Люди почали селитися в Нільській долині ще в сиву давнину, Перші їхні ранньоземлеробські поселення там датуються VII тис. до н. е. Вони складалися з кількох землянок і халуп. У господарській діяльності найдавніших поселенців у долині Нілу відчувався вплив передньоазіатського населення, яке, зокрема, навчило тамтешню людність розводити овець та кіз. Квартали пізніших таких поселень у Єгипті VI—V тис. до н. е. вже налічували по 12—13 халуп. На межі V—IV тис. жителі країни (археологи назвали їх бадарійцями) вступили в мідно-кам’яний вік, навчилися кувати самородну мідь, користувалися на полюванні бумерангом. Єгиптяни IV тис. (їх умовно назвали амратійцями) започаткували іригаційне землеробство, навчилися ткацтву. Серед них уже з’явилися майнова та соціальна нерівність, можливо, навіть перші раби (припустити наявність рабів дозволяють тогочасні зображення зв’язаних полонених).

Державність з’явилася в Єгипті в другій половині IV тис. до н. е. у формі адміністративно-територіальних одиниць, що їх історики назвали грецьким терміном номи. На світанку єгипетської державності, в Ранньодинастичну добу, у Верхньому й Нижньому Єгипті існувало відповідно 16 і 10 номів, а до кінця Стародавнього Царства їх кількість зросла відповідно до 22 і 20. Кожен ном займав територію, окреслену місцевою іригаційною мережею, й був автономним господарським та адміністративним організмом. Номи Верхнього Єгипту розташувались від першого нільського порога до Дельти один за одним, ланцюгом, номи ж Нижнього Єгипту були розкидані поміж боліт Дельти. На чолі ному стояв номарх, колишній родовий старійшина, а тепер, з появою держави, місцевий царьок, який був головним адміністратором, очолював номове ополчення, виступав у ролі верховного жерця номового культу, керував іригаційним будівництвом.

Номи постійно конфліктували між собою. Сутички між ними, нерідко кровопролитні, спалахували через господарські суперечності та на релігійному ґрунті при найменшому послабленні центральної влади. Наприклад, Оксирінхський ном постійно ворогував із своїми найближчими сусідами через те, що вони охоче споживали рибу оксирінх, яку жителі цього ному вважали священною.

Життєва необхідність централізованого контролю за розподілом паводкових вод Нілу неминуче вела до політичного об’єднання країни. Наприкінці IV тис. до н. е. єгипетські номи об’єдналися у дві держави — Південне і Північне Царства, столицями яких (можливо, не столицями, а священними містами, центрами паломництва) стали відповідно Енхаб (Нехен) і Буто. Символами цих держав слугували відповідно квітки лотоса та папіруса, верховними богами — Сокіл і Гадюка. Володар Південного Царства носив білу кеглеподібну корону, володар Північного Царства — червону золоту корону у формі обруча зі спіраллю. Кожен з цих володарів прагнув стати повновладним господарем Єгипту. Про гостре політичне суперництво між ними свідчила поява архаїчного міфу про перемогу бога Гора, культ якого склався у Верхньому Єгипті, над нижньо-єгипетським богом Сетом.

Першим єгипетським володарем, про якого зберегла пам’ять історія, був верхньоєгипетський цар, що мав дивне ім’я Скорпіон. Він вийшов переможцем у війні з північними номами. Після нього у Верхньому та Нижньому Єгипті володарювало ще кілька (чи кілька десятків) царів. Першим загально єгипетським царем став на рубежі IV—III тис. до н. е. Міна (Менес). Єгиптологи нерідко ототожнюють його то з Нармером, то з володарем на ім’я Axa, то приписують всі ці імена одній особі. З воцарінням Міни завершився Додинастичний період історії Єгипту.

Втім, частина єгиптологів вважає, що створення єдиної Єгипетської держави — це тривалий, складний політичний процес, у якому брали участь і попередники, і наступники Міни. Скажімо, до Менеса намагалися поширити свою владу на весь Єгипет уже згадувані володарі Скорпіон та Нармер (звичайно, якщо Нармер і Менес — не одна й таж особа). На лицьовому боці так зв. палетки Нармера зображено воєнну перемогу Нармера, голова якого увінчана верхньоєгипетською короною (його ім’я написано двома знаками: рибина — нар і кам’яний різець — мер). Ця перемога була здобута, найімовірніше, над нижньоєгипетськими ополченцями, адже на зворотному боці палетки Нармер вже зображений у нижньоєгипетській короні. Чому ж тоді Геродот назвав об’єднувачем Єгипту саме Менеса? Він міг зробити це тому, що саме від Менеса в Єгипті почалося літописання.

Близько 3100 р. до н. е. Менес розгромив військові сили Північного Царства. На тому місці, де незабаром з’явилося місто Мемфіс, він побудував фортецю Біла стіна, а в ній — храм богу Птаху. Стародавні єгиптяни називали цю фортецю Хет-ка-Пта — "Палац духа Птаха", греки ж вимовляли цей топонім Ейгюптос — Єгипет. Що ж до стародавніх єгиптян, то вони свою країну називали Кемет, тобто "Чорна", протиставляючи чорну землю Нільської долини червоній пустелі. Своєю столицею Менес зробив верхньоєгипетське місто Абідос. Залишив цей світ перший загально єгипетський володар явно не по-царськи: дістався на обід гіпопотаму.

Менес не зумів стабілізувати неспокійну політичну обстановку в державі. Номи Нижнього Єгипту ще довго не хотіли миритися з втратою політичної незалежності. Наступникам Менеса (до речі, серед них чомусь були володарі з неєгипетськими іменами) довелося підкоряти їх силою. Лише за останнього царя II династії — Хасехемуї — відбулося, нарешті, політичне замирення в країні, тому царі ІІІ династії вже сміливо перенесли свою столицю ближче до Дельти, в Мемфіс, який виріс на місці фортеці Біла стіно.

аннє царство, або Архаїчна епоха - найперший династичний період в історії держави древнього Єгипту, період правління I і II династій фараонів. Тривав з 3120 по 2649 роки до н. е..

Царі перших двох династій були родом, мабуть, з верхнеегипетского нома Тініса, що знаходився в середній частині Верхнього Єгипту. У Тінісском ж номі, в околицях м.Абідос, в майбутньому прославився як центр шанування бога мертвих Осіріса, були виявлені при розкопках гробниці царів Раннього царства - Джера, Семерхета, Каа та ін У складі імен цих царів, як і в складі імені царя Хор-Аха, згадувався бог у вигляді сокола - Хор, покровитель більшості царів Раннього царства. Наприкінці раннього царства, приблизно в 2850 до н. е.., фараоном був Сенеферка.

В руках держави перебували роботи зі зрошення долини Нілу; щорічно вимірювався і записувався рівень води. Уже в архаїчну епоху Стародавній Єгипет володів військом, яке лежало, проте, в зародковому стані.

Єгипетська писемність в період Раннього царства вже склалася. З часом все більшого значення в державному житті знаходили писарі. Починаючи з I династії в Єгипті велися літописі. Літочислення велося по роках, розділеним на місяці і дні. Найменування кожного року визначалося відбувалися в цьому році значними подіями.

Політеїзм характерний вже для Єгипту Раннього царства.

Цивільні споруди архаїчної епохи майже не збереглися. Раннеегіпетскіе храми представляли собою, мабуть, невеликі споруди всередині огорож. Про образотворчому мистецтві Раннього царства ми можемо судити по гробниць царів і знатних сановників. Гробниці, що відносяться до I династії, мають форму мастаб; ця ж форма зберігалася і згодом. Перші мастаби були побудовані не з каменю, а з цегли-сирцю. Деякі гробниці мали розчленовані, ступінчасті стіни. ^[1]

Основні події

• Ок. 3120 до н. е.. Початок династичної історії Єгипту : перший цар, пізніше іменований фараоном (ін.-єгипетське per-aa = 'великий будинок '), відомий за Манефонуяк Менес (Міна, згідно з давнім написів, цар Верхнього Єгипту Нармер Хор Аха) об'єднує Верхнє і Нижнє царства Єгипту в єдине держава, що символізувала подвійна червоно-біла корона. Столицею держави стає Мемфіс ("Білі стіни" або "Хет-ка-Птах" - "Душа бога Птаха") на кордоні Верхнього і Нижнього Єгипту. Для правителів будуються мастаби (глинобитні гробниці) біля міста Тіні.  Після смерті Менеса правлять ще 7 або 8 царів I династії - "Послідовники Хору (бога-сокола)".

• Ок. 2900 до н. е.. - Перші походи єгипетських фараонів до Північної Нубію. Боротьба Єгипту з бедуїнами, які контролювали мідні копальні півострова Синай, яка призвела до часткової ізоляції держави.

• Ок. 2800 до н. е.. єгиптяни досягають високого рівня в геометрії (приблизне знаходження числа пі, площі фігур) та астрономії (планети, сузір'я).

• Ок. 2725 до н. е.. починає розвиватися зовнішня морська торгівля Єгипту, спочатку з Біблом в Лівані, потім з Пунтом, який розташовувався, можливо, на території сучасного Сомалі.

Стародавнє (Старе) царство — період в історії Стародавнього Єгипту, що тривав з 28 по 22 століття до н. е., (правління III—VI династій згідно зМанефоном).

Соціально-ієрархічна система об'єднаного Єгипту на той час мала вигляд чіткої піраміди, на вершині якої стояв фараон, що володів абсолютною владою (законодавчою, виконавчою і судовою) і вважався втіленням бога Гора в людському тілі. Він був самовладним правителем Єгипту, верховним власником землі і всього, що на ній жило і росло. Нижче стояла каста жерців, хранителів мудрості і знань. Жерці часто були візирами і радниками фараона, виступали разом з ним у походах та виправах.

[Ред.]Історія Стародавнього царства

Від часу правління фараона Санахта (III династія) до фараонів VI династії (2649-2150 роки до н. е.) припадає розквіт Стародавнього царства в Єгипті. Були сформовані архаїчні соціальні відносини з натуральним господарством і рабовласницький устрій (рабів відносно небагато, переважно військовополонені (єг. - живі мертві)). Регілярної армії в цей період не було. Домінування поклоніння еннеаді бога Сонця Ра (храм в Геліополісі), яке поступово витіснило культ давнішого божества — Атума. На основі геліопольської системи вірувань укладається подальша абсолютизація влади фараона, починаючи з IV династії, він вважається сином Ра і земним втіленням Гора. Поглиблюються і розробляються релігійні ритуали, повязані із життям після смерті. Культурне життя стрімко розвивається в містах, з'являються знамениті на весь світ пам'ятки мистецтва і архітектури. Початок територіальної експансії єгипетських фараонів на Синай, в Лівію, Фінікію (Бібл стає центром єгипетської торгівлі на Середземному морі) і Палестину.

Період 2630—2611 років до н. е. був «золотим» віком Стародавнього царства (правління фараона Джосера. На цей час припадає створення жерцями першого в Єгипті сонячного календаря, творчість знаменитого єгипетського жерця Імхотепа (видатного вченого, архітектора і лікаря стародавнього світу), за планами якого збудована східчаста піраміда Джосера в Саккарі біля Мемфісу. Більшість дослідників історії Стародавнього царства припускають, що саме в цей період, від часу правління IV династії до 2152 року до н. е., були збудовані знамениті величні піраміди Єгипту і Великий Сфінкс: Хеопса, Мікерина, Хефрена. Хоча є прихильники протилежної точки зору, які аргументовано доводять значно старший вік великих пірамід.

Близько 2570 року до н. е. фараон Снофру здійснив один з перших вдалих військових походів в Нубію, після якого в Єгипті стало багато рабів, котрих перетворили з полонених. Можливо саме після цього походу і була започаткована гвардія фараона — меджаї, яких, головним чином, набирали з нубійців.

Після смерті фараона Хуфу (близько 2467—2465 до н. е.) розпочався колапс IV династії і жорстка боротьба придворної знаті за трон повелителя обох земель. Зрештою, перемогла гелеополійська «партія», яку активно підтримували жерці Ра — заснування V династії.

На період близько 2356—2323 до н. е. припадає правління фараона Уніса — кінець V династії. З'являються «Тексти пірамід». У 2300 році до н. е. єгипецькі жерці створили ієратичне письмо — спрощену версію ієрогліфічного.

Період з 2289 по 2255 рік до н. е. ознаменувався правлінням фараона Пепі I. За допомогою нубійських найманців захоплена південна Сирія до гориКармель. З 2246 по 2152 рік до н. е. правив фараон Пепі II — найдовше правління за всю історію Стародавнього Єгипту.

Кінець правління фараона Нейтікерт (2152—2150 до н. е.) завершив майже сімсотлітній період Стародавнього царства.