3. Місце педагогічної психології у системі психологічних наук

Педагогічна психологія має широкі і різноманітні зв'язки з багатьма іншими науками. Педагогічна психологія тісно пов'язана з педагогікою, фізіологією, філософією, лінгві­стикою, соціологією та ін. Як галузь загальнопсихологічного знання, вона формується на його основі (на знаннях про психічний розвиток, його рушійні сили, індивідуальні та статевовікові особливості людини, її особистісне становлення і розвиток тощо). Тому педагогічна психологія має багато спільного з іншими галузями психологічного знан­ня (психологією особистості, соціальною, віковою, диференціальною психологією та ін.).

Тісний зв'язок існує між педагогічного та загальною психологією — наукою, яка вивчає загальнопсихологічні закономірності, визначає теоретичні засади і принципи психологічної науки, її понятійний і категоріальний апа­рат, систематизує та узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень. Майже всі видатні вчені, які переймалися проблемами загальної психології, збагачува­ли своїми знаннями і педагогічну психологію. Та. якщо загальна психологія виявляє властивості і закономірності психічних процесів, станів і властивостей, то педагогічна психологія вивчає умови їх оптимального функціонування і розвитку.

З віковою психологією (вивчає закономірності психіч­ного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя) педагогічну психологію єднає спільність об'єкта (дитина, підліток, юнак), що розвивається, виховується, навчається. Вікова психологія вивчає вікову динаміку психіки людини, онтогенез (індивідуальний розвиток) психічних процесів і психологічних якостей, а педагогічна психологія — умови і фактори формування психічних новоутворень під впливом освіти, психологічні закономір­ності розвитку психіки та особистості у процесі кавчання і виховання. Спираючись на дані вікової психології, зва­жаючи на вікові можливості особистості, педагогічна психологія обґрунтовує методи навчання і самонавчання, виховання і самовиховання, розвитку та саморозвитку.

Усі проблеми педагогічної психології вирішуються на основі врахування вікових особливостей людини, яка бере участь в освітньому процесі. Тому без знання вікової психо­логії неможливі здійснення педагогічного процесу, визна­чення змісту і методів навчально-виховної роботи, індиві­дуальний підхід до того, жто вчиться, надання необхідної допомоги і підтримки особистості, яка розвивається.

Навчання, виховання і розвиток дитини, юнака, дорос­лої людини відбувається у малих групах (сім'я, клас, сту­дентська груда, виробничий колектив), тому для педаго­гічної психології важливе значення має її зв'язок із соціальною психологією — наукою про взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти. Дошкільник, молодший школяр, підліток і юнак у всіх видах діяльності форму­ються як особистість, тільки будучи включеними у життя соціальних груп, у суспільні відносини та особистїсні сто­сунки, виконуючи у них певні ролі і функції. Дані і вис­новки соціальної психології цінні для з'ясування взає­мозв'язків педагогічного процесу і процесу соціалізації учня (входження в суспільство, засвоєння нею соціального досвіду, норм, ролей, цінностей).

Особливо тісно пов'язана педагогічна психологія з генетичною психологією (психологією розвитку) — галуззю психології, ще вивчає зумовлені спадковістю проблеми виникнення та розвитку психічних процесів і властивостей, особливості психічного розвитку, які. проявляються у почуттях, відчуттях, уяв­леннях, а також процесів, результатом яких є переживан­ня, думка, намір.

Педагогічна психологія тісно пов’язана з педагогікою. Психологія як самостійна наука сформувалася набага­то пізніше (на межі XIX—XX ст.), ніж педагогіка (XVII ст.), хоч теорія педагогіки не могла продуктивно розвиватися без знань про закономірності розвитку людської психіки. Маючи багато спільного в об'єкті дослідження, педагогіч­на психологія суттєво відрізняється від педагогіки, що спричинено відмінностями психологічного та педагогічно­го підходів до навчально-виховного процесу. Якщо пред­метом педагогічної психології є закономірності розвитку психіки та особистості дитини, яка навчається, то предме­том педагогіки є педагогічний процес як зовнішня умова цього розвитку, специфічні закономірності навчання і виховання. Психічні та особистісні процеси на різних ета­пах розвитку дитини є внутрішніми умовами, які педагоги повинні враховувати. Однак педагогіка нерідко проявляє байдужість до пошуків, спостережень і висновків педаго­гічної психології, що є наслідком фахової роз'єднаності вчених, абсолютизування ними своїх знань. Та, як свід­чить досвід, людям педагогічної професії неможливо обій­тися без знань законів розвитку психіки.

Існують певні суперечності між педагогічними канона­ми і психологічними їх поясненнями. Наприклад, у педаго­гіці вважається, що зміст навчального матеріалу за трудні­стю повинен пристосовуватись до рівня актуального розвитку інтелектуальних можливостей дитини» психоло­ги виступають за навчання з орієнтацією не на досягнутий, а на майбутній (очікуваний) рівень розвитку дитини, тобто не на рівень актуального, а на перспективу найближчого розвитку. З погляду психології, навчання повинне з першо­го класу формувати в дитини теоретичне мислення. Педаго­гіка орієнтує на використання властивого дитині конкрет­но-образного мислення, вважаючи теоретичне мислення для молодшого школяра непосильним.

Отже, педагогічна психологія послуговується теоре­тичними і практичними надбаннями різноманітних галу­зей гуманітарного і природничого знання, водночас збага­чуючи їх своїми вікриттями. Це дає їй змогу повніше опи­сувати предмет свого вивчення, розв'язувати конкретні психологічні проблеми навчання, виховання і розвитку дітей, підлітків, юнаків та дорослих.