізації, зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад видавничої справи, гарантії соціального і правового захисту її працівників. Вона спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.
Державна політика підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств.
КМУ забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у цій сфері.
Державна політика у видавничій справі може конкретизуватися і коригуватися в законах України на основі вивчення ринку видавничої продукції, аналізу потреб, попиту і пропозицій з урахуванням державної статистики друку. Держава надає пріоритети щодо випуску суспільно необхідних видань з метою забезпечення функціонування органів законодавчої, виконавчої та судової влади, охорони здоров’я, науки, освіти, культури, соціального захисту населення за державними тематичними програмами і на засадах державного замовлення.
Відповідно до поставленої мети державна політика у видавничій справі здійснюється також шляхом податкового, митного, валютного та інших видів регулювання.
До суб’єктів видавничої справи належать видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції (ст. 10 закону). Ними можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав. Суб’єкти видавничої справи, які є суб’єктами підприємницької діяльності, керуються Законом України «Про видавничу справу», ГК України та іншими законами України.
Відносини між суб’єктами видавничої справи регулюються окремими угодами, укладеними згідно із законодавством. З метою їх обліку ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, положення про який затверджується КМУ (постанова від 28 вересня 1998 р. N 1540).
У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній науковій установі – Книжковій палаті України, повноваження якої закріплено в ст. 27 Закону України «Про видавничу справу» (Державна наукова установа «Книжкова палата України ім. Івана Федорова»), заснована на загальнодержавній власності і перебуває у сфері управління Державного комітету телебачення і радіомовлення України.
Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на КМУ, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать: ЦОВВ , що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади АРК; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Закон України від 8.06.2000 р. № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об’єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.
Закон України від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (в редакції Закону від 16 березня 2000 р.)
Закон України від 29 червня 1995 р. «Про музеї та музейну справу»
постанова Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 р. «Про нормативне забезпечення населення клубними закладами»
Указ Президента України від 11 жовтня 1994 р. «Про національні заклади культури»
Закон України від 17 жовтня 1997 р. «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»
Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. здійснюють власні (самоврядні) повноваження щодо: управління закладами культури; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей; вирішення питань про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчої діяльності; організації медичного обслуговування та харчування у закладах культури, які належать територіальним громадам або передані їм; створення умов для розвитку культури; сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел; сприяння роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють У сфері культури.
Органам місцевого самоврядування у сфері культури державою делеговано також низку повноважень, серед яких забезпечення вивчення рідної мови через національно-культурні товариства; визначення потреб та формування замовлень на кадри для закладів культури, укладання договорів на підготовку спеціалістів, організація роботи щодо підвищення кваліфікації кадрів та ін.
Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради затверджуються програми культурного розвитку відповідно району, області, заслуховуються звіти про їх виконання; приймаються рішення про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, та вирішуються інші питання, передбачені ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
До компетенції органів місцевого самоврядування також належать кінообслуговування місцевого населення, організація роботи місцевих періодичних видань, радіо- і телепередач, контролю щодо збереження пам’ятників історії та культури.
У сфері культури районні і обласні ради мають право делегувати частину своїх повноважень відповідним місцевим державним адміністраціям. Перелік питань, які можуть делегуватися, наведено в ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».