4. Відповідальність за порушення господарських зобов'язань

Суб'єкти договірних відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином. До виконання господ. договорів застосовуються відповідні положення ГК та ЦК з урахуванням особливостей, ними передбачених. Кожна сторона повинна прийняти всі заходи, необхідні для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси іншої сторони задля забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для вжиття господарських санкцій.

Загальні засади відповідальності за порушення цивільно-правових зобов'язань містяться у гл. 51 ЦК України. Розділом V ГК України встановлені особливості відповідальності за правопорушення у сфері господарювання; відповідно, відповідальність за такі правопорушення вважається господарсько-правовою.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законодавством та договором. Господарськими санкціями, у свою чергу, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність поділяється на договірну та позадоговірну.

Договірна відповідальність – це вид відповідальності, яка передбачена за порушення зобов'язань, які виникли з договору. Такий вид відповідальності визначається відповідно до закону і умов укладеного між сторонами договору.

Договірні правопорушення поділяються на:

– правопорушення на стадії виникнення договорів (порушення термінів укладення договорів; процедури врегулювання розбіжностей, які виникають при їх укладенні; укладення договорів, які суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладення договорів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства);

– порушення термінів виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції і товарів, перевезення вантажів, виконання робіт тощо (прострочення виконання зобов'язання в цілому тягне за собою сплату боржником визначеною законом або договором неустойки, штрафу, пені);

– порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

– порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконанням договорів;

– порушення у сфері кредитних і розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів;

– порушення господарських зобов'язань щодо перевезення вантажів: зобов'язань по планах перевезень; простій транспортних засобів під вантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, недолік, пошкодження вантажу; прострочення доставки вантажу тощо.

Суб’єкт господарювання відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Обставини непереборної сили і форс-мажорні обставини за законодавством є випадками звільнення сторін від господарсько-правової відповідальності. На практиці ці поняття частково ототожнюються. За змістом ст. 218 ГК України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності. Виникнення цих явищ не залежить від волі, свідомості і бажання як конкретного суб'єкта, так й інших людей. Враховуючи це, в літературі висловлюється думка, що непереборною силою можуть бути лише стихійні природні явища.

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання за ініціативою учасників господарських відносин застосовуються такі види господарських санкцій:

1) відшкодування збитків;

2) штрафні санкції;

3) оперативно-господарські санкції.